Практика притягнення до кримінальної відповідальності публічних службовців

службові особи, які займають відповідальне становище (це особи, посади яких згідно зі статтею 25 Закону «Про державну службу» віднесені до третьої, четвертої, п'ятої та шостої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць) ;

службові особи, які займають особливо відповідальне становище (це особи, зазначені в частині першій статті 9 Закону про державну службу, та особи, посади яких віднесені до першої та другої категорій державних службовців).

Державний службовець може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за порушення (недотримання) законодавства, якщо він вчинив дії (дію або бездіяльність), які передбачені статтями Кримінального Кодексу України (далі – КК), і при цьому він порушив правила, забезпечення яких входить до його службових обов'язків.

Отже, підставою притягнення до кримінальної відповідальності є сукупність двох обставин: вчинення злочину (кримінального правопорушення) і порушення своїх службових обов’язків.

Відповідно до Кримінального кодексу України злочином визнається кримінально протиправна, суспільно небезпечна винувата дія (або бездіяльність), вчинена суб'єктом злочину.

Державні службовці підлягають кримінальній відповідальності за недодержання лише тих правил, забезпечення виконання яких належить до їх службових обов'язків.

 

У переважній більшості випадків кримінальна відповідальність публічних службовців настає за вчинення службових злочинів, передбачених у розділі XVII «Злочини у сфері службової діяльності» Кримінального кодексу України. Серед них – зловживання владою та службовим становищем, їх перевищення, службова недбалість, службове підроблення, отримання хабара та ін.

Отже, кримінальна відповідальність державних службовців, зазвичай, настає за так звані службові злочини, які за характером та проявом порушень поділяють на три види:

порушення повноважень: невиконання (неналежне виконання) повноважень (недбалість, бездіяльність) ;

перевищення повноважень: вчинення службовою особою акту, на який вона не мала законної влади, вихід за межі такої або недотримання відомих форм, процедур (одноосібне вирішення справи, що повинна вирішуватися колегіально, або вчинення дій, які ніхто не має права здійснювати чи дозволяти тощо) ;

вчинення акту, що входить до повноважень, але з метою, яку не передбачає закон (зловживання владою або службовим становищем, хабарництво, службове підроблення).

До речі, багато статей Кримінального кодексу не застосовується. Зокрема, з уже згаданого ХVІІ розділу практично не використовується стаття 370 “Провокація хабара”, з інших розділів – статті 161; 162; 163; 171; 256; 340; 351, а за статтями 238 “Приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення” за всі роки дії КК України не було прийнято жодного процесуального рішення.

В процесі дослідження виявилось, що має значення територія, на якій застосовується кримінальний закон. На окремих територіях – більша кількість випадків притягнення до кримінальної відповідальності публічних службовців, на окремих – менша. Найменше виявлено випадків притягнення до кримінальної відповідальності публічних службовців на сході та півдні України.

Так, в у Луганській області, взагалі, не виявлено жодного рішення суду щодо притягнення до кримінальної відповідальності публічного службовця за період з 2009 по 2011 рік.

У Донецькій, Запорізькій, Одеській та Автономній Республіці Крим під час дослідження виявлено незначну кількість судових рішень щодо притягнення до кримінальної відповідальності публічних службовців, порівняно з іншими регіонами. У Харківській, Дніпропетровській та Миколаївській областях дещо більша кількість випадків притягнення до кримінальної відповідальності публічних службовців. Єдиним регіоном південного сходу України, де виявлено значну кількість рішень з притягненням до відповідальності службовців в порівнянні з вищенаведеними регіонами є Херсонська область: практично за кожною із досліджуваних статей Кримінального кодексу України в цій області до кримінальної відповідальності притягувалася значна кількість державних службовців та службовців органів місцевого самоврядування. Проте, найбільше судових рішень щодо кримінальної відповідальності вказаних службовців було виявлено на заході, півночі та в центральній частині України.

 

Дослідження продемонструвало, що найчастіше до кримінальної відповідальності притягують службовців нижчого рівня:

в органах місцевого самоврядування – це голови сільських та селищних рад в порівнянні з головами міських, районних та обласних рад;

в державних органах – це службовці райдержадміністрацій та службовці відділів та управлінь державних органів в районах областей.

Трапляються випадки притягнення до кримінальної відповідальності службовців органів місцевого самоврядування та державних органів вищих рівнів (були випадки притягнення до відповідальності службовців міністерств і Кабінету Міністрів України), проте такі факти носять поодинокий характер порівняно із загальним правилом.

Якщо порівняти кількість випадків притягнення до кримінальної відповідальності публічних службовців місцевого самоврядування з кількістю випадків притягнення до кримінальної відповідальності службовців державних органів, варто відзначити, що частіше притягують саме перших. Натомість, кількість звільнень від кримінальної відповідальності серед держслужбовців орієнтовно на чверть перевищує цей показник щодо кількості звільнень від кримінальної відповідальності службовців органів місцевого самоврядування.

Виявлено значну кількість випадків притягнення до кримінальної відповідальності окремої специфічної категорії осіб – працівників виборчих комісій. Це можна пояснити фактом проведення у 2010 році президентських виборів, коли внаслідок порушень законодавства та вчинення злочинів у сфері виборчих правовідносин було притягнуто до кримінальної відповідальності значну кількість працівників виборчих комісій. Як правило, вони притягалися за службове підроблення та привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.

За весь період дослідження (три останні роки) до кримінальної відповідальності притягнуто 905 осіб за 860 вироками. Встановлено, що публічні службовці, яких вироком суду визнано винуватими, подекуди призначеного покарання не відбувають. В переважній більшості випадків їх засуджують до позбавлення волі, проте з випробувальним терміном, рідше застосовується амністія. Трапляються поодинокі випадки винесення судом виправдувального вироку.

Слід зауважити, що значна частина кримінальних справ щодо державних службовців та службовців органів місцевого самоврядування суди закривають у зв'язку із закінченням строків давності (53 постанови), зміною обстановки (53), дійовим каяттям (35), взяттям на поруки трудовим колективом (21). Досить значна кількість службовців була звільнена від кримінальної відповідальності в зв’язку із застосуванням Закону України «Про амністію у 2011 році».

 

 

Враховуючи викладене в даній роботі, необхідно вказати на те, що кримінологічні дослідження в Україні свідчать – службові злочини є найбільш латентними злочинами і правоохоронним органам стає відомо лише про незначну частину цих злочинів.

Підводячи загальний підсумок треба визначити, службовий злочин, як діяння, що посягає на зміст правильної роботи державного апарату, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, пов'язане з порушенням службовою особою обумовлених її службовим становищем повноважень, яке завдало істотної шкоди державним інтересам або охоронюваним законом правам, свободам або інтересам людини і громадянина чи інтересам юридичних осіб.

Службовими особами є особи, які постійно або тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно або тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням орга-нізаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням; службовими особами також визнаються іноземці або особи без громадянства, які виконують відповідні обов'язки.

Можна зробити наступний висновок, суспільно небезпечне діяння може бути кваліфіковано як злочин у сфері службової діяльності у таких випадках:

- коли його вчинила службова особа;

- якщо при цьому мало місце порушення обумовлених його службовим (посадовим) становищем обов'язків;

- якщо має місце заподіяння істотної шкоди чи тяжких наслідків.

Зловживання владою або службовим становищем – умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб використання службовою особою влади чи службового становища Всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Перевищення влади або службових повноважень – умисне вчинення службо-вою особою дій, що явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шко-ду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Службове підроблення – вне-сення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення до-кументів, а також складання і видача за відомо неправ-дивих документів.

Службова недбалість – невиконання або неналежне виконання служ-бовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих гро-мадян, або державним чи громадським інтересам, або інте-ресам окремих юридичних осіб.

Одержання хабара за виконання чи не-виконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з викорис-танням наданої влади чи службового становища.

Давання хабара – давання незаконної матеріа-льної винагороди за виконання чи невиконання службовою особою будь-яких дій з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Провокація хабара – свідоме створення службовою особою обставин та умов, що зумовлюють пропонуван-ня або одержання хабара, щоб потім викрити того, хто дав або взяв хабара.

 

 

1. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р.

2. Кримінальний Кодекс України: прийнятий сьомою сесією Верховної Ради України 5 квітня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. № 21.

3. Бантишев О. Відповідальність за злочини в сфері службової діяльності// Юридичний журнал. – 2003- № 7 (13) - С. 69- 77.

4. Бажанов М. І., Сташис В. В., Тацій В. Я. Кримінальне право України: Особлива частина. – Х. : Право, 2002. – 496с.

5. Кирпичников А. И. Некоторые вопросы борьбы со взяточничеством// Правоведение. – 1968. – № 3. – с. 79-85.

6. Мельник М. І. Корупція: сутність, поняття, заходи протидії. – К. : Атіка, 2001. – 304 с.

7. Про боротьбу з корупцією: Закон України, N 356/95-ВР від 5 жовтня 1995 року (Із змінами, внесеними згідно із Законом N 1594-III від 23. 03. 2000)

8. Про державну службу: Закон України, N 3723-ХІІ від 16 грудня 1993 року (Із змінами, внесеними згідно із Законом N 2493-III від 07. 06. 2001)

9. Про інформацію: Закон України, N 2657-XII від 2 жовтня 1992 року

(Із змінами, внесеними згідно із Законом N 1642-III від 06. 04. 2000)

10. Про правовий статус іноземців: Закон України, N 3929-XII від 4 лютого 1994 року (Із змінами, внесеними згідно із Законом N 2247-III від 18. 01. 2001)

11. Про міліцію: Закон України, N 565-XII від 20 грудня 1990 року (Із змінами, внесеними згідно із Законом N 2537-III від 21. 06. 2001)