Поняття психологічної задачі та психологічної допомоги

Виділяють такі основні типи акцентуації характеру:

- інтровертний тип, якому властиві замкненість, утруднення в спілкуванні та налагодженні контактів з оточуючими;

- екстравертний тип, якому притаманні жага спілкування та діяльності, балакучість, поверховість;

- некерований тип – імпульсивний конфліктний, категоричний, підозріливий;

- неврастенічна акцентуація – з домінуванням хворобливою самопочуття, подразливості, підвищеної втомлюваності;

- сенситивний тип – з надмірною чутливістю, лякливістю, сором'язливістю, вразливістю;

- демонстративний тип, якому властиві егоцентризм, потреба в постійній увазі до себе, співчутті.

Характер тісно пов'язаний з темпераментом, який може сприяти або протидіяти розвиткові певних рис характеру. Тому важливо знати свій темперамент. Так, холерику або сангвініку легше, ніж меланхоліку чи флегматику, сформувати в собі ініціативність і рішучість. Однак для холерика може стати серйозною проблемою формування стриманості та самоконтролю, а для сангвініка – вимогливості до себе та самокритичності. Меланхоліку важче долати сором'язливість і тривожність, а флегматику – розвивати активність.

Характер формується з перших днів життя людини до останніх його днів. У перші роки життя провідним фактором розвитку характеру стає наслідування дорослим; у молодшому віці поряд із наслідуванням на перше місце виступає виховання. А починаючи з підліткового віку важливу у формуванні характеру відіграє самовиховання. Характер може свідомо цілеспрямовано вдосконалюватися самою людиною завдяки зміні соціальної поведінки, спільної діяльності, спілкування з іншими людьми. Треба знати, що характер можна змінювати протягом усього життя людини.

Агресія виступає гальмом самореалізації індивіда, оскільки спрямована на руйнування та пригнічення розвитку його позитивних якостей та сприяє деструктивним взаємовідношення особистості із оточуючим середовищем. А особливо деструктивні зміни помітні у середовищі дошкільників, котрі ще не мають достатнього досвіду у комунікативному процесі. 

Агресивні прояви дітей різного віку обумовлюються різними причинами, які подано у таблиці 1. При цьому такі прояви властиві значному відсотку дітей.

Таблиця 1

Особливості дитячої агресії та її причини

Вік Прояв агресивності Причини агресивності

0 – 10

місяців Різкий плач, відмова у якихось діях, жестах. Біологічні потреби. 

з 2 років Виплескування негативних емоцій: плач, крик, кусання, тупотіння ногами, забіякуватість. Намагання дорослих виробляти загальноприйняті навички. 

з 3 років Вередування, впертість, плач, крик, бійки з ровесниками. Обмеження прагнення дитини до самостійності, відкидання дорослим ініціатив малюка. 

6 – 7

років Бійки з однолітками, напади гніву, вибухи злості, дратівливість, невміння зрозуміти інтереси іншого, впертість тощо. Приниження дитини, вияв суперництва, результат фрустрації, засвоєння еталонів агресивної поведінки

в сім’ї

В ході дослідження були встановленні можливі зв’язки тієї чи іншої форми агресивності з психологічною ситуацією в родині, у групі дитячого садка та можливі її прояви у поведінці дитини. Так схильність до вербальної агресії у поведінці проявляється таким чином: наполягає на чомусь так, що інших це дратує, негативне ставлення до однолітків, плач, навмисно намагається влаштувати конфлікт. Причиною цього може бути гіперопіка в родині, відчуття неприйнятності, пасивність родичів до особистості дитини, депресія. Готовність до нападу у взаємодії з однолітками проявляється у вигляді плачу, негативному ставленні до однолітків, навмисно намагається влаштувати конфлікт, бійки, прагнення зробити все навпаки, небажання поступитися, бажання образити однолітка неприємними словами, із задоволенням щось ламають, наполягають на чомусь так, що інших це дратує. Джерелом підкріплення цього може бути така ситуація у сім’ї: сила, активність, вербальна агресія, впертість порушення в сфері спілкування, пасивність, депресія, негативне ставлення до меншого брата чи сестри, гіперопіка, конфронтація у родині, бажання бути сильним; схильність до невротичної агресії помітна у негативному ставленні до однолітків, бажанні образити однолітків, проявляється у вигляді плачу, прагненні зробити все навпаки, бійках. За малюнком сім’ї тварин це може бути спричинене вербальною агресією в родині; захисна агресія у поведінці проявляється як бажання образити однолітка неприємними словами, негативному ставленні до однолітка, у прагненні зробити все навпаки. Джерелом цих проявів може бути наступна ситуація в родині: сила, активність, часте зниження настрою родичів.

Профілактику агресивності доцільно здійснювати та спрямовувати на роботу з гнівом (навчання агресивних дітей прийнятних способів вираження гніву) ; навчання дітей навичок розпізнання і контролю емоцій, уміння володіти собою в ситуаціях, що провокують вибухи гніву; формування здатності до довіри, співчуття та співпереживання. У програмі необхідно враховувати психологічні особливості дітей, їх соціальне становище в групі, сімейну ситуацію та стиль виховання, здатність дитини до активного включення в ході заняття чи навпаки пасивності дитини.

Запропонована програма психолого – педагогічної профілактики агресивності дошкільників є ефективною, може застосовуватися у дитячих садках соціальними педагогами, вихователями та психологами.

Перспективою подальшого дослідження є розширення програми, завдання якої впливати на всі сфери особистості дошкільника (емоційну, когнітивну, поведінкову, комунікативну); розробка профілактичної програми з урахуванням тендерних особливостей.

 

 

Психологія вивчає властивість мозку, що полягає в психічному відображенні матеріальної дійсності, у результаті якого формуються ідеальні образи реальної дійсності, необхідні для регуляції взаємодії організму з навколишнім середовищем.

Основним поняттям психології є поняття психічного образа.

Психічний образ – цілісне, інтеграційне відображення відносно самостійної, дискретної частини дійсності; це інформаційна модель дійсності, яка використовується вищими тваринами і людиною для регуляції своєї життєдіяльності.

Психічні образи забезпечують досягнення визначених цілей, і їх зміст обумовлюється цими цілями. Найбільш загальною властивістю психічних образів є їхня адекватність дійсності, а загальною функцією – регуляція діяльності.

Психічне відображення світу людини зв'язано з його суспільною природою, воно опосередковується суспільно виробленими знаннями. Психіка, як здатність є й у тварин. Але вищою формою психіки є свідомість людини, що виникла в процесі суспільно-трудової практики. Свідомість нерозривна з мовою. Завдяки свідомості людина довільно регулює свою поведінку. Свідомість не фотографічно відбиває явища дійсності. Вона розкриває об'єктивні внутрішні зв'язки між явищами.

Змістом психіки є ідеальні образи об'єктивно існуючих явищ. Але ці образи виникають у різних людей по різному. Вони залежать від минулого досвіду, знань, потреб, інтересів, психічного стану. Інакше кажучи, психіка – це суб'єктивне відображення об'єктивного світу. Однак суб'єктивний характер відображення не означає, що це відображення неправильне; перевірка суспільно-історичної й особистої практики забезпечує об'єктивне відображення оточуючого світу.

Отже, психіка – це суб'єктивне відображення об'єктивної дійсності в ідеальних образах, на основі яких регулюється взаємодія людини з зовнішнім середовищем.

Зміст психіки містить у собі не тільки психічні образи, але і необразні компоненти – загальні ціннісні орієнтації особистості, змісти і значення явищ розумової дії.

 

 

1. Богословский В. В., Ковалёва А. Г., Степанова А. А. : Общая психология, М., 2001.

2. Киричук О. В., Роменець В. А. : Основи психології (підручник), К., 1997.

3. Немов Р. С. : Психология (учебник) : Кн. 1., М., 1994, разд. 1.