Правова природа, сутність та особливості дозвільної діяльності органів публічної адміністрації в Україні

 

ДЖАФАРОВА О. В.,

доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри адміністративної діяльності органів внутрішніх справ (Харківський національний університет внутрішніх справ)

У статті за допомогою використання правового інструментарію (дозволів, зобов’язань і заборон) визначено ступінь свободи реалізації громадянами своїх прав залежно від загроз життю, здоров’ю людини й громадянина, навколишньому природному середовищу та національним інтересам тощо. Доведено, що дозвільна діяльність – це спосіб забезпечення чотирьох рівнів свободи. Наголошено, що завдання держави полягає в тому, щоб постійно моніторити явища й чинники, які можуть становити небезпеку для людини, суспільства, держави та національних інтересів.

Ключові слова: дозвільна діяльність, органи публічної адміністрації, правова природа, рівні свободи, зобов’язання.

В статье с помощью использования правового инструментария (разрешений, обязательств и запретов) определена степень свободы реализации гражданами своих прав в зависимости от угроз жизни, здоровью человека и гражданина, окружающей среде и национальным интересам и так далее. Доказано, что разрешительная деятельность – это способ обеспечения четырех уровней свободы. Отмечено, что задача государства состоит в том, чтобы постоянно мониторить явления и факторы, которые могут представлять опасность для человека, общества, государства и национальных интересов.

Ключевые слова: разрешительная деятельность, органы публичной администрации, правовая природа, степени свободы, обязательства.

The article by using legal instruments (permits, obligations and prohibitions) determines the degree of freedom the exercise by citizens of their rights based on threats to life, health and civil rights, the environment and national interests and so on. Proved that licensing activity – a way of providing four levels of freedom. Emphasized that the task of the state is to constantly monitor the events and factors that may pose a danger to humans, society, state and national interests.

Key words: licensing activities, public administration bodies, legal nature, level of freedom, commitments.

 

 

Поступовий розвиток України як правової, демократичної та європейської держави вимагає перегляду сутності більшості правових явищ, наповнених новим змістом і соціальною цінністю. Тому перш ніж перейти до з’ясування правової природи, сутності й особливостей дозвільних відносин, вважаємо за необхідне зосередитись на аналізі категорій більш загального порядку, таких як держава, права й свободи громадян і механізм їх забезпечення, оскільки взаємозв’язок останніх є центральним для юридичної науки та для розуміння дозвільної діяльності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Методологічну єдність наукового пошуку забезпечує аналіз наукової думки, присвяченої розвитку доктрини адміністративного права, формуванню єдиного підходу щодо сутності публічної адміністрації, засад її функціонування. Ці проблеми розглядали вітчизняні вчені В. Б. Авер’янов, О. Ф. Андрійко,

О. М. Бандурка, В. М. Бевзенко, Ю. П. Битяк, В. М. Г аращук, О. П. Гетманець, І. П. Голосніченко, Т. Є. Кагановська, РА. Калюжний, І. О. Картузова, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпаков, А. Т. Ком- зюк, О. В. Кузьменко, Н. П. Матюхіна, Р. С. Мельник, О. І. Миколенко, Т. П. Мінка, В. І. Олефір, О. П. Рябченко, А. О. Селіванов, В. П. Тимощук, М. М. Тищенко, О. І. Харитонова, Ю. С. Шем- шученко, Х. П. Ярмакі, а також російські науковці М. І. Байтін, Д. М. Бахрах, Ю. К. Валяєв, РО. Журавльов, Ю. М. Козлов, Д. В. Осінцев, Л. Л. Попов, Ю. О. Тихомиров, Д. В. Шохін, Т. А. Червякова та інші.

Постановка завдання. Водночас важливим є оновлення змісту категорії «дозвільна діяльність органів публічної адміністрації» на засадах людиноцентризму з огляду на тенденції державотворення, притаманні процесам євроінтеграції, виділення й обґрунтування правової природи, сутності та особливостей дозвільної діяльності органів публічної адміністрації.

Виклад основного матеріалу. Аналіз юридичної літератури показує, що нині існує чимало підходів до розуміння сутності та змісту поняття «держава». О. Ф. Скакун зазначає, що держава – це суверенна політико-територіальна організація суспільства, наділена владою, що здійснюється державним апаратом на основі юридичних норм, які забезпечують захист і погодження суспільних, групових та індивідуальних інтересів, а в разі опору може застосовуватися легальний примус [1, с. 42]. Цікавим, на наше переконання, є визначення держави як найвищої форми організації суспільства, яка забезпечує захист і погодження індивідуальних, групових та загальносуспільних інтересів за допомогою права на певній території [2].

З наведеного можна зробити висновок, що держава за допомогою права упорядковує відносини, які виникають у суспільстві. Як слушно зауважив С. П. Погребняк, право – це загальнообов’язковий соціальний регулятор, спрямований на забезпечення свободи, ефективна дія якого гарантується державою [3, с. 24]. Ми цілком підтримуємо «людиноцентрист- ську» концепцію діяльності держави, яка передбачає пріоритет і можливості осіб реалізовувати належні їм права, зокрема й у відносинах із публічною адміністрацію.

Однак виникає питання про те, як забезпечити реалізацію права одного громадянина, не порушивши при цьому права інших. Складно уявити, що було б, якби кожен громадянин реалізовував свої права в довільному порядку. Наприклад, люди ходили б на полювання, коли хотіли; будували будинки в довільному порядку без дотримання технічних стандартів і регламентів; добували корисні копалини в тому місці, де зручно тій чи іншій фірмі; купували й застосовували вогнепальну зброю залежно від особистих потреб кожного тощо [4, с. 10]. Очевидно, що така