Предмет та метод історії економіки та економічної думки

Метою діяльності МВФ проголошувалося сприяння розвитку міжнародної торгівлі й валютної співпраці шляхом управління структурою обмінних курсів різних світових валют, а також фінансування короткотермінових дисбалансів у міжнародних платіжних відносинах.

Світова система валютних курсів із регульовано-фіксованими валютними курсами, що склалася у повоєнний період, проіснувала з деякими модифікаціями до 1971 року й характеризувалася такими ознаками:

1,Кожна країна — член МВФ установлювала номінальний золотий вміст своєї грошової одиниці, що визначало паритет валют, а відтак — і валютний курс.

2.Кожна країна зобов'язувалася дотримуватися  незмінного курсу своєї валюти щодо валют будь-якої іншої країни

3. Країни-члени втратили право на необмежену кількість девальвацій. Девальвацію можна було провести лише з дозволу МВФ. Це дало змогу усунути довільні конкурентні девальвації валют

На міжнародній арені політику соціальної реабілітації населення мали здійснювати такі наднаціональні структури, як Організація Об'єднаних Націй та Міжнародна організація праці.

У руслі сучасної цивілізаційної парадигми людина є центральною постаттю суспільства, його стрижнем і найбільшою цінністю. Значною мірою розбудови інституції овального середовища соціальної сфери, із закріпленням за людиною її захисних статусних прав, сприяла Загальна декларація прав людини, ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН 30 грудня 1948 р. у вигляді резолюції. Ця декларація проголошує низку трудових прав людини: право на працю, на вільне обрання роботи; на захист від безробіття; на справедливі та сприятливі умови праці; на рівну оплату за однакову працю без будь-якої дискримінації; на справедливу та задовільну винагороду, що забезпечує гідне існування самої людини та її сім'ї й доповнюється іншими засобами  соціального забезпечення;  па  створення  профспілок та вступ до них для захисту своїх інтересів; на відпочинок і дозвілля; на розумне обмеження робочого дня та оплачувану щорічну відпустку.

У грудні 1966 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права людини. За юридичною природою цей документ є багатостороннім міжнародним договором, ратифікованим більшістю країн — членів ООН.

Від 1946 року як спеціалізована установа ООН починає діяти МОП— організація, створена ще 1919 року в складі Ліги націй. Попервах метою діяльності цієї організацією, визначеною західною соціал-демократією, було сприяння соціальному прогресу, встановленню і підтриманню соціальної злагоди. Конвенції та рекомендації МОП разом з численними актами ООН, чинними у світовому масштабі, та актами локальної дії, прийнятими регіональними організаціями, становлять своєрідний міжнародний кодекс праці.

Особливого значення у повоєнний період набула проблематика соціально-трудових відносин. Сприяти їх оптимізації мали норми, викладені в конвенціях, що були прийняті в цей період. Принагідно зазначимо, що всім документам МОП властива ідея присутності у всіх діях соціальних партнерів імперативу політичної волі щодо досягнення соціального компромісу

Загального передумовою інтеграційних процесів у Європі впродовж 1950—-1970-х років було поглиблення міжнародного поділу праці за умов НТР, а отже — зростання взаємозалежності та взаємовпливу національних економік.

Серед причин і чинників європейської інтеграції назвемо такі: наявність значних матеріальних втрат, завданих Другою світовою війною;

—розв'язання проблем колективної безпеки за умов розгортання «холодної війни»;

—уповільнені темпи засвоєння досягнень НТР та наявність більш успішних суб'єктів конкуренції у світовому господарстві, безпосередньо США та Японії;

—наявність спільних історико-цивілізаційних, регіональних рис та особливостей соціально-економічного, політичного і загальнокультурного розвитку країн Західної Європи.

Уперше ідею європейської єдності сформулював Уінстон Черчілль, який у виступі 19 вересня 1946 року в Цюріху закликав до перебудови Європи па зразок Сполучених Штатів Америки, що, як вважав «великий англієць», дасть їй можливість стати такою ж вільною і щасливою, як Швейцарія.

Проте країни, які брали участь у плані Маршалла, вже в червні 1947 року заснували Комітет європейської економічної співпраці, який підготував конвенцію, підписану 16 травня 1948 року. Так виникла Організація європейської економічної співпраці (ОЄЕС), яка надавала рекомендації щодо розподілу економічної допомоги окремим країнам у рамках плану Маршалла й започаткувала Європейський платіжний союз.

Серед основних чинників європейської інтеграції слід назвати такі:

—формування  наднаціональних  інститутів  па  західноєвропейському просторі;

—утворення зони вільної торгівлі (спільного ринку) західно-європейського регіонального блоку;

—становлення спільного ринку із вільним рухом праці, капіталу та підприємництва;

—визначення перспективи утворення валютного союзу та єдиної грошової системи;

—перспектива створення єдиного парламенту та уряду Західної Європи;

—вироблення єдиної стратегії щодо позаблокових країн. 

Загалом європейський інтеграційний процес у повоєнний період має таку хронологічну послідовність:

-1944 р. (Лондон)— прийняття урядами Бельгії, Нідерландів і Люксембургу рішення щодо створення митного союзу;

-1948 р.— оформлення митного союзу під назвою «БЕНІЛЮКС», у межах якого скасовуються відміна обмеження па експорт-імпорт промислової продукції, вільне пересування робочої сили та вільний обіг капіталу;

-1948  р.— домовленість щодо створення митного союзу між Францією та Італією (набрала чинності від 1950 року);

—1952 р. (Париж)-— створення Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС): Франція, ФРН, Італія та країни Бенілюксу;

—1957 р.  (Рим)— створення Європейського  економічного співтовариства (ЄЕС) («Європа шести»): Франція, ФРН, Італія, Бенілюкс, на засадах чотирьох свобод Римського договору, а саме: вільного руху товарів між країнами-учасниками; вільної міграції робочої сили всією територією ЄЕС; вільного переміщення капіталу та свободи підприємництва, тобто права безперешкодного створення власних фірм,