Поняття та зміст сучасної соціальної геронтології

 

1. Історичний аспект місця і становища старої людини у суспільстві

2. Історичні умови розвитку соціальної геронтологія

3. Динаміка розвитку соціальних теорій старіння

4. Поняття та зміст сучасної соціальної геронтології

Список використаної літератури

 

 

Історія розвитку людства свідчить про те, що старі люди у різний час займали різне становище у суспільстві і здійснювали на нього неоднаковий вплив. Американський антрополог і етнограф Я. Морган виділив 3 основних періоди у розвитку суспільства: дикість, варварство і цивілізацію.

У давні часи, на нижчому рівні дикості, коли середня тривалість життя складала менше 20 років, старі люди не помирали природною смертю. Діти повинні були вбивати немічних і старих батьків. Цей звичай існував у племен войовничих, які не терпіли слабких, не здатних надати допомогу під час війни.

Умертвіння старих людей припинилося тоді, коли з'явилась необхідність використання їх у процесі добування їжі у зв'язку з розширенням джерел існування. Найголовнішим фактором, який сприяв збереженню життя старим людям, стало відкриття вогню. Необхідність постійного спостереження за вогнем призвела до поділу праці між жінками та чоловіками (жінки – підтримували та оберігали вогонь, чоловіки – полювали). Старі люди звільнили жінок від спостереження за вогнем.

Англійський психолог Д. Бромлі стверджував, що у первіснообщинному суспільстві стара людина отримувала вигоду від свого віку і вона користувалася тим більшою повагою, чим більше прожила років.

У житті багатьох примітивних суспільств старі люди грали головні ролі у політиці, магії, релігії. Геронтократія надовго встановилась у Спартанській Греції в Афінах і Спарті членом ареопага /грец. Найвищий орган судової і політичної влади/ міг стати чоловік, який досягнув 60 років. Перший законодавець Спарти Солон висунув тезу: “Поважай старість! ”. У стародавньому Римі вищий орган влади отримував назву “Сенат”, що означало зібрання старих і поважних людей.

Доіндустріальна епоха також не знала проблеми старості. Старих було мало і, вони майже до самої смерті могли працювати у сільському господарстві у власних сім'ях, займатися ремеслами, мистецтвом. Стати учнем старого майстра було дуже престижно. Розвиток індустрії швидко зруйнував повагу до старих людей, ставлення до них як носіїв знань і мудрості.

На думку багатьох дослідників, суспільне становище старої людини постійно погіршується. Повага до старості, яка існувала в епоху дикості, у сучасному суспільстві змінилась за формою, але не за суттю ставлення до старих людей. Уперше в історії розвитку людства виникла ситуація, коли нові покоління в інтелектуальному відношенні виявляються вищими за попередні покоління. 16 грудня 1991 року Генеральною Асамблеєю ООН прийнята Декларація прав старої людини, яка являє собою збірку етичних норм щодо старих людей.

 

 

За останні 50 років процес старіння населення у світовому масштабі розвивається із такою швидкістю, що будь-яке ігнорування його значення буде пов'язане з негативними наслідками для соціальної політики тієї чи іншої держави. У першу чергу виникла необхідність розширення служб соціальної допомоги старим людям, їх медичного обслуговування, створення умов і виділення засобів для їх утримання. Економічні проблеми старіння населення зайняли перше місце і сприяли виділенню та оформленню самостійної дисципліни соціальної геронтології.

Одним із перших дослідників соціально-психологічних аспектів старості вважається американський вчений Дж. Холл, а його монографія “Старіння, остання половина життя” (1922 р.) була прологом нової науки – соціальної геронтології. Вона почала швидко розвиватися після II світової війни.

Батьківщиною соціальної геронтології вважається США, які першими зіткнулися з економічними проблемами старих людей. Потрясіння, викликані “Великою депресією”, і масові рухи старих людей у 30-ті роки вперше показали, що їхні соціально-психологічні труднощі являють собою гостру соціальну проблему.

У 1928 р. була організована Американська асоціація захисту старості, а в сер. 60-х рр у Мічиганському університеті була розроблена програма нової навчальної дисципліни – соціальної геронтології. У наш час США вважаються центром теоретичної соціальної геронтології.

Початок соціального підходу до вивчення геронтологічних проблем у Росії поклав І. Мечников. Він показав залежність старіння людського організму від індивідуального способу життя.

Радянський період вивчення соціальних проблем старості пов'язаний з іменем Богомольця, який ставив старіння у залежність від організації праці людини. Займались питаннями геронтології З. Френзель, М. Олександрова, А. Рубанін, М. Сонін, В. Шапіто, А. Решетюк, Н. Сачук.

Першочерговим завданням є підготовка спеціалістів – соціальних геронтологів, які повинні добре знати і розуміти процеси старіння, пропонувати реальні заходи для підвищення соціальної захищеності старих людей.

 

 

Одна із перших соціальних теорій старіння була запропонована американськими психологами Каммінзом та Генрі у 1961 році. Це теорія звільнення, роз'єднання. У ній стверджується, що “старіння є неминуче взаємне віддалення чи роз'єднання, яке призводить до зниження взаємодії між старіючою особистістю у певній соціальній системі”. Цей процес може бути ініційований як самою особистістю, так і ін. особами. Поступове руйнування соціальних зв'язків означає підготовку до наступного акту – смерті. Процес “соціального відходу” характеризується втратою соціальних ролей, обмеженням соціальних контактів “втечею” у себе.

2. Теорія активності. Її прибічники вважають, що в середньому