Політичні погляди М. Грушевського

висували ідеї демократизму на ґрунті свободи особи як складової частини маси, що не може не позначатися на свободі самої маси. А це вимагає відповідного державно-політичного вираження. І знов зазвучали ідеї, які проповідували М. Костомаров, М. Драгоманов, С. Подолинський, І. Франко, М. Павлик, ідеї, що історично виходили від Кирило-Мефодіївського товариства [8, с. 207].

Автономно-федералістичних поглядів М. Грушевський дотримувався і в часі, коли він очолював Центральну Раду України, сподіваючись на чесну і справедливу федерацію з Росією, і тільки внаслідок об'єктивно необхідних процесів пішов на проголошення суверенітету УНР.

Як історик М. Грушевський прагнув з'ясувати питання ролі держави в історичному плані. Тут значення мало, чи держава відповідала чи не відповідала потребам народу. Саме у цій сфері М. Грушевський шукав ілюстрації своїм поглядам. Першим чинником стала Руська держава з центром у Києві, а згодом зі своїм продовженням у Галичі XII-XIV ст. Важливо було довести, що Київська держава виникла на своєму рідному ґрунті І не була принесена варягами. Цій меті учений присвятив розділ аналізу норманської теорії походження Київської держави.

У наукових працях М.. Грушевського “народ” і “держава” нерозривно поєднані з “героєм в історії”. Щоправда, М. Грушевський виставляв на перший план народ, а не особу. За його словами, свою книгу про Богдана Хмель-ницького він хотів би присвятити не йому - вождеві, а творчим стражданням українських мас, усім, хто болів тілом. і духом, напружував сили фізичні й інтелектуальні, лив свою кров і бився в тенетах ситуації, перетворюючи це велике потрясіння, викликане “героєм Богданом” і його компанією, в динаміку життя цілої України [2, с. 366].

“Герої в історії” з'являються і виростають не самі із себе, у відриві від конкретно-історичних умов, без врахування, стану, вимог і потреб самого народу, у якого слід шукати підтримки. Як зазначає О. Пріцак, концепція “героїв в історії” М. Грушевського виходить із твердження: “Люди, а в тім історичні постаті є продуктом епохи і середовища” [4, с. 320].

У такому ключі учений в основному й розглядав історичні постаті. Але М. Грушевський був далекий від того, щоб трактувати історичних діячів як просте, механічне, автоматичне породження епохи і середовища, бо “герой в історії” діє, отже, виявляються його розум, воля, сила, а це вже суб'єкт, а не просто і тільки об'єкт історії. На цій основі і стає можливим оцінювати роль, значення “героя в історії” у світлі вимог та потреб народу.

Значну увагу М. Грушевський приділяв демократично-народницькому напряму, відстоюючи наступні принципи:

• визнання народу рушійною силою історичного процесу;
• розуміння українського народу як окремої культурної одиниці;
• обґрунтування ідей народоправства у вигляді народно-демократичної республіки;
• федеративний устрій України;
• відстоювання автономії України в складі федеративних чи конфедеративних союзів;
• надання переваги колективним формам власності як історично традиційним [9, с. 70].

У праці “Українська партія соціалістів-революціонерів та їх завдання”      М. Грушевський захищав ідею пріоритету інтересів народу, суспільства над інтересами держави. У схемі викладу історії України він обґрунтував думку про український народ як окрему етнокультурну одиницю, що є спадкоємницею Київської Русі та сформувала свої етнокультурні риси в умовах Галицько-Волинської та Литовсько-Польської держав.

М. Грушевський розглядав українську націю як виключно хліборобську, що внаслідок чужоземного панування втратила вищі класи; підкреслював як позитивні риси українського народу (вроджену логічність думки, високі культурні й соціальні інстинкти, високу красу побуту), так і негативні (відсутність національної свідомості, слабкість національного інстинкту, низький рівень освіти, культурного та політичного виховання).

ВИСНОВКИ

Михайло Грушевський вбачав майбутнє України в автономному утворенні в складі Російської та Австрійської республік, де кожному громадянину гарантувалися б його цивільні права, де відбулося б повне визволення праці, а населення окремих пунктів було організоване на основі федерації вільних громад.

Спираючись на загальну підтримку українського населення, Грушевський і його однодумці поклали фундаментальні принципи автономності й федералізму у основу перших законодавчих актів Центральної ради. На позиціях автомізму Грушевський, як голова Центральної ради, залишається аж до кінця 1917 р. Період 1917-1918 рр. став для нього переломним рубежем у переосмисленні ролі держави в історії та житті суспільства.

У поглядах на державу М. Грушевський дотримувався думки, що національним інтересам України найбільш відповідає статус автономії в складі Російської Федерації. Він вирізняв два шляхи становлення федерації - через об'єднання двох і більше держав з їх ініціативи або з ініціативи зверху, коли унітарна держава стає федерацією, поділивши суверенітет з територіями. Правда, після ліквідації УНР більшовицькою Росією, М. Грушевський визнавав необхідність існування української незалежної держави, але лише тимчасово, орієнтуючись у майбутньому на входження Росії й України в загально-європейську федерацію.

Підсумовуючи усе наведене про внесок М.Грушевського у розвиток історії української держави, можна дійти таких висновків: М.Грушевський пройшов нелегкий шлях від засновника національно-демократичної партії Галичини і Товариства український поступовців у Києві до творця початків української незалежної держави. Він був Головою Центральної Ради, а з часом визнав Радянську владу в Україні. Протягом усього періоду змінювалися його політичні погляди, але любов до своєї нації, свого народу не покидала, завжди була найвищим мірилом у всій його науковій та політичній діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Великий Українець : матеріали з життя та діяльності М.С. Грушевського / упоряд. А. Демиденка; вступ. сл. Л. Кравчука; післямова Ф. Шевченка; худож. оформ. О. Коваля. - К.: Веселка, 1992. - 551 с.
2. Грушевський М. Духовна Україна: зб. творів / М. Грушевський; упоряд. та дод. І. Гирича, О. Дзюби, В. Ульяновського. - К.: Либідь, 1994. - 558 с.
3. Грушевський М. На порозі нової України: Гадки і мрії: монографія / М. Грушевський. - К.: Наук. думка, 1991. - 122 с.
4. Грушевський М. Твори: у 50 т. Т. 3: Серія: Суспільно-політичні твори (1907 - березень 1917) / М. Грушевський ; НАН України. Ін-т укр. археографії та джерелознавства; голов. ред.: П. Сохань (голов. ред.) та ін.; упоряд., авт. передм. та комент. С. Панькова та ін. - Львів: Світ, 2005. - 774 с.
5. Камінський Є. Михайло Грушевський: „Я промовляю від демократії…” / Людина і світ. - 1991. - № 6. - С.14-18.
6. Копиленко О. Л. «Українська ідея» М.Грушевського: історія і сучасність: монографія / О. Л. Копиленко; наук. ред. Б. М. Бабій. - К.: Либідь, 1991. - 184 с. 
7. Пиріг Р.Я. Ідейно-політичні підстави компромісу Михайла Грушевського з більшовицькою владою / Пиріг Р.Я. // УІЖ. – 2006. – №5. – С. 4-19.
8. Солдатенко В.Ф. Внесок М.С. Грушевського в розробку концепції національно–демократичної революції. / В.Ф. Солдатенко // Михайло Грушевський – науковець і політик в контексті сучасності. Збірник наукових праць. – К., 2002. – С.202-208.
9. Тельвак В. Теоретико-методологічні підстави історичних поглядів Михайла Грушевського (кінець ХІХ – початок ХХ століття) / В. Тельвак. – Нью-Йорк–Дрогобич, 2002. – 236 с.