Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Права на чужі речі, зобов’язальні стосунки

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
20
Мова: 
Українська
Оцінка: 

негативні наслідки, аж до визнання зобов'язання невиконаним

За грошовими зобов'язаннями виконання називалось платежом. Будь-яке зобов'язання – це тимчасове правове відношення. Нормальний спосіб його припинення – виконання (платіж). До виконання боржник певним чином пов'язаний зобов'язанням, тобто він певною мірою обмежений у своїй правовій свободі. Обмеженість, зв'язаність боржника припиняються виконанням зобов'язання, що звільняє його від зобов'язання.
Строк виконання зобов'язань, як правило, встановлювався сторонами в договорі. У позадоговірних зобов'язаннях він здебільшого визначався законом. Важче було, коли строк платежу (виконання) не зазначався ні в договорі, ні в законі Тоді діяло правило: «В усіх зобов'язаннях, в яких строк не передбачений, борг виникає негайно», а також: «Якщо договір укладено без строку і умови, то момент виникнення зобов'язання і строк виконання співпадають» – ubi pure quis stipulatus fuerit, et cessit et venit dies.
При настанні строку платежу (виконання), зазначеного договором або визначеного іншим шляхом, боржник повинен виконати зобов'язання. В іншому випадку він порушує строк платежу, прострочує його, тобто виявляється в про-строчці (in тога).
Для визнання боржника в прострочці вимагалися такі умови: наявність зобов'язання, що захищається позовом; настання строку платежу (виконання), «спілість» зобов'язання: наявність вини боржника в порушенні строку; нагадування кредитора про настання строку платежу. В більш розвиненому римському праві допускалися випадки, коли прострочка наставала незалежно від нагадування кредитора Законодавством Юстініана було встановлено, якщо зобов'язання має точний строк виконання, то він ніби нагадує боржнику про необхідність платежу (виконання), тобто строк нагадує замість людини. При цьому злодій завжди вважається в прострочці.
Прострочка виконання мала для боржника важливі негативні наслідки: кредитор мав право вимагати відшкодування всіх заподіяних прострочкою збитків; ризик випадкової загибелі предмета зобов'язання переходив на винну в прострочці сторону.
Порушити строк виконання зобов'язання міг і кредитор (наприклад, відмовився прийняти виконання без поважної причини). У такому разі для кредитора також були негативні наслідки. Він зобов'язаний відшкодувати заподіяні неприйняттям збитки. Після прострочки кредитора боржник відповідає тільки за навмисне заподіяні збитки, а не за просту вину. Ризик випадкової загибелі речі також переходить на кредитора, що знаходиться в прострочці.
Виконання повинно суворо відповідати змісту зобов'язання. Зобов'язання слід виконувати відповідно до умов договору. Без згоди кредитора воно не може виконуватися частинами (якщо це не передбачено договором), достроково, не допускається заміна предмета зобов'язання. Будь-які відхилення від змісту зобов'язання допускалися лише зі згоди кредитора.
Невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання визнавалося порушення умов договору або однієї з наведених вище вимог до виконання. Наприклад, якщо договір не виконаний в зумовлений строк – це невиконання, якщо ж виконаний з прострочкою – неналежне виконання. Наслідки в обох випадках наступали однакові, їх могло бути два – або відповідальність боржника, або звільнення його від відповідальності.
Відповідальність боржника за невиконання або неналежне виконання зобов'язання наставала лише за наявності спеціальних умов – вини і наявності збитків. При відсутності хоча б однієї з цих двох умов відповідальність не наставала.
Відповідальність у римському праві ґрунтувалась на принципі вини: є вина – є відповідальність, немає вини – немає відповідальності. Отже, відповідальність боржника за невиконання або неналежне виконання зобов'язання наступала лише за наявності вини з його боку. Якщо зобов'язання не було виконано або виконано неналежне, проте в цьому не було вини боржника, він відповідальності не ніс.
Римські юристи розуміли вину як недотримання поведінки, що вимагається правом. Юрист Павло писав: «Якщо особа дотримувалась всього, що треба..., то вина відсутня». Іншими словами, вина трактувалась як протиправна поведінка. Сучасна теорія розрізняє власне вину і протиправну поведінку.
Римське право знало дві форми вини: а) умисел – dolus, коли боржник передбачав настання результатів своєї поведінки і бажав їх настання; б) необережність, необачність – culpa, коли боржник не передбачав результатів своєї поведінки, проте мав би передбачити їх. За словами Павла: «Вина наявна тоді, коли не було передбачено те, що могло бути передбачено уважною людиною».
Необережність буває різного ступеня – груба і легка. Груба необережність – culpa lata – це невияв тієї міри піклування, уваги, дбайливості, обережності, яку звичайно виявляють нормальні люди. Ульпіан писав: «Груба вина – це надзвичайна недбайливість, тобто нерозуміння того, що всі розуміють». За своїм значенням груба вина прирівнювалася до умислу. Юрист Нерва стверджував, що «надміру груба вина є умислом». Легка необережність – culpa levis – визначалася порівнянням поведінки будь-якого «хорошого», дбайливого, доброго господаря з поведінкою боржника. Якщо поведінка боржника поступалася дбайливості господаря, вона була виною, але легкою виною. Римські юристи розробили модель такого доброго, турботливого, дбайливого господаря, поведінка якого була еталоном для визначення вини боржника. Таку вину називали ще culpa levis in abstracto – виною за абстрактним критерієм, тобто мірою для порівняння слугувала якась абстракція, невизначеність.
Крім того, римське право знало ще один ступінь – culpa in concrete – конкретну вину, її визначали порівнянням ставлення особи до власних і чужих справ (речей) Якщо боржник до чужих справ (речей) ставився гірше, ніж до своїх, то наявна була конкретна вина. Як приклад конкретної вини в джерелах наводяться відносини товаришів між собою. Якщо товариш відносився до справ товариства як до власних, його поведінка була бездоганною, якщо гірше – винною.
Фото Капча