Проблема однодітної сім'ї у дослідженнях зарубіжних учених

                                                                                                                                      В. КАПЕЛЮК

 

 

У статті проаналізовано підходи до розв'язування проблеми виховання дитини в однодітній сім'ї у працях зарубіжних дослідників.

 

Аннотация. В статье проанализированы подходы к решению проблемы воспитания единственного ребёнка в семье в работах зарубежных исследователей.

 

Annotation. In article are analysed approach to the decision of a problem of education of the unique child in family in works of foreign researchers.

 

На сучасному етапі розвитку українського суспільства особливого значення набувають питання виховання підростаючих поколінь у нових соціальних умовах діяльності школи, її взаємодії з іншими соціальними інститутами та сім'єю, яка є однією з головних і складних, динамічних, автономних систем і невід'ємним елементом соціальної структури суспільства. Водночас, унаслідок деформації основних функцій сім'ї, що спостерігається в останні роки, помітно збільшується кількість неблагополучних сімей. Погіршення соціально-економічних, санітарно-гігієнічних, побутових, психолого-педагогічних умов життя сім'ї, відсутність високих ціннісних орієнтацій, зниження морально-етичної відповідальності батьків зумовлює зростання кількості однодітних сімей, діти в яких – не завжди доглянуті й виховані. Це ставить перед школою, класними керівниками, педагогами, громадськістю питання надання кваліфікованої допомоги однодітним сім'ям з урахуванням соціально-економічної і психо-лого-педагогічної ситуації розвитку кожної такої сім'ї, індивідуально-психологічних особливостей дитини, педагогічної культури батьків тощо.

Основні теоретичні й методологічні основи цієї проблеми відображені у працях І. Беха, О. Богданової, В. Бондаревської, В. Білоусової, М. Болдирєва, Л. Виготського, А. Макаренка. О. Киричука, В. Коротова, Г. Костюка, С. Максименка, Р. Скульського, М. Стельмаховича, Б. Ступарика, І. Синиці, В. Сухо-млинського, К. Ушинського, Г. Філонова, М. Шипової та ін. Висвітленню теоретичних і практичних аспектів виховання дітей у різних типах сімей присвячено багато досліджень вітчизняних учених як сучасності, так і минулого (Л. Алекс-єєвої, О. Богданової, М. Болдирєва, М. Буянова, 3. Зайцевої, Т. Федорченко, А. Макаренка, О. Максимович, М. Пирогова, В. Постового, О. Савченко, Н. Соловйової, В. Сухомлинського, К. Ушинського, С Шацького, М. Шилової, М. Фіцу-ли, Н. Яніноїта ін.).

Проблема однодітної сім'ї все частіше стає предметом дослідження значної частини науковців у всьому світі. Особливої гостроти досліджувана проблема набула наприкінці XX ст., коли виняткові випадки існування єдиних дітей почали перетворюватися на норму, на «правило». Цим питанням присвячені роботи широкого кола зарубіжних науковців, серед яких А. Адлер, Б. Бьокер, О. Кауз, К. Кьоніг, Є. Россберг, І. Сімсон, Б. Салліван, Р. Ноттебаум, Г. Філіпчук та ін.

Ще на початку XX століття Отто Кауз у своїй роботі «Єдина дитина» зазначав, що навіть для досвідчених батьків виховання кількох дітей у сім'ї характеризується певними труднощами. У ситуації ж виховання єдиної дитини всі ці труднощі й проблеми накопичуються і проявляються особливо інтенсивно. На думку О. Кауза причину їх виникнення слід шукати в самих батьках: їх життєвій позиції, ставленні один до одного, їх відношенні до дитини тощо [1].

Автор книги «Єдина дитина» німецька дослідниця, соціальний педагог і журналіст Єва Россберг, яка сама є єдиною дитиною у своїй сім'ї, а також матір'ю дочки, що не має братів і сестер, неодноразово зверталася до даної проблеми. Матеріалом для її книги стали бесіди зі спеціалістами, батьками, дітьми. Є. Россберг зроблено висновок, що багато типових проблем, з якими стикаються єдині діти і їх батьки, виникають на основі існуючих переконань і обмежуючих очікувань. Крім того, робота Є. Россберг включає досить ґрунтовний науково-теоретичний огляд причин зменшення дітності сучасних сімей, а тому цікава і для науковців [2].

Книга «Чи знаєте ви свою дитину?» польського автора Галини Філіпчук написана спеціально для батьків. Однак проблеми, які піднімаються автором, цікавлять широке коло читачів і дослідників, що займаються вивченням індивідуальних особливостей розвитку дитини, формуванням її особистості.

Звертаючи увагу на роль сім'ї у фізичному і моральному становленні дитини, автор ставить питання про відповідальність батьків за виховання своїх дітей.

Крім того, Г. Філіпчук висвітлює проблеми, які виникають у дитини-одинака в процесі спілкування з іншими дітьми, а також труднощі виховання єдиної дитини в сім'ї. Дослідниця зазначає, що дитину необхідно виховувати так, щоб вона вміла співіснувати з людьми, цінувати добрі відносини. На думку Г. Філіпчук, це одне з основних завдань виховання єдиної дитини у сім'ї, і цей чинник необхідно враховувати ще з віку немовляти [3].

Німецький дослідник Карл Кьоніг в своїй книзі «Брати і сестри» перший розділ присвячує проблемам виховання єдиної дитини у сім'ї. В основу дослідження автором покладено один із чинників формування особистості, який, на його думку, має вирішальний вплив на процес адаптації особистості у суспільстві, а також визначає нашу поведінку в суспільстві у цілому. Цей чинник – місце дитини у сім'ї, яке визначається порядком народження дитини. При цьому К. Кьоніг не враховує ступінь інтелігентності, таланти, темперамент, інстинкти дитини. На його думку, вирішальним для формування контактних здібностей є саме місце, яке займає дитина серед своїх і братів сестер. Здатність дитини встановлювати контакти з оточуючими автор пов'язує перш за все з почуттєвою сферою, яка певною мірою визначається кількістю братів і сестер [4].

Рудольф Ноттебаум досліджував поведінку єдиної дитини в літературі і реальності, результатом чого стало видання однойменної книги. У цій праці автором зроблено спробу дослідження способів прояву соціальної поведінки єдиної дитини в школі і встановлення причинно-наслідкових зв'язків. При цьому Р. Ноттебаум не намагається робити якихось висновків стосовно того, що факт наявності у сім'ї єдиної дитини може носити негативний чи позитивний характер. Автор не оцінює ситуацію, а акцентує свою увагу на тому, як домашня ситуація може вплинути на шкільну поведінку дитини [5].

Американська дослідниця Барбара Салліван у своїй книзі «Чому я один?» також торкається проблем виховання єдиної дитини. У своїй роботі Б. Салліван звертає увагу на такі аспекти: неправильні, помилкові уявлення про єдину дитину; поєднання у дитини-одинака рис першо- і останньонароджуваної; втілення в єдиній дитині рис як дорослих, так і дітей в одному цілому; батьки і друзі єдиної дитини, особливості їх взаємовідносин у процесі виховання; риси характеру єдиної дитини тощо. Підсумовуючи своє дослідження, Б. Салліван акцентує увагу на певних відмінностях у вихованні єдиної дитини і дітей, що мають братів і сестер [6].

Підхід Б. Бьохер, І. Сімсон до проблеми єдиної дитини у книзі «Маленькі сонця Китаю» радикально відрізняється від тих, про які йшлося вище. Автори звертаються до особливостей виховного процесу в Китаї у світлі запровадженої у цій державі у 80-тих роках XX століття сімейної політики. Шляхом проведення різноманітних економічних, пропагандистських, політичних заходів китайське керівництво спробувало скоротити приріст населення з метою модернізації економіки і економічного росту країни. Для реалізації цього проекту було запроваджено обмеження народжуваності дітей у кожній сім'ї до однієї. З політичної й економічної точки зору наслідки такої сімейної політики можна вважати позитивними, однак вона викликала і ряд соціальних проблем неабиякої значимості. Політики і педагоги все частіше зазначають, що підростаюче покоління – це покоління егоїстів, індивідуалістів, політично безвідповідальних членів суспільства. Проблеми виникли й у сфері статевого виховання: сексуальність стала характеризуватись такими компонентами як гомосексуальність, самозадоволення тощо. З огляду на такий поворот подій китайський уряд поглиблює дослідження щодо проблематики виховання єдиної дитини, пропагуючи певні принципи виховання, отримані на основі проведених досліджень [7].

Найбільш чітко психолого-педагогічні основи вивчення однієї дитини у сім'ї висловлені у науковій теорії Адольфа Адлера [8]. При цьому він розглядає не тільки особливості соціалізації та виховання в однодітних сім'ях, але й такий феномен, як порядок народжуваності, тобто у його теорії розмежовуються поняття „одна дитина у сім'ї» і „первісток».

А. Адлер справедливо зауважує, що єдина дитина у сім'ї вимагає від оточуючих захисту, терплячості й турботи такої само, яку вона отримувала від рідних матері та батька. Тому в дорослому житті людина прагне створити собі таке коло спілкування, яке б відповідало цим вимогам. Головними особливостями такого стилю життя А. Адлер вважає залежність та егоцентризм [8].

Отже, нами проаналізовано наукові підходи зарубіжних учених до розуміння сутності однодітної сім'ї та охарактеризовано особливості дитини-одинака. Спільними рисами для дітей-одинаків можна визначити такі, як: обмеженість у спілкуванні з однолітками; збільшення сфери спілкування з дорослими; підвищений рівень егоцентризму; середній та вищий за середній рівень розвитку творчих здібностей.