«Повстання спартака»

Отже, найпростіше, що відомо вірогідно: спочатку люди билися один з одним у пам'ять про загиблого одноплемінники. Майбутні бої гладіаторів були просто поминальним обрядом. Ще на зорі Риму відбувалися подібні бої, в яких брали участь усі чоловіки, які знали покійного і здатні тримати в руках зброю. Про смертовбивства мови не йшло, просто була бійка до крові на згадку про загиблого.

Раби працювали з ранку до ночі. За найменшу провину їх жорстоко карали. Особливо тяжкою була доля гладіаторів – рабів, яких використовували в різних видовищах для розваг та задоволення. [2,c.53]

Найсильніших рабів віддавали у спеціальні гладіаторські школи, де вони вчилися володіти зброєю та битися один з одним. Від назви короткого меча – гладіуса, чким був озброєний такий раб, і походить слово «гладіатор». Гладіатори жили в казармах. Вони не мали сім’ї. На ніч їх замикали у камери, так що школа нагадувала в’язницю. Навчених гладіаторів у дні змагань випускали на арену цирку битися один з одним для розваги римлян.

 [6,c.169]

Гладіатори билися до смерті. Поранений гладіатор звертався до глядачів із проханням подарувати йому життя. Якщо глядачі опускали донизу великий палець, пораненого добивали. А якщо підіймали вгору руки – він залишався жити. 

Убитих гладіаторів служителі (такі самі раби) гачками витягували зі сцени. Кров на землі засипали піском, тому слово «арена» означає «пісок».

Переможець повертався знову у свою школу –тюрму до наступного бою, і якому він теж міг загинути. Часом влаштовувалипоєдинки гладіаторів з дикими звірями – левами, тиграми,  биками.  [6,c.170]

Отже, життя рабів було справді важке і нестерпне. Вижити в такому становищі було майже неможливо.

 

 

Спартак (р.н. невід. – 71 рр. до н. е.) – вождь найбільшого повстання рабів 73 (або 74) – 71 рр. до н.е. в Італії. Уродженець Фракії.  Втік з товаришами зі школи гладіаторів у Капуї (їх було 78). Повстання охопило спочатку Південну Італію, потім фактично всю Італію; армія повсталих нараховувала  бл. 70 тис. чоловік. Пройшовши узбережжям Адріатики на північ, у провінцію Цизальпінська Галлія, Спартак у битві біля Мутіни розбив військо проконсула Кассія. Після цієї перемоги він  повернув на південь, прагнучи переправитися з усім військом у Сицилію, але був заблокований військом Марка Ліцинія Красса. Прорвавши блокаду, Спартак повернув на схід до портового міста Брундізій, сподіваючись переправитися в Грецію, однак у 71 р. до н.е. на кордоні Апудії та Луканії він був розбитий римською армією під  командуванням Красса і загинув у бою. Близько 6 тис. рабів було взято в полон і розіп’ято на хрестах. [4,с.68]

Мало що відомо про Спартака за подіями війни, історичні відомості, що збереглися, іноді суперечливі за своєю структурою і не завжди можуть бути надійними. Спартак був досвідченим воєначальником: його армія складалася лише з утікачів-гладіаторів і рабів, і розбила в ряді битв кілька досвідчених римських легіонів.

Повстання Спартака часто розглядається як боротьба пригнобленого народу за свою свободу проти рабовласницької знаті, що знайшло новий сенс для сучасних письменників починаючи з 19-го століття. Вона служила натхненням для багатьох сучасних літературних і політичних письменників, зробивши Спартака народним героєм як давньої, так і сучасної культури. [4,с.207]

 

У І ст. до н.е. почалося найбільше за всю історію Риму повстання  рабів. Очолив його, як вже вище згадувалось, хоробрий та рішучий гладіатор  Спартак. 

За походженням Спартак – фракієць. Під час війни з римлянами він потрапив у полон, був проданий у рабство і став гладіатором у місті Капуї. Гладіатори готували повстання, але зрадниу видав римлянам їхні плани. Із двохсот чоловік втекти змогли лише сімдесят вісім. 

Втікачі заховалися  на горі Везувій (знаменитий вулкан). З кожним днем до них приєднувалися все нові й нові сили. Незабаром військо рабів перетворилося на серйозну загрозу для римлян.

Сенат послав проти повсталих велике військо. Римські воїни зайняли єдину стежку, яка вела з гори вниз. Римляни думали. Що голод примусить повсталих здатися. Але Спартак звелів сплести драбини з лоз дикого винограду, і гладіатори вночі спустилися з крутого обриву там, де римляни їх не чекали. Повстанці вдарили в тил римського загону і розгромили його. Після цього Спартак повів своє військо на північ. Він хотів перейти через гори Альпи і вивести рабів і гладіаторів на батьківщину. Але у війську Спартака почалися незгоди. Частина рабів захотіла залишитися в Італії. Вони відкололися від армії Спартака, і їх тут же знищили загони римської армії, яка назирці рухалася за Спартаком. [6,c.170]

Війна розгорталась. Уже вся Італія була охоплена полум’ям повстання. Через три роки після початку війни римське військо очолив полководець Марк Красс. Невідомо, з яких причин Спартак повернув назад на південь. Він знову пройшов весь Апеннінський півострів і підійшов до морської протоки, яка відділяє Італію від Сицилії. Тут Спартак домовився з піратами, що вони на своїх кораблях перевезуть його товаришів на острів. Та пірати зрадили повсталих. Вони взяли гроші, а перевозити рабів на Сицилію відмовилися. 

Спартак хотів повернути назад, але шлях йому відрізав Марк Красс. Римляни під його керівництвом викопали глибокий рів на перешийку і насипали високий вал. 

Військо Спартака опинилося запертим на півострові без припасів. Однієї зимової буряної ночі Спартак скомандував засипати частину рову землею та завалити хмизом і гіллям. Через цей місток він перевів тритину свого війська. Спартак казав, що краще загинути від заліза, ніж від голоду. [6,c.171]

 

У 71 році до н.е. відбулася остання битва Спартака з римським військом. Переказують, що перед початком бою до нього підвели гарного коня. Спартак вихопив кинджал і заколов його, викинувши при цьому, що коли він переможе, то в нього буде багато гарних коней, а коли загине, то йому не буде потрібен жоден. 

В бою Спартака поранили в стегно дротиком, і він відбився від римлян, поки не загинув. Його тіло так і не знайшли після бою. 

Військо повсталих рабів було розгромлено. Тих, кого взяли в полон, римляни розіп’яли на хрестах вздовж дороги, що вела з Капуї в Рим. Шість тисяч хрестів з умираючими на них рабами стояли обабіч дороги, щоб кожний, хто їде, бачив і боявся. [6,c.171]

 

 

З вище сказаного можна зробити ряд висновків, що рабство це фактор, який приводить не тільки до розвитку держави, а й до її упадку. Яскравий приклад цьому Римська рабовласницька республіка, яка від початку і до кінця носила рабовласницький характер.

Повстання Спартака можна вважати по істинні грандіозним, оскільки такого відчутного удару Римській республіці не завдавало ще жодне повстання, яке до того часу виникало в Римі Це повстання дещо похитнуло основи римської республіки, що в майбутньому відбилось на падінні республіканського ладу. Повстання рабів під керівництвом Спартака на мою думку є водночас позитивним і негативним фактором для Римської держави. Позитив полягає, як я вважаю в тому, що це повстання показало саме слабкі місця рабовласницького суспільства, ті прогалини, які потрібно закрити, щоб не допустити в майбутньому, минулих подій і помилок. Негатив потрібно розглядати з тих позицій, які показують завдану шкоду, а вона звичайно є. Це також і своєрідний "урок" для римської армії, який вчить, що організованість це перш за все, а поодинока битва нічого не варта, нехай це і битва з рабами.

Римська рабовласницька держава, лише напруживши всі сили, виконала своє основне завдання – придушила грандіозне повстання рабів. Спартака оцінювали як одного із найвидатніших героїв одного з найбільших повстань рабів. У всьому стародавньому світі точилася непримиренна боротьба між класами рабів і рабовласників. У Римі, де рабовласницький лад досягнув найбільшого розвитку, класова боротьба рабів була особливо запеклою. 

Хоча повстання Спартака і було врешті придушене, пам'ять про 

нього продовжує жити, навіть дужче, ніж про римлян, які воювали проти нього. «Хто сьогодні пам'ятає Красса? Помпея? Навіть Цицерона не всі пам'ятають», — пише Штраус. З іншого боку, — «всі чули про Спартака».

 

 

1. Большая советская энциклопедия/ под.ред. Прохорова А.М. – в 24 томах, – Т.1. – М.: Советская Энциклопедия, 1976. – С.286.
2. Воронянський О.В., Міщенко Н.Л. Всесвітня історія./ Довідник./ Давній Рим. – Харків: Ранок, 2010. – С.47 – 54.
3. Гісем О.В., Мартинюк О.О. Всесвітня історія. 10-11 класи: Наочний довідник / О.В. Гісем, О.О. Мартинюк. - К.; Х.: Веста, 2007. - 160 с.
4. Губарев В.К. Довідник школяра і студента/ Всесвітня історія. Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2006. – С.68.
5. Коровкін Ф.П. Історія стародавнього світу. – К.: Зодіак Еко. – 1989. – С.205 – 210.
6. Шалагінова О.І. Шалагінов Б.Б. Історія стародавнього світу. К.: Зодіак Еко. – 1994. – С.168 – 171.