Представництво та довіреність у цивільному праві

Актуальність теми дослідження. Інтереси України як самостійної незалежної демократичної держави вимагають створення чітко визначеної законодавчої бази, яка дасть можливість нашій державі інтегруватись у європейський та світовий простір.

На сучасному етапі розбудови української державності, проведення системних правових реформ, одним з головних завдань є така організація громадського життя, при якій усіляко полегшуються і розширюються можливості набуття, здійснення та захисту суб’єктивних прав і виконання обов’язків. Ефективним засобом такого розвитку суспільства є цивільно-правовий інститут представництва.

Значення цього інституту в суспільному житті зумовлено тим, що за допомогою інституту представництва створюються додаткові можливості для здійснення прав і виконання обов’язків учасниками цивільних правовідносин, забезпечується більш повний захист їхніх суб’єктивних прав, підвищується ефективність встановлення економічних зв’язків між суб’єктами господарювання.

Громадяни нерідко звертаються до представництва, вчиняючи правочини, здійснюючи свої права (при отриманні заробітної плати, поштового переказу і т.п.), а також виконуючи обов’язки батьків (усиновлювачів) та опікунів відносно малолітніх чи недієздатних осіб.

Цивільно-правовий інститут представництва об’єднує різноманітні за своїм змістом відносини з участю фізичних та юридичних осіб, державних та громадських організацій. Сфера застосування представництва охоплює всі галузі економіки нашої держави. Саме тому інтерес до дослідження проблем, пов’язаних з розкриттям правової природи представництва, його змісту, видів та інших питань проявляють як науковці, так і практики.

Дослідженню окремих питань представництва та довіреності присвячено низку праць таких відомих українських та російських вчених-цивілістів, як В. А. Бєлов, І. Б. Гришко, Д. В. Іванчулинець, Г. З. Лазько, А. Селіванов, В. Цюра та ін.

Проте, незважаючи на певні досягнення в цьому напрямку, залишилась спірними низка теоретичних положень, пов’язаних з представництвом у цивільному праві, тому проблеми правового регулювання суспільних відносин, пов’язаних з представництвом у цивільному праві, набувають все більшого значення. Їх вирішення слугуватиме захисту прав особи в державі – все це і визначило вибір теми та вказує на актуальність теми, її теоретичне і практичне значення.

Мета роботи - комплексне опрацювання основних закономірностей здійснення цивільно-правового представництва України.

Для досягнення мети роботи поставлено наступні завдання:

• уточнити поняття, значення та сферу застосування представництва;
• визначити існуючі види представництв;
• проаналізувати суб’єкт представництва і повноваження представника;
• дослідити поняття, зміст і види довіреностей;
• здійснити порівняльну характеристика довіреностей України та Росії.

Об’єкт дослідження - комплекс правовідносин, які виникають при здійс-ненні представництва.

Предмет дослідження - нормативно-правові акти, які регулюють механізм здійснення представництва в цивільному праві України, вітчизняна та зарубіжна наукова література, а також судова практика з питань здійснення представництва як однієї з найважливіших гарантій здійснення цивільних прав та обов’язків.

Методи дослідження. Основою методології дослідження є загальнонаукові та спеціальні методи пізнання:, системний, діалектичний та історичний методи, формально-логічний та порівняльно-правовий, метод юридичного аналізу та ін.

Структура роботи. Відповідно до мети та завдань курсова робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг роботи становить 43 сторінки.