Потік свідомості як художній прийом у психологічній прозі

Актуальність теми дослідження зумовлена важливістю вивчення потоку свідомості як особливого художнього прийому, необхідністю дослідження його специфіки, закономірностей, характерних для творів різних авторів, недостатнім рівнем дослідженості цієї проблеми у вітчизняному літературознавстві. Актуальним також є вивчення внутрішнього мовлення, яке розкриває специфіку формування думки, внутрішні механізми мовленнєво-творчого процесу.

Спроби письменників передати в своїх творах процеси, які відбуваються в свідомості, зокрема процес зародження і розгортання думки, отримали неоднозначну оцінку. На думку одних критиків, Дж.Джойс, В.Вульф та інші представники літератури потоку свідомості найбільш близько підійшли до того, що відбувається в свідомості людей. Інші, навпаки, вважають, що потік свідомості деяких героїв, зокрема Л. Блума з “Уліссу” – це потік свідомості хворої людини, уривчасті слова і фрази, чергування окремих складів з довгими словами-оказіоналізмами, складеними з кількох слів, позбавляють його будь-якого сенсу.

Тексти потоку свідомості, як і будь-які інші тексти, когерентні, для них характерні різні види зв’язку між реченнями. Поряд з лінійним зв’язком, тобто зв’язком між сусідніми реченнями, існує вертикальний зв’язок, тобто зв’язок, що здійснюється протягом всього твору. Завдяки подібному зв’язку розрізнені, на перший погляд, фрагменти об'єднуються в єдине ціле, утворюючи цілісну картину. Однак, не завжди має місце дослівне повторення певної фрази, тут може простежуватися розвиток теми, вживання непрямих індикаторів процесу, який має місце в свідомості суб’єкта. Ключі до розшифровки свідомості персонажів можуть бути розкидані по всьому твору, при цьому досягається подвійний ефект: зображення незв’язності, уривчастості потоку свідомості і здатність читача проникнути в цей внутрішній світ героя і зрозуміти його.

У вітчизняному літературознавстві потік свідомості досліджений недостатньо: в одних роботах знаходимо лише згадки про цей літературний прийом, в інших потік свідомості досліджується лише серед інших питань або пору-шуються окремі аспекти даної проблеми.

Питаннями передачі внутрішнього мовлення в художній літературі займались багато науковців, серед яких С.В. Вахнік [4], І.А. Єдошина [10], З. Лецишин [14], Г. В. Оттенс [17], Я.О. Павліщева [18], В.Я. Семенюк [22], М. І. Халілова [24], Ю. Шевельов [26] та ін. Практичні дослідження ви-користання методи “потоку свідомості” у творах окремих авторів здійснені І.А. Бліновою [2], І.В. Варламовою [3], Л. А. Коугія [12], Т.М. Онопрієнко [16], А. С. Руденко [20], Г. Чесноковою [25] та іншими.

Об’єкт дослідження – потік свідомості як спосіб передачі думок персонажів у такому вигляді, в якому вони виникають в свідомості, без втручання з боку автора.

Предмет дослідження – літературні твори психологічного спрямування, в яких потік свідомості використовується в якості одного з головних художніх прийомів.

Мета роботи – комплексний аналіз потоку свідомості в літературі модернізму.

Відповідно до поставленої мети визначено наступні завдання дослідження:

• проаналізувати підходи до поняття “потоку свідомості” у сучасному літературознавстві;
• дати характеристику потоку свідомості як провідного прийому психологічної прози модернізму;
• дослідити застосування потоку свідомості у творах психологічної прози Дж. Джойса, Г. Міллера та В. Вульф.

Методи дослідження. Для виконання поставлених у роботі завдань використовувалися наступні методи і прийоми дослідження: теоретичні – аналіз прозових текстів, у яких використовується прийом потоку свідомості, літературознавчих праць, та емпіричні – структурно-семантичний, описовий, функціонально-стилістичний, порівняльний, дискурсивний та структурний.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 38 сторінок.