Політологія

 

Як саме людина, «обмежована» з усіх боків, творить історію? Як особа впливає на хід історичного розвитку?

 

Для розуміння цього в марксизмі величезне значення має категорія «практика». Суб’єктивність людини, за Марксом, є результатом її предметної практики, засвоєння людиною в процесі праці об’єктивного світу і його перетворення. У процесі практики люди стають вільними в освоєному ними світі. Вони постійно розширюють сферу своєї свободи, а водночас і своєї відповідальності за результати власної праці, завдяки якій вони змінюють середовище. Щодо цього, кожний індивід, так чи інакше заохочений до людської практики, стає суб’єктом суспільного розвитку. А названі вище рушійні сили залишаються лише рівнодійними багатьох людських бажань та спрямувань. Ось чому історичний результат людських дій часто буває неадекватним, а іноді й прямо протилежним суб’єктивним намірам людини. Є великі особистості, котрі, на думку К. Маркса, можуть справляти значний і безпосередній вплив на хід історії (звичайно, тільки в межах «прискорити-загальмувати») за умови, що вони зрозуміли інтереси класу, що їх висунув. Але й тут результат може бути проблематичним, а іноді й прямо протилежним сподіваним цілям [4].

 

Ми розглянули три різні погляди на відносини особи й суспільства. Як було сказано, остаточної думки з цього питання людство ще не виробило. А тому кожний може вибирати собі позицію, яка найбільше подобається. На нашу думку, особа в суспільстві, навіть найбільш вільному й демократичному, має досить обмежену свободу, оскільки її діяльність зумовлена багатьма чинниками, які важко навіть перелічити. Як кажуть англійці, моя свобода махати руками закінчується там, де починається ніс мого ближнього. 

 

Можливості впливати на процеси в суспільстві багато в чому залежать від політичної активності особи, її здатності знаходити канали участі в соціальній і політичній практиці, масштабності впливу та соціальної значущості ролей, які відіграє особа в соціальному та політичному житті. У реальній ситуації політичний вплив «пересічного» громадянина на суспільно-політичні процеси залежить від таких головних чинників:

 

¨ соціальний статус (класова належність, професія, місце в професійній і соціальній ієрархії, міра життєвої зрілості);

 

¨ усвідомлення людиною своїх власних інтересів і їх співвідношення з інтересами соціальних груп, верств та класів;

 

¨ масштаби та значущість виконуваних особою соціальних ролей;

 

¨ політична активність особи та її вміння провадити політичну діяльність;

 

¨ наявні в суспільстві соціальні обмеження активності особи (групові привілеї, різноманітні цензи — майновий, освітній, національний, релігійний, тягар традицій тощо);

 

¨ рівень свідомості та політичної культури особи тощо [5].

 

Розглянемо докладніше деякі з цих факторів. Становище людини в системі суспільних відносин у політології визначається поняттям «статус». Статус — це певне місце людини в суспільній ієрархії, зумовлене її походженням, професією, віком, статтю, родинним станом. Розрізняють природний статус (соціальне походження, національність) і той, що досягається (освіта, кваліфікація тощо). Людина має й особистий статус. Це — становище, якого вона досягає в первинній групі залежно від того, як вона оцінюється саме як людина. Кожна людина поєднує кілька статусів (мати, дружина, службовець, член політичної партії тощо).

 

Статус тісно пов’язаний з політичною роллю особи, тобто сукупністю її прав та обов’язків. Політична роль — динамічний бік статусу, його функція, певна поведінка [6]. Які політичні ролі особи об’єктивно можливі? Звернімося до тексту загальної декларації прав людини. Саме в ній, як відомо, зафіксовано загально визнані права, що стали міжнародними стандартами, на які рівняється багато конституцій світу.

 

До невід’ємних політичних прав і свобод особи належать: право обирати і бути обраним в органи державної влади, об’єднува¬тися в суспільні організації, у тому числі й політичні партії; свобода слова, зборів, мітингів, вуличних процесій. Кожна людина має, таким чином, право брати участь в управлінні своєю державою безпосередньо або через своїх представників. Разом з тим «кожний має обов’язки перед суспільством, в якому тільки й можливий вільний й повний розвиток його особистості» [7]. При цьому мета законодавчих обмежень прав і свобод людини може бути тільки одна — повага до прав і свобод інших та задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку та загального добробуту в демократичному суспільстві [8].

 

Ці положення закріплюються, конкретизуються в законодавчих актах багатьох держав, що забезпечує високий правовий статус їх громадян. 

 

Динамічною стороною статусу людини є так звана роль. Кожна людина не тільки посідає певне місце в соціальній, політичній структурі суспільства, а й виконує відповідно до цього місця певні функції. Політичні ролі особистості багатоманітні: виборця, депутата, члена політичної партії, страйкаря, учасника мітингу тощо. 

 

Візьмімо, наприклад, мітинги. Це одна з форм, що в ній реалізується природне право громадянина прилюдно висловлювати свою думку. Мітинг — це організована форма політичних дій, оскільки в нього є організатори, цілі та завдання (наприклад, домогтися якомога більшої підтримки виборців на користь того чи іншого кандидата і виграти виборчу кампанію).