Попит та пропозиція робочої сили

Іншого підходу до пояснення функціонування ринку праці дотримують кейнсіанці і монетаристи. На відміну від неокласиків, вони розглядають ринок праці як явище постійної і фундаментальної нерівноваги. Кейнсіанська модель (Дж. М. Кейнс, пізніше Р. Гордон і ін.), зокрема, виходить з того, що ціна заробітної плати жорстко фіксована і звичайне не змінюється убік зменшення (цей елемент моделі ніяк не доводиться, а просто приймається як безумовний факт). Оскільки ж ціна заробітної плати не є регулятором ринку, він (регулятор) повинний бути привнесений ззовні. Його роль приділятися державі, що, зменшуючи чи збільшуючи сукупний попит, може ліквідувати дана нерівновага. Так, знижуючи податки, держава стимулює ріст попиту і споживання. Це, у свою чергу, приводить до зростання виробництва і зайнятості. Таким чином, попит на робочу силу по цій моделі регулюється не коливаннями ринкових цін на працю, а сукупним попитом, інакше – обсягом виробництва. Кейнсіанці вважають неспроможними твердження класиків про те, що фірми будуть інвестувати більше, якщо домогосподарства підвищать рівень заощаджень, тому що суб'єкти заощаджень і інвестори є різними групами людей і рішення приймають також роздільно. Ставка відсотка також не є єдиним чинником, тому що більш важливим є норма прибутку, що фірми очікують одержати від інвестицій. Під час спаду виробництва надії на прибуток настільки примарні, що рівень інвестицій буде низьким, а можливо буде ще і падати, незважаючи на значне зниження ставки відсотка. Позиція кейнсіанців полягає в тому, що плани заощаджень і інвестицій не відповідають один одному, і тому можуть відбуватися коливання загального обсягу виробництва, доходу, зайнятості і рівня цін, тому що кількість зроблених товарів і послуг і відповідно рівень зайнятості знаходяться в прямої залежності від рівня загальних, чи сукупних, витрат. У монополістів-виробників, що домінують на ринках багатьох головних продуктів, є і можливість і бажання протистояти зниженню цін на продукцію в умовах падіння попиту. Та й на ринках ресурсів сильні профспілки витримують тверду лінію проти зниження заробітної плати. Тільки коли заплановані інвестиції і заощадження рівні, рівень чистого національного продукту буде стабільним, чи рівноважним, інакше виникає безробіття й інфляція (а повна зайнятість є скоріше випадковістю, а не закономірністю).

Представники школи монетаристів виходять із твердої структури цін на робочу силу і, більш того, з передумови односпрямованого руху. Монетаристами вводиться поняття деякого природного рівня безробіття, що відбиває структурні характеристики ринку праці, що робить ціни на ньому негнучкому, перешкоджаючому нормальному його функціонуванню, що збільшують його нерівновагу і, стало бути, безробіття. На думку представників даної школи, для, наприклад, американського ринку праці такими негативними факторами, що підсилюють ринкову нерівновагу, є встановлення державою мінімального рівня заробітної плати, сильні позиції профспілок, відсутність усієї необхідної інформації про наявність вакансій і резервної робочої сили. Для зрівноважування ринку вони пропонують використовувати інструменти грошово-кредитної політики. Мова, зокрема, йде про необхідність використовувати важелі дисконтної ставки Центрального банку, розміри обов'язкових резервів комерційних банків на рахунках центрального банку, що дозволить, зокрема, стимулювати інвестиційну і ділову активність і в такий спосіб збільшити зайнятість у країні.

Ще один розповсюджений теоретичний підхід до механізму функціонування ринку праці представлений школою інституціоналістів (Дж. Данлоп, Л. Ульман і ін.) Основна увага в ній приділяється професійним і галузевим розходженням у структурі робочої сили і відповідних рівнів заробітної плати. Тут просліджується відхід від макроекономічного аналізу і спроба пояснити характер ринку особливостями динаміки окремих галузей, професійних демографічних груп, що приймає усе більше значення в сучасному житті, особливо оглядаючись на країни з домінуючим положенням одних галузей і чи відсутністю нерозвиненим станом інших.

У марксистській економічній теорії ринок праці визначається як ринок особливого роду. Його відрізняє від інших ринків різниця товару “робоча сила” і фізичного капіталу. Якщо робоча сила в процесі праці створює вартість, то всі інші види ресурсів лише переносяться на нову вартість самою працею. Це кардинально відрізняє робочу силу від всіх інших ресурсів, забезпечує її ключове значення в суспільному виробництві. Крім того, марксисти думають, що ринок робочої сили, хоча і підкоряється загальним ринковим закономірностям, має істотні особливості, оскільки сама робоча сила як суб'єктивний фактор виробництва, будучи товаром, може в той же час активно впливати на співвідношення попиту та пропозиції.

Кожний з перерахованих підходів не дає абсолютно адекватної картини механізму функціонування ринку робочої сили, однак їхній комплексний аналіз відбиває практично усі відомі аспекти сучасного життя.

Можна сформулювати правило оптимізаційного наймання для фірми в такий спосіб: розширювати масштаби зайнятості, поки гранична прибутковість праці вище рівня зарплати; скорочувати чисельність зайнятих, як тільки гранична прибутковість упаде нижче рівня зарплати. Таким чином, чисельність зайнятих оптимальна, якщо виконується умова:

Зарплата = гранична прибутковість праці

Зовсім конкурентна фірма максимізує прибуток, установлюючи чисельність працівників на рівні, при якому зарплата дорівнює граничної цінності праці.

На значному проміжку часу фірма, змінюючи капітал, разом з тим змінює й обсяги праці, на які пред'являє попит