Політичне русинство в конструюванні штучної ідентичності Закарпаття

Закарпатська обласна рада, “зважаючи” на прохання та вимоги русинських громадських організацій та форумів, тричі зверталася до центральних інституцій державної влади України з проханням внести до державного реєстру національність “русин”. Політична нестабільність середини 2000-х рр. і розбалансованість системи державної влади створили сприятливі умови для нової актуалізації питання автономії Закарпаття.

В умовах загальноукраїнської політичної кризи, коли в державі відбувалося так зване “перетягування повноважень” різними гілками влади, русинським ідеологам вдалося реалізувати одну з своїх цілей. 7 березня 2007 р. сесією Закарпатської обласної ради вчетверте обговорювалось питання етнічної належності русинів і було ухвалено рішення про внесення національності “русин” до переліку національностей Закарпатської області. 71 депутат облради із 75 проголосував за це рішення [14]. Головним ініціатором цього кроку облради став відомий громадський діяч, голова Народної Ради Русинов Закарпаття Є. Жупан, який був депутатом облради п’яти скликань (того разу від блоку “Наша Україна”). Він і ще декілька членів облради, що називають себе русинами, робили спробу проведення такого рішення і раніше – в 1992, 1996 і 2006 роках. Демарш Закарпатської обласної ради засудили проукраїнські сили національного та регіонального рівня. Активісти ряду громадських організацій відзначали, що це рішення є поза компетенцією обласної ради.

В 2008 р. був прийнятий “Акт незалежності від України” з одночасним зверненням лідерів політичних русинів (Д. Сидора) до Росії та Чехії із проханням визнати суверенність русинської держави. За їхнім планом на Закарпатті повинно було виникнути щось схоже на Придністровську молдавську республіку. Однак ці звернення залишилися без відповіді. Проте центральна влада звинуватила лідерів русинського руху в сепаратизмі і на заваді радикалізації русинського руху стали правоохоронні органи та судова система. 19 березня 2012 р. за посягання на територіальну цілісність України Д. Сидор був засуджений на три роки умовно з відтермінуванням вироку на 2 роки. За непідтвердженою інформацією українських ЗМІ, Сойм Підкарпатських Русинів отримував фінансові кошти на підтримку і розвиток русинських і російських недільних шкіл Закарпаття від заснованого урядом Російської Федерації фонду “Русский мир”.

У серпні 2011 р. у Верховній Раді України за поданням представників Партії регіонів В. Колісніченка та С. Ківалова з’явився законопроект “Про засади державної мовної політики”, який 7 лютого 2012 р. було зареєстровано за №9073. Згідно з законопроектом, для надання мові національних меншин статусу регіональної необхідно, щоб 10% населення регіону визнало її рідною. Народні депутати пропонували свій варіант улагодження мовного законодавства у вигляді законопроекту, відповідно до якого мови національних меншин (російська, білоруська, болгарська, вірменська, гагаузька, ідиш, кримськотатарська, молдавська, німецька, новогрецька, польська, ромська, румунська, словацька та угорська, а також русинська (виділення наше – М. Я.), караїмська та кримчацька) набували статусу регіональних і функціонували на рівні з державною у всіх сферах життя, в органах державної влади всіх рівнів, у сфері адміністративних послуг, судочинстві, підприємницькій діяльності, за винятком Збройних Сил України. У разі прийняття цього законопроекту реформи повинні були прийти і в сферу освіти, тобто навчання в Україні планувалось провадити як державною, так і іншими мовами, а російську мову зробити регіональною в 13 адміністративно-територіальних одиницях України.

Новий мовний законопроект В. Колісніченка та С. Ківалова викликав “приплив ентузіазму у русинських організаціях Закарпаття” [15]. Є. Жупан, тепер вже член партії “Єдиний центр”, втішно оцінив законодавчу розробку регіоналів і висловив сподівання, що незабаром русинську мову вважатимуть на Закарпаття регіональною. Для цього необхідно лише довести, що кількість русинів на Закарпатті становить не менше 10% від усього населення.

Закон був ухвалений 5 червня 2012 р. і розповсюджувався на 18 мов, включно з русинською. Закон був розкритикований Конгресом національних громад України, до якого входять болгарська, естонська, єврейська, литовська, німецька, польська, румунська, ромська, угорська, кримськотатарська, татарська та вірменська громади. Також піддали критиці “мовний” законопроект “Союз гагаузів України”, Асоціація єврейських організацій та общин України та Всеукраїнська громадська організація російської культури “Русь”. 27 липня Мукачівська міська рада прийняла звернення до Президента України, у якому попросила утриматись від підписання Закону “Про засади державної мовної політики” та накласти президентське вето на цей Закон.

Окрім “мовного питання”, виокремлення ідентичності русинів, вимоги територіальної автономії Закарпаття базувалися на спробах протиставлення східноукраїнського та західноукраїнського населення, ставленні до радянського минулого, до геополітичних орієнтацій та позаблокового статусу України [16, с. 39].

З початком російської агресії проти України політичне русинство отримало додаткові стимули підтримки. Російські засоби масової інформації поспішили оголосити, що Закарпатська область України хоче оголосити незалежність. На Закарпатті знайшовся свій Губарєв – “народний мер Закарпаття” прем’єр- міністр Підкарпатської Русі П. Гецко, який декларував проросійські заяви, закликав ввести війська Російської Федерації на Закарпаття, втік на територію Росії, даючи там численні інтерв’ю для ЗМІ, вже з відомими гаслами, що Закарпаття не Україна, русини належать до іншої нації, і загалом до українців не належать. Дійшло навіть до перекриття доріг міжнародного значення проти оголошеної мобілізації в АТО [17]. За звинуваченням у посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України вчинену повторно за попередньою змовою групою осіб прокуратурою Закарпатської області було висунуто підозру П. Гецку. Під час обшуків у групи осіб, яка за завданням російських спецслужб готувала створення на Закарпатті чергової штучної “народної” республіки, оперативники СБУ вилучили документи російською мовою, які містили детальний опис антидержавних дій та диверсій для “створення напруженої ситуації в Закарпатті”. У планах затриманих зловмисників були “акції залякування стосовно представників влади, спецслужб, політичних та ділових кіл” з визначеними конкретними датами, зокрема у листопаді 2014 р. Ватажок групи, як випливає з вилучених СБУ документів, уже намалював собі найвищий пост у так званій псевдореспубліці. Він же без зайвої скромності розробив кошторис реалізації плану насильницької зміни конституційного ладу у понад 9 мільйонів доларів США, які сподівався отримати від російських кураторів “проекту” [18]. За поширення закликів до сепаратизму у соціальній мережі Фейсбук був умовно засуджений член русинської організації В. Сверлович. Подібні коментатори- сепаратисти працюють на сайтах електронних ресурсів “Новини Закарпаття” і “Голос Карпат”.

Всі твердження окремих русин Закарпаття про уявну загрозу власному життю і вимоги щодо термінового введення російського “миротворчого” контингенту у вигляді різного роду “Заяв” засудила Народна Рада Русинов Закарпаття, назвавши їх авторів провокаторами. Є. Жупан наголосив, що Всезакарпатский З’їзд русин не ухвалював відозв до Росії, запевнив народи України у державній позиції русинів, десятки тисяч з яких відстоювали свободу України на Майдані у 2004 і 2014 рр. [19].

Таким чином, політичне русинство є прикладом штучного “відторгнення” субетносів від етносів з метою реалізації певних політичних цілей, яке здійснюється окремими політиками та дослідниками за підтримки ззовні. Політичне русинство це антиукраїнський політичний рух, політичний проект зовнішніх чинників, який негативно впливає на українську ідентичність Закарпаття, на становлення політичної нації та громадянського суспільства, а в умовах гібридної війни проти України стає елементом суспільно-політичної нестабільності.

 

1. Дашкевич Я. Етнічні псевдоменшини в Україні / Я. Дашкевич // Етнічні меншини Східної і Центральної Європи. Компаративний аналіз становища та перспектив розвитку. – К., 1994.
2. Магочій П. Русинське питання / П. Магочій // Політична думка. – 1999. – №6. – С. 31-34.
3. Нельга О. Теорія етносу / О. Нельга. – Київ: Тандем, 1997.
4. Закарпаття в етнополітичному вимірі. – К. : ІПіЕНД імені І. Ф. Кураса НАН України, 2008.
5. Магочій П. Історія України / П. Магочій. – Київ, 2007.
6. Майборода О. Етнопрофесійна структура українського суспільства: тенденції змін та їхній вплив на міжетнічні відносини / О. Майборода // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. – К., 2005. – Вип. 27. – С. 30-48.
7. Дронов М. Русинская тема в современной России / М. Дронов // Наш чесько-русинськый календар – 2001. – Ужгород, 2000.
8. Всероссийская перепись населения 2010 года. Том 4.
9. Национальный состав и владение языками, гражданство. Таблица
10. Национальный состав населения [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http: //www. gks. ru/free_doc/new_site/perepis2010/croc/Documents/Vo 14/риЬ-04-01. раї.
11. Всероссийская перепись населения 2002 года. Том 4. Национальный состав и владение языками, гражданство. Таблица 1. Национальный состав населения [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www. perepis2002. ru/index. htm1? id=17.
12. Ярмоленко М. І. Регіональні особливості етнокультурних процесів в Україні у радянську і пострадянську доби: Монографія / Марія Ярмоленко. – Львів, 2012.
13. Шутанич Н. Етнонаціональна політика України: досвід Закарпаття / Наталія Шутанич [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //centerku1tur. xtreemhost. com/archives/1419.
14. Національно-культурні товариства Закарпаття [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //news. uzhgorod. ua/novosti/7617/.
15. Ільтьо І. В. Національний склад населення та його мовні ознаки (статистичний бюлетень) / І. В. Ільтьо. – Ужгород, 2003.
16. Русины признаны коренной национальностью в Закарпатье: интервью председателя Народного парламента подкарпатских русинов, настоятеля кафедрального
17. Крестовоздвиженского собора в Ужгороде протоиерея Димитрия Сидора [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www. otechestvo. org. ua/main/ 20073Z916. htm.
18. Терен І. Закарпатським русинам сподобалася мовна ініціатива “регіоналів” / Іван Терен // Високий замок. – 2011. – 23 вересня.
19. Панчук М. І. Політологічні розвідки / М. І. Панчук. – К., 2012.
20. Мочан М. Політичне русинство як інструмент місцевого сепаратизму / Михайло Мочан [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //zakarpattya. net. ua/Partiji/127746-Po1itychne-rusynstvo-iak-instrument-mistsevoho-separatyzmu.
21. Створення на Закарпатті маріонеткової кремлівської
22. республіки планувалося на листопад і мало коштувати 9 млн. дол. – СБУ [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http: //zakarpattya. net. ua/News/132531-Stvorennia-na-Zakarpatti- marionetkovoi-krem1ivskoi-respub1iky-p1anuva1osia-na-1ystopad-i- ma1o-koshtuvaty-9-m1n-do1-% E2% 80% 93-SBU.
23. Обращение Народной Рады русинов Закарпатской области [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //ua-reporter. com/novosti/148863.