Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Повсякдення: проблема дефініції та предмету на локальному рівні

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
10
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Повсякдення: проблема дефініції та предмету на локальному рівні
 
В. А. Альков
У статті розглядаються суперечки щодо проблеми формулювання поняття «повсякденність» та його змістовного наповнення. Сформульовано дефініцію повсякдення на локальному рівні та визначено предмет.
Ключові слова: повсякдення, історіографія, концепція
За всієї методологічної консервативності історичного краєзнавства, в сучасну добу відбувається зміщення акцентів від традиційного аналізу діяльності установ, історії міст та сіл, біографістики тощо до вивчення повсякденного життя пересічної людини. За умов популярності у вітчизняній історіографії проблем історії повсякденності, краєзнавство отримало імпульс до розвитку, адже предметно дослідити повсякдення людини можна лише на місцевому рівні, з урахуванням специфіки локусу, що її оточує.
Подальше осмислення на макрорівні поки що не на часі через відсутність бази для нього – сукупності робіт з повсякдення населення усіх регіонів, хоча однією з тенденцій розвитку історії повсякденності, відповідно до спостережень російського дослідника І. Орлова, є спроби побудувати на регіональному матеріалі типові картини, що характеризують повсякдення на рівні усієї країни [1, 37]. Від практичної реалізації в українській історіографії історія повсякденності так само далека [2, 32].
Щоб створити такий масив необхідне чітке уявлення про предмет дослідження чи принаймні чітка дефініція, чого якраз і бракує. Дослідники включають до своїх робіт різні зрізи реальності, що не може сприяти співставності робіт. Не можна погодитись із думкою В. Головко про те, що в Україні, на відміну від Заходу, досі не ведеться діалогу щодо рамок повсякдення та його дефініції [3, 98]. Приміром, ту ж тезу застосовує й А. Людке стосовно західної історіографії [4, 57]. Це можна пояснити бажанням авторів надати більшої актуальності своїм роботам. У дійсності дискусія існує й відносно масштабна. Втім, в Україні вона значною мірою прив’язана до західних та російських ідей.
Російський дослідник В. Корнєв зазначає, що проблемою при роботі з терміном «повсякденність» є його невизначеність [5, 85-87]. Як цілком слушно помітив І. Орлов, навіть головний пропагандист напряму А. Людке визнавав термін далеко не ідеальним, але прийнятим в умовах відсутності іншого. Та такий термін виправдовує себе як коротке та змістовне формулювання [1, 34]. Розуміння цього явища головно інтуїтивне. Відповідно, за твердженням П. Гангулі, і визначення страждає на еклектичність [6, 4]. Тим більше, ще з 80-х рр. ХХ ст. у вітчизняній філософії утвердилась «модернізована в бік багатомірності» концепція повсякденності [7, 150], що не сприяє методологічному консенсусу. У сучасному науковому співтоваристві досі точиться дискусія щодо рамок повсякдення. Як зазначили західні дослідники А. Еккерт та А. Джонс, поняття повсякденності менш точне та більш складне, ніж здається [8, 5]. Це аналітична, а не завідомо дана конструкція, тому визначити її особливо складно [9, 81].
За А. Лефевром, повсякденність може бути визначена як набір функцій, які об’єднують системи, що здаються різними [10, 9]. А. Людке зазначає, що це практика, тобто те, що роблять люди й як вони це роблять [11, 63]. Дослідник Д. Елей пропонує через різнорідність повсякдення розглядати цілі, що його формують [12, 319]. Словом повсякденність, за визначенням Б. Маркова, окреслюється реальність як така, фактичність, структури анонімних практик, буденність на противагу святковості, рутинність та традиційність на противагу новаторству тощо. Це не тільки думки та переживання людей, але й діяльність, що регулюється нормами та інститутами [13, 27-28]. Дослідниця Т. Булигіна розглядає повсякденність як соціокультурні смисли, які люди створювали в ту чи іншу епоху [14]. А. Ільясова ж пропонує її визначення як реальності в інтерпретації безпосередніх учасників [15, 32]. У свою чергу І. Орлов вважає, що історія повсякдення закликає до відтворення всього розмаїття особистого досвіду й форм самостійної поведінки [1, 34]. Тобто, це скоріше образ, ніж визначення.
Відповідно до спостережень О. Коляструк, у деяких випадках історія повсякденності розглядається як прийом отримання інформації про минуле, частина інструментарію, інших – як самостійний напрям [16, 10]. Приміром, М. Кром визначив «оповсякденювання» історії як дослідницький інструмент [1, 35]. На думку Ю. Полякова, повсякдення – це сума мільярдів доль людей, що жили в минулому, мали як загальні глобальні риси, так і специфічні регіональні, національні та, врешті, індивідуальні. Можливість осягнути таке поле, на нашу думку, примарна. Завдання цей науковець бачить у вивченні способу життя в історичному розрізі, виявляючи загальне та особливе, незмінне та нове, що твориться щодня [17, 128-129]. У цьому плані подібний підхід є цілком утилітарним для історико-краєзнавчих досліджень.
Ще 1928 р. український краєзнавець М. Криворотченко зробив першу, подібну до броделівської, спробу структурувати повсякдення (вживаючи щодо цього термін «побут»), включивши до нього житлові умови, одяг, харчування, санітарію й гігієну, культурні потреби, виробничий побут, громадський побут, розваги, фольклор [18, 3]. Уже згаданий Ю. Поляков відносить до складових повсякдення вивчення життєвих умов, сім’ї, історію дозвілля, історико-демографічний напрям [17, 128-129]. О. Баннікова феномени повсякденності поділяє на природні (середовище, харчування), соціальні (робота, суспільна діяльність) та ментальні (культура, цінності) [19, 21-22]. Т. Нагайко орієнтується на броделівські «структури повсякдення»: житло, одяг, харчування, культурне обслуговування тощо [20, 45]. І. Полякова ж, підходячи до цього питання зовсім інакше, виділяє в повсякденні чотири рівні: потреб, діяльності, спроможностей та свідомості й три практики: трудової діяльності, побуту та дозвілля [21, 245-252]. О. Коляструк нарахувала в
Фото Капча