Правові основи регулювання охорони праці в Україні

Розділ IX «Прикінцеві положення», закон набирає чинності з дня його опублікування, а частина четверта статті 19 – з 1 січня 2003 р.

Згідно з кодексу законів про працю забезпечення здорових та безпечних умов праці покладається на адмiнiстрацiю підприємств, установ, органiзацiй. Вона повинна забезпечувати надійне технічне обладнання всіх робітничих місць та створити на них умови праці, відповідні правилам та нормам з охо-рони праці.

Закон України визначає основні положення, що відносяться до реалiзацiї конституцiйного права громадян на охорону працi та здоров'я у процесi працi, регулює за участю відповідних державних органiв стосунки мiж органiзацiєю (власником) та трудiвником з питань безпеки, гiгiєни працi і виробничого середовища, установлює порядок органiзацiї охорони праці в Українi.

Деталiзованi та конкретизованi вимоги з охорони праці викладенi у Правилах та Нормах, якi є обов'язковими для всiх пiдприємств та органiзацiй незале-жно від їх відомчого пiдпорядкування. До мiжгалузевих правил та нормам по охоронi працi відноситься: «Система стандартiв безпеки працi (ССБП) «, “Правила влаштування електроустановок”, «Правила технiки безпеки» (ПТБ), ”Будiвельнi норми та правила (БН) «, «Санiтарнi норми (СН) « та iнші.

Крім цього, правові відносини у сфері охорони праці регулюються підзаконними нормативними актами: Указами і розпорядженнями Президента України, рішеннями Уряду України, нормативними актами міністерств. До найважливіших нормативно-правових актів з питань охорони праці належать: «Положення про видачу Державним комітетом України по нагляду за охороною праці власникові підприємства, установи чи організації дозволу на початок роботи» (Постанова КМ України від 06. 10. 93 №831), «Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях» (Постанова КМ України від 10. 08. 93 №623), «Перелік робіт з підвищеною небезпекою» (Постано-ва КМ України від 30. 11. 93 №123) і т. і.

Спеціальні законодавчі акти. До них належать державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охо-рону праці. Залежно від сфери дії державні нормативні акти про охорону праці (ДНАОП) можуть бути міжгалузевими або галузевими. Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці – це пра-вила, стандарти, норми положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов’язкових для виконання.

Державний міжгалузевий нормативний акт про охорону праці – це ДНАОП загальнодержавного користу-вання, дія якого поширюється на всі підприємства, установи, організації народного господарства України неза-лежно від їх відомчої (галузевої) належності та форм власності.

Державний галузевий нормативний акт про охорону праці – це ДНАОП, дія якого поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що відносяться до певної галузі.

Державним комітетом України по нагляду за охороною праці створено державний реєстр міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці (Реєстр ДНАОП), який містить повний перелік правил, норм, стандартів, економічних нормативів та інших документів з питань охорони праці, чинних в Україні станом на 1 лютого 1995 р. До нього включено 235 міжгалузевих і 2014 галузевих нормативних актів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06. 06. 2000 р. № 925 затверджено Положення про Державний департамент з нагляду за охороною праці, який діє у складі Мінпраці та йому підпорядковується. У межах своїх повноважень Державний департамент з нагляду за охороною праці (Держнаглядохоронпраці) організовує виконання актів законодавства з охорони праці та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

 

 

Відповідальнiсть за органiзацiю охорони праці на підприємстві несе керiвник, головнi фахiвцi, керiвники цехів, дiльниць, майстри. Адмiнiстрацiя пiдприємства зобов’язана: забезпечити безпечні умови працi працюючих; ор-ганiзувати та проводити iнструктажi, навчання працiвникiв охороні праці; органiзувати роботу по професiйному відбору на робiтничi мiсця; здiйснювати контроль за роботою по охороні праці.

Органiзацiя роботи по охороні праці проводиться службою охорони праці. Вид служби охорони праці, чисельнiсть її спiвробiтникiв залежить від кiлькостi працюючих на пiдприємствi. На великих пiдприємствах є віддiл з охорони праці, на бiльш дрiбних – бюро (2-3 чол.), iнженер з охорони праці. На підприємствах виробничої сфери з кількістю працюючих менше 50 чоло-вік функції цієї служби можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку.

В обов'язки служби охорони праці входить: розробка заходів по запобiганню нещасних випадкiв, – по попередженню захворювань; заборона роботи, у випадку порушення правил та норм по охороні праці, на відповідних дiлянках; навчання працюючих охороні праці.

Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварії.

Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні щороку проходити за рахунок роботодавця спеціальне навчання і перевірку знань відповідних нормативно-правових актів з охорони праці. Перелік робіт з підвищеною небезпекою затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці2.

Посадові особи, діяльність яких пов'язана з організацією безпечного ведення робіт, під час прийняття на роботу і періодично, один раз на три роки, проходять навчання, а також перевірку знань з питань охорони праці за участю профспілок.

Порядок проведення навчання та перевірки знань посадових осіб з питань охорони праці визначається типовим положенням, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Навчання охорони праці на виробництвi складається з:

курсового (по спеціальній програмi) ;

виробничого (в учбових лабораторiях, майстернях пiд керiвництвом майстра) ;

через iнструктажі з охорони праці.

За характером та часом проведення iнструктажі пiдроздiляються на: вступні, первинні, повторні, позапланові та цільові.

Вступний інструктаж проводиться з всiма, що приймаються на роботу, проходять виробниче навчання, практику, з відрядженими.

Первинний – на робiтничому мiсцi з всiма прийнятими на пiдприємство, що виконують нову роботу, пеpеведеними з одного пiдроздiлу у iнше (проводить керiвник робiт).

Повторний – проходять всi працюючi не рiдше чим через 6-ть мiсяцiв, а з пiдвищеними умовами небезпеки – 1 раз у квартал.

Позаплановий – проводиться всьому персоналу при змінах правил з охорони праці, технологiчного процесу, замiни обладнання, вихiдного сировини та iнших факторiв, впливаючих на безпеку праці, при перервах у роботi бiльше нiж 2 місяці.

Поточний – проводиться з працюючими перед виробництвом робiт, на якi оформляється наряд-допуск.

Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці, забороняється.

Вивчення основ охорони праці, а також підготовка та підвищення кваліфікації спеціалістів з охорони праці з урахуванням особливостей виробництва відповідних об'єктів економіки забезпечуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері освіти та науки в усіх навчальних закладах за програмами, погодженими із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем. Фінансування профілактичних заходів з охорони праці, виконання загальнодержавної, галузевих та регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, інших державних програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, передбачається, поряд з іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством, у державному і місцевих бюджетах, що виділяються окремим рядком.

У колективному договорі, угоді сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у сфері охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, їх обов'язки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійного захворювання, аваріям і пожежам, визначають обсяги та джерела фінансування зазначених заходів.

Роботодавець створює на підприємстві службу охорони праці1. На підприємстві виробничої сфери з кількістю працюючих менше 50 чоловік функції цієї служби можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства і прирівнюється до основних виробничо-технічних служб.

Спеціалісти з охорони праці мають право видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці, вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують нормативів з охорони праці; зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих; надсилати керівникові підприємства подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці. Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише керівник підприємства.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцеві. Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб. Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень охорони праці мають право:

видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці;

вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимог нормативно-правових актів з охорони праці;

зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;

надсилати роботодавцеві подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці.

Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише роботодавець. Ліквідація служби охорони праці допускається тільки в разі ліквідації підприємства чи припинення використання найманої праці фізичною особою.

 

 

Гандзюк М. П. Основи охорони праці: підручник для вузів – К. : Каравела, 2004.

Грищук М. В. Основи охорони праці. – К. : Кондор, 2005.

Жидецький В. Ц. Основи охорони праці. – Львів, Афіша, 2002. – 320 с.

Охорона праці: навчальний посібник / Я. І. Бедрій, В. С. Джигирей, А. І. Кидасюк та ін. – Львів: ПТВФ “Афіша”, 1997.

Положення про розробку інструкцій з охорони праці від 7 квітня 1998 р. № 226/2666.

Типове Положення про службу охорони праці: Затверджено наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 15. 11. 2004 р. № 255. // Охорона праці. – 2006. – № 1.