Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Про відповідність українського законодавства щодо зовнішньоекономічних контрактів купівлі-продажу міжнародним нормам

Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
5
Мова: 
Українська
Оцінка: 
А. А. Попов
Дубенська філія ВНЗ ВМУРоЛ «Україна»
 
Про відповідність українського законодавства щодо зовнішньоекономічних контрактів купівлі-продажу міжнародним нормам
 
Не все в українському законодавстві щодо цих контрактів відповідає міжнародним нормам.
1. Так, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» дає поняття зовнішньоекономічного договору (абз. 13 ст. 1), містить вимоги до укладення договору у письмовій формі (ч. 2 ст. 6), вказує, хто може бути сторонами в договорі (ст. 5 та ч. 1 ст. 6) та ін. [3].
ГК України вказує, що договір потрібно укладати у письмовій формі, якщо інше не встановлено законом або чинним міжнародним договором (ч. 2 ст. 382). Також цей Кодекс містить вимоги щодо реєстрації деяких видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів)  (ст. 383) [2].
На відміну від українського законодавства Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі – продажу товарів 1980 року (надалі Конвенція) поняття про міжнародний договір купівлі – продажу не дає. Також за Конвенцією не вимагається, щоб договір купівлі – продажу укладався або підтверджувався в письмовій формі або підпорядковувався іншим вимогам щодо форми. Він може доводитися будь-якими засобами, включаючи свідчення (ст. 11) [1].
Відповідно до застереження України відносно цієї Конвенції для угод, укладених суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності з місцезнаходженням в Україні, обов’язковою є письмова форма незалежно від місця їх здійснення [5].
Однак, відповідно до ч. 3 статті 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації – з моменту державної реєстрації [4].
Згідно ж до ст. 23 Конвенції договір вважається укладеним в момент, якщо акцепт оферти набуває чинності [1].
Можна зробити висновок, що вимоги українського законодавства стосовно реєстрації деяких зовнішньоекономічних контрактів суперечать вимогам Віденської конвенції 1980 р.
2. Відповідно до п. 3 ст. 1 Конвенції «Ні національна належність сторін, ні їх цивільний чи торговельний статус, ні цивільний чи торговельний характер договору не беруться до уваги при визначенні застосовності цієї Конвенції» [1].
Таким чином, Конвенція може бути застосована й до тих суб’єктів купівлі-продажу, яки не є формально суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності за українським законодавством, але придбавають товари не для власного, «домашнього» ужитку, а на продаж (наприклад, до «човників»).
3. За Цивільним кодексом України предметом договору купівлі – продажу товарів може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 654) [4].
Відповідно ж до п. 1 ст. 3 Конвенції договори на поставку товарів, які потребують подальшого виготовлення або виробництва, вважаються договорами купівлі-продажу, якщо сторона, що замовляє товар, не бере на себе зобов’язання поставити істотну частину матеріалів, необхідних для виготовлення або виробництва таких товарів [1].
Таким чином, обсяг договорів купівлі-продажу, що регулюються ЦК України ширше за обсяг, передбачений Віденською конвенцією.
4. Згідно до ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов’язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі – продажу, а якщо зміст договору не дає змогу визначити цей строк, – відповідно до положень ст. 530 Кодексу, де вказується, що: «… кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає з договору або актів цивільного законодавства» [4].
Пункт «с» ст. 33 Конвенції говорить про те, що коли строк поставки товару не вказаний у договорі, то поставка повинна здійснитися у розумний строк після укладення договору [1].
Отже можна зробити висновок, що регулювання терміну поставки товару в Цивільному кодексі України більш визначено, що дозволяє рекомендувати внесення відповідних змін до Віденської конвенції.
5. Відповідно до ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3) [2].
Відповідно ж до ст. 55 Конвенції, у тих випадках, коли договір був юридично правильно укладений, але в ньому прямо чи опосередковано не встановлюється ціна або не передбачається порядок її визначення, вважається, що сторони розуміли посилання на ціну, яка в момент укладання договору звичайно стягувалася за такі товари, які продавалися з порівнюваними обставинами у відповідній області торгівлі [1].
Таким чином, вимоги Господарського кодексу щодо ціни господарського договору суперечать вимогам Віденській конвенції.
6. Ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, за вимогою кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом [4].
Згідно до ст. 78 Конвенції якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни або іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми, без шкоди для будь-якої вимоги про відшкодування збитків, які можуть бути стягнені на підставі ст. 74 Конвенції [1].
Стаття 74 Конвенції встановлює, що збитки за порушення договору однією із сторін становлять суму, що дорівнює тій шкоді, включаючи упущену вигоду, якої зазнала інша сторона внаслідок порушення договору [1].
Тобто у Конвенції неврегульованими залишилися питання про розмір ставки процентів річних, методу, місця та часу її обчислення.
7. Віденська конвенція не регулює купівлю-продаж, зокрема,
b) з аукціону;
…d) фондових паперів, акцій, забезпечувальних паперів, оборотних документів та грошей (ст. 2) [1].
В той же час Конвенція про право, що застосовується до міжнародної купівлі-продажу товарів (Гаага, 15 червня 1955 року) регулює, наприклад, продаж на біржі та з аукціону (ч. 3 ст. 3). Це ставить питання до приєднання України до цієї Конвенції.
 
Список використаних джерел
 
1. Конвенція Організації Об’єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року // http://www.zakon.rada.gov.ua.
2. Господарський кодекс України від 16. 01. 2003 // Відомості Верховної Ради, 2003, № 18-22, ст. 144.
3. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня 1991 року № 959-XII // Відомості Верховної Ради, 1991, № 29, ст. 377.
4. Цивільний кодекс України від 16. 01. 2003. Відомості Верховної Ради, 2003, № 40-44, ст.. 356.
5. Про приєднання Української Радянської Соціалістичної Республіки до Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів: Указ Президії Верховної Ради Української РСР // Відомості Верховної Ради УРСР, 1989, № 36, ст. 108.
Фото Капча