Предмет і завдання психіатрії та наркології, їх місце серед інших медичних дисциплін. Історія розвитку і сучасний стан психіатрії і наркології. Класифікація психічних розладів. Принципи терапії, профілактики та реабілітації психічно хворих

 

 

1. Предмет і завдання психіатрії

2. Основні історичні етапи розвитку психіатрії

3. Класифікація психічних розладів

4. Принципи терапії, профілактики та реабілітації психічно хворих

 

Актуальність теми: Психіатрія, (в перекладі з грецької мови лікування душі) одна з найважливіших галузей клінічної медицини, що вивчає специфічні для людини захворювання, які утруднюють адекватне пристосування до навколишнього середовища і які є причиною неправильної, часто небезпечної поведінки. З кожним десятиріччям у підготовці лікаря будь-якого фаху психіатрія набуває все більшого значення, тому що збільшується кількість психічних захворювань та психічних розладів, які ускладнюють перебіг найрізноманітніших соматичних хвороб. За статистичними даними різних країн, психіатричної допомоги (постійної чи епізодичної, консультативної) потребують 10-15% населення. Хворі, що потребують постійного чи тривалого психіатричного спостереження та обліку в психоневрологічному диспансері, тобто ті, що страждають від важкої та затяжної психічної патології, становлять 2-4% населення. Поширеними стають психосоматичні розлади. На амбулаторному прийомі лікаря будь-якого профілю 25-35% пацієнтів потребують консультативної або ж лікувальної психіатричної допомоги цього самого лікаря (залучення психіатра не обов'язкове), якщо ці хворі скаржаться на нервово-психічний розлад. Спостерігається збільшення кількості випадків суїцидних вчинків і соціально небезпечних дій, що їх коять особи з психічною патологією. Збільшується кількість інвалідів психіатричного профілю, в тому числі інвалідів з дитинства.

Отже, психіатрична підготовка лікарів іншого медичного фаху, також медсестер, набуває все більшого медичного і соціального значення.

До завдань психіатрії входять:

1) раннє виявлення і лікування розладів психіки, причин та механізмів їх виникнення;

2) вивчення клінічних проявів і диференційної діагностики психічних захворювань;

3) проведення військової, трудової та судової експертизи, здійснення заходів із соціально-трудової реабілітації осіб, що перенесли психологічний розлад;

4) проведення психогігієнічних і психопрофілактичних (у тому числі і санітарно-просвітніх) заходів серед населення та в навчальних і трудових колективах. Лікар будь-якого фаху повинен уміти виявити психічний розлад, визначити його можливі причини, надати невідкладну чи необхідну на даний момент медичну допомогу в повному обсязі та кваліфіковано допомогти в організації безпеки хворого і оточуючих, у госпіталізації його в психіатричний стаціонар, коли до цього є відповідні показання і немає можливості звернутися за консультацією до психіатра.

 

 

У розвитку вчення про душевні хвороби, тобто в історії психіатрії, умовно можна виділити такі періоди: 1) наївно-матеріалістичний, 2) релігійно-містичний, 3) описовий (синдромологічний), 4) нозологічний, 5) етіолого-патогенетичний. Вони не мають чіткого розмежування, накладаються один на одного, причому панівні ідеї кожного з них виявляють і сьогодні.

Так, у період наївно-матеріалістичного розуміння природи психічних розладів (до XII-XIII ст.) видатні зцілителі (Гіппократ, Авіценна та ін.) припускали, що їх причиною можуть бути ушкодження головного мозку внаслідок травми, інфекції тощо. Поряд з цим досить поширеними були і містичні уявлення, які стали панівними в релігійно-містичний період (XIV-XVIII ст.), коли основною причиною психічних захворювань вважали вплив надприродних сил (бога, диявола і т. ін.). У багатьох європейських країнах психічно хворих, запідозрених у зв'язках з «нечистою силою», піддавали катуванню, релігійному очищенню і спаленню на вогнищах (за вироком інквізиції).

Останнім часом містичні уявлення знову поширюються у вигляді пропаганди, так званих нетрадиційних підходів до розуміння хвороб та їх лікування, дискредитації наукової медицини з корисливими інтересами (екстрасенси, чаклуни, чорні та білі відьми, контактери з інопланетянами, телепсихотерапевти та ін.). Наступ на здоровий глузд, на матеріалістичне тлумачення причин соматичних та психічних захворювань, на наукові методи терапії набуває все більш агресивного, безсоромного і знавіснілого характеру.

У XVIII-XIX ст. психіатричні дослідження були спрямовані в основному на опис психопатологічних станів (синдромів), на виявлення причин психічних захворювань і організацію терапії (І. М. Балінський, С. С. Корсаков, В. П. Сербський, Ж. Пінель, В. Гризингер, Е. Крепелін та ін.). Наприкінці XIX ст. були описані перші нозологічні одиниці (С. С. Корсаков – хронічний алкогольний амнестичний психоз, Е. Крепелін – рання недоумкуватість, що її Е. Блейлер (1911) назвав шизофренією). Так було покладено початок нозологічному етапу, що продовжується донині. У вивченні причин і механізмів розвитку психічних розладів великий вклад внесла фізіологічна школа І. П. Павлова.

 

 

Не дивлячись на значні досягнення нейронаук, основним методом дослідження у сучасній психіатрії залишається клініко-психопатологічний метод. Останній базується на опитуванні пацієнта (обєктивний та субєктивний анамнез) та спостереженні.

Під патопсихологічними дослідженнями (експериментами) в сучасній психологи розуміється використання будь-якої діагностичної процедури в цілях моделювання цілісної системи пізнавальних процесів, мотивів і «відносин особи» (Б. В. Зейгарник).

Виділяють наступні патопсихологічні регістр-синдроми (І. А. Кудрявцев) :

• шизофренічний

• афективно-ендогенний

• олігофренічний

• екзогенно-органічний

• ендогенно-органічний

• особово-аномальний

• психогенно-психотичний

• психогенно-невротичний

Шизофренічний синптомокомплекс складається з таких особистісно-мотиваційних розладів як: зміна структури і ієрархії мотивів, розладу розумової діяльності, що порушує цілеспрямованість мислення і змістоутворення (резонерствування, зісковзування, різноплановість, патологічний полісемантизм) при збереженні операційної сторони, емоційні розлади (спрощення, дисоціація емоційних