Правоохоронні органи України

У листопаді 1917 року своїм Третім Універсалом Центральна Рада оголосила Українську Народну Республіку. У подальшому, 4 січня 1918 року Центральна Рада схвалила закон “Про урядження Прокурорського нагляду на Україні”. Це було продовженням вже розпочатої роботи по створенню структур прокурорського нагляду УНР.

Прокураторії організовувалися при апеляційних та окружних судах. Очолювали відповідні Прокураторії Старші Прокурори. Всі прокуратори призначалися Генеральним Секретарем Судових справ. Водночас посади прокурорів та Товаришів прокурора Окружних судів скасовувались. На підставі прийнятих законів зроблені і перші призначення на посади Прокураторів. Розпочалась робота по створенню судів і прокурорського нагляду. При генеральному суді засновувалася прокураторія, керівництво якою здійснював старший прокурор, що призначався Генеральним секретарем судових справ.

28 червня 1922 року була створена прокуратура УРСР і затверджено Положення “Про прокурорський нагляд”. Державна прокуратура входила до складу Мінюсту Керівником прокуратури, як Прокурор Республіки, був народний комісар юстиції УРСР. Першим Прокурором УРСР був призначений Скрипник М. О. На цій посаді він перебував до березня 1927 року.

В самостійну систему прокуратура була виділена в 1936 році, коли був створений Народний Комісаріат Юстиції СРСР і утворена, як єдиний централізований орган, Прокуратура Союзу РСР. На посаду Генерального прокурора республіки з цього часу уже не призначався Народний Комісар Юстиції. Прокуратура УРСР була повністю підпорядкована Прокуратурі Союзу РСР.

З прийняттям Конституції УРСР 1936 року найменування Генеральний прокурор було скасовано. Ця посада стала називатись – Прокурор УРСР. Прокуратура Республіки повністю підпорядковувалась Прокуратурі Союзу РСР. Прокурор призначався Генеральним прокурором Союзу і був йому підзвітний.

У зв’язку з проголошенням незалежності України, Верховна Рада 4 вересня 1991 року припинила повноваження Прокуратури УРСР і колегії.

Міліція в Україні

Охорона громадського порядку в Київській Русі

З виникненням державності на землях Київської Русі виникла і функція охорони громадського порядку. У Київській Русі покладались обов'язки і передбачалась відповідальність за належне утримання шляхів сполучення, будівництво і ремонт мостів і перевозів, благоустрій міст і порядок перевезення вантажів. Спеціальні посадові особи збирали торгове мито, слідкували за дотриманням мір і ваг, контролювали правила внутрішньої торгівлі.

У Київській Русі функції охорони громадського порядку і судові функції не були відділені від адміністрації, тобто князівської влади. Охорона громадського порядку та судова система Київської Русі періоду феодальної роздробленості не зазнала яких-небудь значних змін. В цей час посилюється роль місцевих князів, зростає значення вічевих сходів. Охорона громадського порядку і судова система в період феодальної роздробленості не були розділені і очолювались князями.

В законодавчих актах того періоду зустрічаються також назви інших посадових осіб, виконуючих разом з адміністративними і судово-поліцейські функції: «посадники», «намісники», «мечники», «отроки» і ряд інших. З часів Київської Русі, включно до кінця XVII ст., спеціального поліцейського апарату взагалі не було.

Поліцейські органи в Росії і Україні

Органи поліцейського управління, як органи державного примусу, сформувались в самостійну структуру набагато пізніше, ніж виникла держава. І сам термін «поліція», яким тепер називають в більшості держав професійні органи охорони правопорядку, отримав таке значення набагато століть пізніше.

Важливим етапом створення системи органів внутрішніх справ, що діяли в Україні, слід вважати кінець XVIII-початок XIX ст. В цей час в Росії, до складу якої входила і Україна, абсолютна влада самодержавства стає необмеженою, створюється величезний бюрократично-чиновничий апарат, головне місце в якому посідають адміністративно-поліцейські органи. В цілому в Російській імперії посилюється каральна функція державної машини, централізується апарат управління, організується система управління різними сферами державного життя. У 1802 р. створюються міністерства, які очолюються міністрами – єдиноначальниками керівниками відомств. Одним із перших було засновано Міністерство внутрішніх справ. Його головним завданням було «печись о повсеместном состоянии народа, спокойствии, тишине й благоустройстве империи. « З 1831 по 1819 рік в Росії існувало також Міністерство поліції, яке відало всім поліцейським апаратом. Розвиток управління каральним апаратом продовжувався шляхом централізації і привів до зосередження всіх поліцейських органів і тюремних установ в одному відомстві – Міністерстві внутрішніх справ.

Поліція, що діяла на території України була невід'ємною частиною поліцейського апарату царської Росії. Вона керувалась її законами і виконувала перш за все функції по забезпеченню впровадження імперської внутрішньої політики.

До реформи 60-х рр. XIX ст. в губерніях на території України функції поліції в повітах виконували земські суди, а в містах – міські управи. Дворянство обирало земського (повітового). Повітова поліція і міська управа діяли на основі «Положення про земську поліцію» 1837 р. і «Наказу чинам і службовцям земської поліції».

В деяких містах діяли поліцейські управління на чолі з поліцмейстрами. При міських поліцейських управліннях були створені канцелярії на чолі з секретарями, в яких служили писарі і посильні. В підпорядкуванні міського поліцейського управління знаходились виконавчі чиновники поліції, дільничні та міські пристави та їх помічники, поліцейські наглядачі, «нижчі чини» – городові і інші поліцейські службовці.

На початку XX ст. складається система професійної підготовки поліцейських кадрів. У Києві і Харкові створюються школи урядників поліцейської варти. У 1910 р. школи урядників діяли в 14 губерніях, видавався журнал «Вісник поліції»,