Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Предмет і завдання курсу "Соціальна медицина"

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
5
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Соціальна медицина – наука про закономірності суспільного здоров'я, об'єктом дослідження якої є система «людина-суспільство-середовище».
Предметом курсу соціальної медицини є суспільне здоров'я. Суспільне здоров'я має два значеннєвих аспекти: медичний і моральний. Перший є пріоритетним для соціальної медицини.
Суб'єктом соціальної медицини є конкретні живі люди з усіма соціальними атрибутами: положенням у суспільстві, професійною зайнятістю, сімейним станом, життєвою цінносно-смисловою орієнтацією.
Основними завданнями курсу соціальної медицини є:
вивчення закономірностей впливу соціально-економічних умов;
вивчення впливу факторів і способу життя людей на здоров'я населення, а також його окремих груп;
теоретичне обгрунтування ефективної системи державних і соціальних заходів, шляхів і методів, спрямованих на усунення впливу шкідливих факторів навколишнього середовища;
вивчення методів забезпечення високого рівня здоров'я всіх членів суспільства, збільшення періоду їх активного творчого довголіття.
Соціальний медик відповідає не тільки за здоров'я, але й за соціальне благополуччя своїх підопічних і є безпосереднім творцем соціального захисту населення. Суспільні наслідки будь-якого захворювання теж є сферою додатка сил соціального медика.
Як соціальна, так і клінічна медицина має справу зі здоров'ям людей та їх хвороб, ці науки вирішують одні завдання, однак підходи до цих завдань і способи їх вирішення різні. Клінічна медицина керується проявами хвороби, тобто симптоматичною і синдромологічною картинами захворювання. Коли ж справа стосується психічних і так званих «прикордонних» розладів, то необхідно приймати до уваги дещо відмінне від симптомів і синдромів, а саме – переживання людини, особливості її характеру і типу особистості. Те ж саме стосується і випадків, коли людина тимчасово або назавжди втратила працездатність і змушена змінити свій соціальний статус. Страхи, надії, тривоги, побоювання, імовірнісні прогнози – ось що стає «об'єктом» для роботи соціального медика, і тут виникає не зовсім ясне для клінічної медицини поняття, як соціальна реабілітація пацієнта. Там, де закінчуються можливості клініциста (обмеженого межами лікарняної палати), там починається робота соціального медика.
У зв'язку з тим, що сьогодні на перший план висувається не хвороба сама по собі, а хворий організм зі всіма його особливостями і проявами, все чіткіше зрозуміло, що хворій людині потрібен не тільки лікар, але й соціальний працівник, здатний вирішити її життєві проблеми. Соціальний працівник, який готує себе для служби у галузі психології, психіатрії, геронтології, геріатрії, наркології, медикаментозної токсикології, медицини катастроф і загальної інфекційної медицини, неодмінно повинен знати в певних аспектах психосоматику і психотерапію, вивчення основ яких також входять до завдань курсу “Соціальна медицина”.
В останні роки виділяються наступні напрямки розвитку соціальної медицини:
1. Публічна медицина – займається проблемами здоров'я трудових колективів, прогнозуванням і соціометрикою змін психосоматичних статусів і відповідно функціонування членів трудових колективів. Вирішує завдання захисту і збереження суспільного здоров'я при різних (стандартних і не стандартних) робосих ситуаціях, а також при змінах статусу трудового колективу.
2. Громадська медицина. Громадські медики мають справу з клієнтами – окремими фізичними особами. Основні причини, з якими звертаються люди до громадського лікаря – проблеми і ситуації, які виникли після перенесення людиною захворювання, особистої трагедії, насильства, терору; за потреби профілактики цих проблем шляхом вивчення і розуміння проблеми і ситуації, з якими може зіштовхнутися клієнт; у випадку неминучих негативних змін соціальних умов, у яких він перебуває; у результаті внутрісімейних колізій (з дітьми, рідними) ; у результаті власної вікової кризи або особистісної драми; для наукового прогнозу спадкоємних захворювань у нього, його рідних або дітей. Громадський лікар також допомагає клієнтові вирішувати будь-які його проблеми і завдання, які можуть викликати захворювання в нього або його родичів чи знизити якість життя. Проблеми шлюбу, сім’ї, здоров'я і виховання дітей, здоров'я старих членів родини, відношення з рідними, страждаючими невиліковними або психічними захворюваннями; вирішення питань, пов'язаних зі зміною образу або стилю життя, професії або власного психосоматичного іміджу; проблеми, які виникають у клієнта у зв'язку з міграцією або еміграцією, змушеним переселенням, – все це також перебуває в компетенції громадського лікаря, а отже, входить до курсу вивчення соціальної медицини.
3. Соціологічна медицина – це напрямок соціальної медицини, який стосується таких областей, як клонування, трансплантація й імплантація органів і тканин, які вже сьогодні можуть бути поставлені на конвеєр; кріогенізация органів, тканин і самої людини, штучне запліднення, активне втручання в генетичні програми людини та її імунні процеси, математичне обчислення тривалості життя людського організму, того або іншого його органу. Якщо всі ці досягнення сучасної медицини виявляться бездоглядними, то вже сьогодні вони зможуть якісно змінити структуру сучасного суспільства, докорінно змінивши фундаментальні уявлення людини про життя, про себе, свої вікові можливостях і смерть.
4. Пенітенціарна медицина у якості предмета вивчення розглядає:
закриті суспільства – місця позбавлення волі;
вроджених злочинців;
зв’язок соціальних факторів і психосоматичної схильності до агресії і насильства;
закономірності здоров’я взаємозв'язки осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі;
закони об'єднання злочинців в організовані групи;
закони функціонування бандформувань;
можливості «блокування» відкритим суспільством генетично визначених девіантних і делінквентних форм поведінки;
пошуком методів дезактуалізації агресивних і насильницьких тенденцій у соціопатичних особистостей;
генеалогію, географію, характерологію і етнічній психологію злочинної особистості;
загальні закономірності психології злочинця, соціопата й особистостей, діяльність яких не є злочинною, але виходить за рамки загальноприйнятих норм поведінки і моралі.
5. Військова соціальна медицина – виникла у зв'язку із двома незрозумілими для клінічних медиків «хворобами»:
так званим синдромом «бурі в пустелі», яка проявилася у військових НАТО, які приймали участь в операції під цією назвою в Іраку;
«балканським синдромом» – невідомим захворюванням, яке виникло у миротворців НАТО на Балканах.
Предметом військоївої соціальної медицини є моральний і психофізичний стан всіх, хто приймає участь у походах, бойових діях і після бойових дій;
Військова соціальна медицина перебуває на сьогодні у стадії становлення і вироблення методів дослідження і допомоги особам, які з погляду клінічної медицини є здоровими, однак мають виражене зниження якості життя і адаптаційний синдром.
 
Список використаних джерел:
 
Вардинець І. С., Тарасюк В. С., Семків М. П., Козаков Г. К. Соціальна медицина та організація охорони здоров'я: Підручник для вищих навч. мед. закл. I-II рівнів акредитації. – Т. : Лілея, 2002.
Вороненко Ю. В., Прус Л. О., Чуйко А. П., Затула О. А., Оніщенко О. М. Соціальна медицина та організація охорони здоров'я: Підручник. – Т. : Укрмедкнига, 2002.
Голяченко О. М., Сердюк А. М., Приходський О. О. Соціальна медицина, організація та економіка охорони здоров'я. – Тернопіль-Київ-Вінниця: Лілея, 1997.
Пономаренко В. М., Грузєва Т. С., Кульчицька Т. К.. Здоров’я нації як основа стійкого соціально-економічного розвитку. – К. : Український інститут громадського здоров’я, 2004.
Фото Капча