Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Правова (юридична) норма

Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
7
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Правова (юридична) норма – це обов'язкове, формально визначене правило поведінки загального характеру, що встановлюється, змінюється та припиняється в установленому порядку, виконання якого забезпечується державою, її відповідними органами.
Основною функцією правової норми є вплив на поведінку людей, інших суб'єктів правових відносин. Тому, перш за все, в нормі міститься наказ. Ряд вчених вважає, що всі правові норми, за своєю суттю, є лише наказами і встановлюють тільки обов'язки. Проте, кожному обов'язку неодмінно кореспондує право (вимога). Тобто, правова норма має двосторонній характер, бо, встановлюючи обов'язки, вона, одночасно, надає і повноваження. Отже, крім наказової функції, правова норма має ще й другу функцію – функцію надання, або надавальну, привласнюючу.
Тривалий час, починаючи від римського юриста Модестина (III ст. н. е.) аж до XIX століття, вважалися тридиційними і безспірними аж чотири функції правових норм, а саме: наказ, заборона, дозвіл і кара. Але, оскільки наказ і заборона – це, по суті, одне і те ж, бо заборона – це, власне, наказ чогось не робити, ці функції були зведені до однієї. Що ж до карної функції, то було визнано, що кара не має сама по собі самостійного значення, а є лише додатком до наказу, підсиленням та гарантом його виконання, а по-друге, це також своєрідний наказ, звернутий до судді, застосувати певну кару у певному випадку. Отже, залишаються дві функції правових норм: наказова, або імперативна та надавальна, або атрибутивна. Відповідно до цього, й норми об'єктивного права можна поділити на дві категорії: норми наказові (імперативні) та норми надавальні (атрибутивні). Приклад імперативної норми: “При укладенні договору продавець зобов'язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на продану річ”; приклад атрибутивної норми: “Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом”. У першому випадку норма містить у собі прямий, беззастережний наказ: “продавець зобов'язаний попередити”, а в другому норма надає можливість розпоряджатися майном, не наказуючи власникові обов'язково використати цю можливість.
Проте, разом з тим, слід мати на увазі, що і атрибутивна норма містить у собі наказ, звернутий до невизначеного кола осіб, не порушувати права певного суб'єкта, яке надається йому цією нормою. Тобто, по суті, правова норма може, одночасно, створювати обов'язки і права, тобто її функція є подвійною, або, інакше, імперативно-атрибутивною.
Ознаками правової норми є:
державно-владне, загальнообов'язкове веління, тобто норма права – це загальновизнане правило поведінки, яке формулюється державою і має загальнообов'язковий характер. Вимога правової норми підлягає виконанню, незалежно від ставлення до неї суб'єктів правовідносин, виконання чи невиконання її не може бути предметом обговорення чи оцінки з точки зору доцільності чи раціональності;
правило поведінки суб'єктів, яке формулюється у вигляді прав і обов'язків, тобто норма права, – це формально визначене правило поведінки. У правовій нормі закріплюються не тільки права і обов'язки суб'єктів, але й санкції, що застосовуються у випадку порушення вимог норми;
норма права – правило поведінки загального характеру. Це полягає у тому, що правило поведінки, закріплене у правовій нормі є адресованим не конкретному суб'єктові, а колу неперсоніфікованих суб'єктів, які стають учасником відносин, які регламентуються даною нормою права, а також воно регулює групу кількісно невизначених суспільних відносин;
норма права – це правило поведінки, що набуває і втрачає свою обов'язковість у встановленому порядку. Тобто, норма права може бути видана і скасована тільки компетентним державним органом і за певною встановленою процедурою. Після видання норма права діє у часі безперервно аж до її відміни у встановленому порядку. Крім того, вона не вичерпує свою обов'язковість певною кількістю застосувань.
Структура (або внутрішня форма) правової норми – це об'єктивно зумовлена потребами правового регулювання її внутрішня організація, яка виражається в її поділі на складові елементи та у певних зв'язках між цими елемантами.
Елементами правової норми є диспозиція, гіпотеза та санкція.
Диспозиція – це частина норми, в якій зазначаються права або обов'язки суб'єктів. Це – центральна, основна частина правової норми, яка, власне, вказує, описує дозволену (можливу), обов'язкову (необхідну) або заборонену (неприпустиму) поведінку суб'єкта.
Можна виділити такі види диспозиції правової норми:
визначена диспозиція – це така диспозиція, яка закріплює однозначне правило поведінки, тобто учасники певних відносин можуть діяти тільки так, як вказано у нормі права, і їм не надається можливостей для вибору іншої поведінки;
частково визначена диспозиція – вказує лише на загальні ознаки поведінки, в рамках яких суб'єкти уточнюють свої права і обов'язки самостійно;
відносно визначена диспозиція – вказує на права і обов'язки суб'єктів, але надає можливості для їхнього уточнення, залежно від конкретних обставин.
Гіпотеза – це частина норми, в якій зазначаються умови, обставини, з настанням котрих можна або необхідно здійснювати її диспозицію. Ці обставини охоплюються поняттям юридичні факти. Призначення гіпотези – визначити сферу і межі регулятивної дії диспозиції правової норми. Гіпотеза відповідає на питання: коли? де? в якому випадку? за якої умови?
Види гіпотез при використанні правових норм:
визначена гіпотеза вичерпно визначає ті умови, за наявності яких вступає в дію правило поведінки, що міститься у диспозиції правової норми;
частково визначена гіпотеза містить формулювання у загальній формі типу “у необхідному випадку”, а наявність або відсутність цієї необхідності визначається відповідними суб'єктами;
відносно визначена гіпотеза обмежує умови застосування норми певним колом формальних вимог.
Гіпотези також поділяють на абстрактні та казуальні. Абстрактна гіпотеза – це гіпотеза, в якій умови застосування норми визначаються загальними родовими ознаками, без глибокої деталізації, що надає можливість охопити та урегулювати значну кількість однорідних випадків. А оскільки родові ознаки, що містить у собі абстрактна гіпотеза, явища досить стійкі, то і норми, що мають таку гіпотезу, характеризуються високою стабільністю.
Казуальна гіпотеза визначає умови дії норми, використовуючи більш вузькі, спеціальні родові ознаки. Тому вона розповсюджує дію на істотно вужче коло випадків, а сама норма має меншу стабільність, ніж за наявності абстрактної гіпотези.
Санкція – це частина норми, в якій зазначаються заходи державного примусу в разі невиконання, порушення її диспозиції. Завдання санкції – забезпечувати здійсненість диспозиції правової норми.
Визначена санкція вказує на конкретний засіб впливу на правопорушника.
Відносно визначена санкція вказує на кілька можливих засобів впливу на правопорушника, а доцільність застосування конкретного засобу визначається, виходячи з особливостей конкретної справи.
В будь-якій правовій системі існує значна кількість правових норм, які покликані регулювати різні суспільні відносини. Ввесь масив існуючих правових норм можна поділити на різні види за різними критеріями поділу.
За функціональною спрямованістю норми права поділяються на:
регулятивні (правоустановчі), що встановлюють права і обов'язки суб'єктів;
правоохоронні, що регламентують засоби юридичної відповідальності за порушення прав і невиконання обов'язків, що встановлені регулятивними нормами.
За предметом правового регулювання – аналогічно до поділу на галузі права: конституційні, цивільні, кримінальні та ін. У свою чергу, галузеві норми поділяються на:
матеріальні – тобто такі, що встановлюють бажане правило поведінки, права та обов'язки суб'єктів;
процесуальні – ті, що регламентують порядок, форми і методи реалізації прав і обов'язків, встановлених у нормах права.
За функціональним призначенням норми права поділяються на:
1. Відправні, що мають найбільш загальний характер, достатньо високу форму абстрагування і містять у собі відправні начала, основи правового регулювання суспільних відносин. Відправні норми досить неоднорідні за своїм характером, змістом і цільовим призначенням, і, у свою чергу, поділяються на: норми-начала, які містять положення, що закріплюють основи суспільного та державного устрою; норми-принципи – закріплюють вихідні принципи права; визначально-установчі норми – містять положення, що визначають цілі, завдання окремих галузей права, правових інститутів, предмет, форми і засоби правового регулювання; норми-дефініції – містять повні або неповні визначення певних правових категорій та понять.
2. Норми-правила поведінки. На відміну від відправних, це норми, що безпосередньо регулюють поведінку людей, суспільні відносини.
За характером диспозиції норми права поділяються на:
зобов'язуючі – вказують на необхідну, з точки зору держави, поведінку;
забороняючі – вказують на неприпустиму, недозволену, з точки зору держави, поведінку;
уповноважуючі (дозволяючі) – вказують на можливу поведінку суб'єкта.
За характером регламентації бажаної поведінки суб'єктів:
категоричні (імперативні) – приписують чітко визначені дії, однозначно закріплюють вичерпний перелік прав і обов'язків суб'єктів і не попускають жодних відхилень від них;
диспозитивні – встановлюють певні права і обов'язки суб'єктів, але допускають вибір поведінки суб'єктів правовідношення;
рекомендаційні – встановлюють варіанти бажаної, але необов'язкової поведінки;
заохочувальні – встановлюють засоби заохочення за здійснення бажаних або корисних для держави і суспільства діянь.
Форми викладу правових норм у статтях нормативно-правових актів бувають наступними.
За повнотою викладу:
пряма – в одній статті вміщено всі обов'язкові елементи певної норми;
відсилкова – в одній статті вміщено не всі обов'язкові елементи норми або не всі фрагменти їхнього тексту, але подається відсилка до тих конкретних статтей даного або іншого нормативного акту, в яких знаходиться відсутня тут частина норми;
бланкетна – відсутня якась частина правової норми у статті нормативно-правового акту, проте відсилка робиться щодо конкретного нормативного акту, а не окремих статтей.
За рівнем узагальнення:
казуїстична – зміст норми розкривається індивідуалізованими поняттями, шляхом переліку певних фактів, випадків, ознак тощо;
абстрактна – зміст норми розкривається загальними поняттями.
Таким чином, норма права – це загальне правило, що вбирає в себе все багатство соціального досвіду суспільства і держави, різноманіття особливого, індивідуального, окремого. Норма права є науковим, об'єктивно обґрунтованим розпорядженням – моделлю суспільних відносин, що відбиває інтереси суспільства в розвитку даного відношення.
 
Список використаних джерел:
 
Копєйчиков В. В. Теорія держави і права – К. : Юрінформ, 1995.
Котюк В. О. Теорія права: Курс лекцій – К. : Вентурі, 1996.
Фото Капча