Поведінка, поведінкові реакції та їх взаємозв’язок з діяльністю

Проте індивідуально набутими вважаються властивості, яких під впливом середовища людина набула протягом свого життя; теоретично вони можуть передаватися за певних умов: стійкості, постійності середовища. З огляду на мінливість, плинність, динамічність сучасного середовища це малоймовірно. У таких умовах закріплення розглянутих властивостей є не лише некорисним для виживання в динамічному світі, а й може чинити також гальмівний вплив на адаптовані механізми людини.

Ще один біологічний подразник – біологічний механізм утворення умовних рефлексів у зв'язку з явищем повторення й утворення звичних актів, або звичок.

Умовні рефлекси поєднують усі дії людини, що є не спадковою, а індивідуально набутою реакцією (відповідний акт) на те чи інше подразнення середовища. Механізм вироблення умовних рефлексів ґрунтується на введенні умовних подразників водночас із безумовними. Щоправда, стійкість в умовах рефлексів є невеликою, їх так само легко «прищепити», тобто закріпити в реакціях, як і «відщепити». Для останнього достатньо кількох повторювань, умовного (індиферентного) подразника без супроводу безумовним.

У поведінці людини умовні рефлекси відіграють величезну роль. Більшість наших актів є умовними рефлексами. Усі наші індивідуально набуті вчинки, «звички», манери врешті-решт є умовними рефлексами, що утворюються згідно з описаним раніше механізмом їх встановлення. Усі акти ввічливості, релігійного обряду, «пристойностей», «добрих манер», «дисципліни» є не актами спадковості, а умовними рефлексами. Вони були «прищеплені» впливом соціального середовища. Причому деякі з них «виховані» усвідомлено, а частина «прищепилася» несвідомо.

Завершуючи розгляд основних біологічних факторів людської поведінки, підкреслимо їхній величезний вплив. Вони покладені в основу всіх соціальних подій – як незначних, так і світового значення. Проте ця сила не є абсолютною, «на поведінку впливають також інші сили, зокрема соціально-психологічні. Якщо вони, як правило, не можуть знищити силу перших, то від них багато в чому залежить напрямок дії біологічних сил. Через зіпсованість біологічного механізму інстинктів людини ці напрямки все істотніше залежать від фактора соціально-психологічного порядку.

Соціально-психологічні сили, що виросли на ґрунті біологічних сил, є силами, які виправляють, регулюють і концентрують роботу біологічних «моторів» поведінки. Роль їх із підвищенням рівня культури збільшується.

Соціально-психічні фактори поведінки людини поєднують, по-перше, психічні, зумовлені високорозвиненою нервовою системою людини з властивими їй психікою і свідомістю і, по-друге, соціальні, зумовлені залежністю нашого життя й долі від інших людей, у середовищі яких ми живемо та діємо.

До першої групи факторів належать:

ідеї (зображення, поняття, теорії), сукупність яких складає знання і вірування людини;

почуття-емоції, що складаються з відчуття болю чи задоволення, любові та ненависті, гніву, люті, обожнення, поваги, страху та ін. ;

воління, що полягають у свідомому поставленні певних цілей і прагненні їх здійснити.

Друга група складається з матеріальної культури, що оточує людину, духовної атмосфери соціального середовища, суспільно-політичної організації групи, явища влади, багатства і грошей, розподілу праці та ін. Усі вони складні, оскільки є різними факторами першої групи з біологічними та космічними факторами. Позначаються вони як фактори соціального середовища.

Відмінність впливу на поведінку факторів соціально-психологічних порівняно з біолого-космічними полягає в тому, що останні ми сприймаємо як такі, які обмежують свободу нашої поведінки (хвороба приковує нас до ліжка, мороз заважає купатись у відкритих водоймах тощо). Поводжуючись згідно зі соціально-психічними факторами (відповідно до наших ідей, розуміння, бажання), ми діємо «вільно». З огляду на це підвищення впливу соціально-психічних факторів на нашу поведінку ми сприймаємо як розширення нашої свободи.

Не розглядаючи впливу окремих соціально-психологічних факторів на поведінку людини, обмежимось загальними висновками про взаємодію всієї сукупності сил – космічних, біологічних і соціально-психологічних – на поведінку людини.

Кожна людина, народжуючись на світ, має в собі лише біологічну організацію, біологічні імпульси та ряд спадкових рис. Решта в ній визначається сукупністю впливу соціального середовища. Біологічні подразники пояснюють, чому люди та групи людей прагнуть до задоволення голоду, статевого інстинкту, до самозбереження та збереження близьких, чому люди наслідують один одного. Проте як і в якій формі люди задовольнятимуть свої потреби, як і що вони їстимуть і питимуть, яких форм наберуть статеві союзи, у створенні яких інститутів та актів втіляться їхні імпульси до самозбереження, що буде предметом їх наслідування – усе це зумовлюється соціальним середовищем. Проте не слід переоцінювати роль соціального середовища у визначенні поведінки людини. Поки що вона багато в чому залежить і від біологічних, і від космічних «моторів» поведінки.

 

Висновки

 

Психологія вивчає психіку людини, а саме закономірності, особливості і розвиток психічної діяльності людини. Предметом психології є поведінка людини, однак психологія неодноразово змінювала предмет свого дослідження протягом довгої історії свого розвитку.

Діяльність – це специфічний вид активності людини, спрямований на пізнання і творче перетворення навколишнього світу, включаючи самого себе і умови свого існування.

Діяльність – це специфічний вид активності людини, спрямований на пізнання і творче перетворення навколишнього світу, включаючи самого себе і умови свого існування. Зміст діяльності не визначається цілком потребою, яка її породила. Потреба – це поштовх, а форми і зміст діяльності визначаються громадськими умовами. Зміст діяльності людини визначається не потребою, а метою.

Основними складовими структури діяльності є дії і операції. Діями називають частину діяльності, цілком самостійну, усвідомлену людиною мету, що має. Операцією називають спосіб здійснення дії, характер якої залежить від умов виконання дії, наявних умінь і навичок, наявності засобів здійснення дії. Приклад: запис інформації – дія одна, а операція у кожної людини своя. Операції, що віддаються перевага людиною, характеризують її індивідуальний стиль діяльності.

У біхевіоризмі поведінкою вважають видимі прояви, які можна спостерігати, необіхевіористи додають також внутрішні стани, пов'язані із зовнішніми проявами, у когнітивній психології поведінка розглядається як мислене представлення, а не зовнішній спостережний акт поведінки. Ведуться суперечки чи вважати поведінкою фізіологічні, неврологічні процеси. Рослини та бактерії теж мають здатність до активного, більше того, впорядкованого переміщення під дією зовнішніх факторів (таксис).

Мотив – це внутрішня рушійна сила, яка спонукає людину до діяльності. Мотиви діяльності та поведінки людини генетично пов´язані з її органічними й культурними потребами. Потреби породжують інтереси, тобто спрямованість особистості на певні об´єкти з метою пізнати їх, оволодіти ними.

Системно-структурний підхід до поведінки людини передбачає, що особистість як багаторівнева жива система містить п'ять основних рівнів: структурний, функціональний, психічний, свідомий і поведінково-діяльнісний.

Поведінка і діяльність людини при цьому розглядаються як результат взаємодії всіх зазначених рівнів системи, спрямованої на збереження її цілісності та життєвості. Оскільки людина є відкритою соціально-інтегрованою системою, її поведінку потрібно розглядати як таку, що визначається природно-соціальним середовищем, а також сутністю зв'язків, відносин та станів у системі «людина-середовище».

В основі поведінки людини як системи лежить механізм підтримки динамічної рівноваги системи «людина – середовище», що порушується через зміни в кожній із підсистем – «людина» і «середовище». Спрямованість поведінки і діяльності людини в бік підтримки рівноваги із середовищем зумовлені прагненням зберегти людину як систему. Іншими словами, будь-яка поведінка людини зумовлена і спрямована на збереження та забезпечення її життя.

Отже, діяльність і поведінка – це суворо скоординована система дій людини, спрямованих на досягнення об'єкта, що має задовольняти потреби. Уся багатоманітність поведінки та діяльності людини спрямована на задоволення різних потреб, а в кінцевому підсумку – на остаточний результат функціонування людини як багаторівневої живої системи, на збереження та забезпечення життя людини.

 

 

Ільїна Н. М. Загальна психологія: теорія та практикум: навч. посіб. / Н. М. Ільїна, С. О. Мисник. – Суми: Унів. кн., 2011. – 352 с.

Історія психології: навч. -метод. посіб. / І. Гоян, О. Семак; Прикарп. нац. ун-т ім. В. Стефаника. – Івано-Франківськ: Плай, 2008. – 186 с.

Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. М. : Наука, 1984. – 444 с.

Мазилов В. А. Психология на пороге XXI столетия: Методологические проблемы. Ярославль: МАПН, 2001. – 112 с.

Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. – СПб., 2002. – 720 с.

Савчин М. В. Загальна психологія: навч. посіб. / М. В. Савчин. – К. : Академвидав, 2011. – 462 с.

Ткаченко О. М. Принципи і категорії психології. – К. Головне видавництво, 1979. – 126 с.