Правовий статус особи

Актуальність теми. Проблеми дослідження правового статусу людини і громадянина усталено належать до категорії фундаментальних питань не лише окремих галузевих юридичних дисциплін, а й правової науки в цілому. Це пояснюється тим, що саме у цій категорії набуває свого відображення специфіка та характер зв’язку, що встановлюється між людиною, державою та правом, адже суб’єктом цього правового статусу є людина, гарантом його забезпечення - держава, а його матеріальним і формально-юридичним вираженням - право. З цього погляду, через характеристику змісту правового статусу людини та його структури, відкривається перспектива для чіткого визначення фундаментальних ознак тієї чи іншої держави, а також можливості її характеристики як правової і демократичної. Таким чином, характеризуючи правовий статус людини як юридично закріплене становище особи в державі і суспільстві, що належить до якості особи як людини і громадянина і характеризує зв’язки особи з державою та державно організованим суспільством, постає потреба у визначенні тих елементів, які власне й утворюють те, що в сучасній юридичній науці описується як поняття “системи правового статусу особи». При цьому актуальність дослідження цієї проблематики посилюється тим, що наразі становлення України як демократичної, правової і соціальної держави передбачає наявність дієвого механізму гарантування правового статусу особи як основи взаємодії держави, суспільства і людини.

Права, свободи й обов’язки людини і громадянина є основоположною частиною Конституції України. Вирішення проблем прав людини в ній характеризується принципово новими для України підходами. Поняття прав людини відображає той факт, що за кожною особою визнається певний комплекс природних, невід’ємних прав та властивостей, які зумовлюються самим фактом існування людини і мають розглядатися як гарантії її гідності.

Ідея природного права, загального для всього людства, так само як і існування того, що називається правами людини, визнано достатньо давно, як і те, що людина не може бути вільною в суспільстві, яке само не є вільним.

Самовизначення народу, що є передумовою його вільності, самого по собі недостатньо для того, щоб права і свободи людини стали реальністю. Вкрай важливою підвалиною можливості їх реалізації є формування громадянського суспільства і побудова правової держави, яка забезпечує виконання прав і свобод людини в законодавчо встановлених, достатньо гнучких межах, що обумовлені як природою самого права, так суспільними обставинами. Мова йде про особисті права, свободи і обов’язки людини і громадянина, що є соціальними за своєю суттю.

Комплекс прав і свобод людини в цілому відповідає положенням Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, які ратифіковані Україною.

В умовах всезростаючої ролі права в житті суспільства на перший план цілком закономірно вийшли юридичні питання, пов’язані з правами особи. В контексті сказаного особливої актуальності набувають питання пов’язані з визначенням поняття конституційно-правового статусу громадянами України.

Проблема вивчення правового статусу особи достатньо добре розроблена у юридичній науці. Загально-теоретичними питаннями правового статусу особи займалися такі вчені, як К.Г. Волинка [8, 9], С.Д. Гусаpєв і А.М. Колодій [11, 15], М.В. Кравчук [19], В. В. Копєйчиков та   С. Л. Лисенков [15], В.Ф. Погорілко [24], Є. А. Лукашева [21], П.М. Рабінович [26], М.І. Хавронюк [17], та ін. 

Особливими випадками правового статусу особи присвячені праці М.М. Антоновича [7], В.А. Карташкіна [12], А.М. Колодія [15], А.Ю. Олійника [15] І. Магновського [22], А. Молдавана [23], Г.П. Щедрова [29] та ін.