Проблеми фізичного виховання школярів через призму поглядів учителя

Покладання провини в ситуації, що склалася, тільки на адміністрацію шкіл можна вважати не зовсім обгрунтованою, так як недолік спортивного обладнання відчувають у більшості шкіл. Це розуміють і вчителі, і на питання, яким має бути забезпечення інвентарем, ми отримали такі відповіді: бюджетно-централізованим – 84, 5%, спонсорським – 13, 2%, батьківськими внесками-8, 3%, за рахунок здачі об'єктів в оренду – 6, 3%. Хоча, на питання, чи здаються в оренду спортивні об'єкти шкіл, вчителі відповіли, що 30, 3% шкіл роблять це постійно.

Причина відсутності необхідного спортивного інвентарю, незадовільного стану спортивних майданчиків, брак устаткування, низька оплата праці відштовхує не тільки молодих фахівців від роботи в школі, але й змінює ставлення до своєї професії викладачів фізвиховання зі стажем (а їх у школах більшість). Так, на запитання про найнеобхідніший шкільний предмет в початковій школі на 1 місце фізкультуру поставили 63, 8% опитаних вчителів, на 2 місце – 4, 6%, на 3 місце – 25%, а 6, 6% вчителів взагалі не включили фізкультуру в розподіл місць. А адже хто, як не вчитель фізичного виховання знає, що прищеплення любові до фізичної культури, мотивація до занять, фундамент здоров'я починає формуватися вже в дитячому віці.

На питання анкети, чи дотримуються вчителі програмного матеріалу з фізичної культури, 92, 4% викладачів відповіло ствердно, а 7, 6% негативно. Хоча вчителі, які ввійшли в більшість, висловили додаткову інформацію про неповне дотримання програми, з мотивуванням недостатності матеріальної бази, аварійним станом спортзалів, станом здоров'я дітей, а також наявністю відповідного досвіду, використанням новацій, і додаткових занять з аеробіки.

Якщо показник дотримання програми вчителями можна вважати високим, то факт використання розробок уроків має великий розкид відповідей і варіантів. Майже кожен учитель користується кількома розробками (конспектами), що вони і підтвердили у відповідях анкети. Своїми конспектами користуються – 76, 6% вчителів; колег – 29, 9%; інститутів – 47, 3%; а 12, 1% вчителів користуються іншими джерелами.

Відомо, що обов'язковою формою організації занять з фізичної культури в школі є урок. Урок повинен проходити на високому емоційному рівні, з достатньою величиною навантаження для підвищення адаптивних можливостей організму дітей, з різноманітним вмістом уроку та застосуванням методів на ньому, високою загальною щільністю і необхідною моторною. Всього цього і чекають від вчителя діти. Але з причини масового браку інвентарю та невідповідності стандартам і нормам спортмайданчиків, футбол, волейбол і в окремих школах баскетбол, залишаються єдиним руховим пріоритетом для школярів. При цьому футбол тільки для хлопчиків, а волейбол для дівчаток.

І відповідаючи на запитання якому програмному виду спорту віддають перевагу школярі то 27, 2% вчителів відзначили волейбол; 44% – футбол; 23% – баскетбол; 17, 1% – рухливі ігри; 8, 7% – легку атлетику; 4, 6% – гімнастку; 2, 4% – ручний м'яч.

Але низький відсоток, яким відзначений ручний м'яч та неігрові види, пояснюється не відсутністю пріоритетів у школярів, а неможливістю проведення цих видів програмного матеріалу в повній мірі.

Сформована ситуація в шкільному спорті привела вчителів до цікавого визначення. На питання, який напрямок на Ваш погляд повинен нести урок фізичної культури, загальнорозвиваючий (оздоровчий) або тренуючий з програмних видів спорту, то 83% вчителів віддали перевагу першому варіанту. Дане визначення збігається з рекомендаціями МОН при введені нової навчальної програми «Фізична культура для загальноосвітніх навчальних закладів. 1 – 4 класи « (авт. Круцевич Т. Ю. та ін, 2011 р.).

За словами авторів програми, вони відмовилися від вивчення видів спорту (як зараз), а взяли за основу фізвиховання види рухів і назвали це «школою руху». Вона дозволяє задовольнити потребу організму в руховій активності, використовуючи види спорту як засобу фізичного виховання, заняття проводити у вигляді гри, що дітям завжди цікаво.

Розуміючи це, 94, 8% вчителів підтвердили в своїх анкетах часте використання ігрового методу на уроках, а от інші ефективні методи не користуються у них популярністю. Наприклад, метод кругового тренування використовують: часто – 38, 5% вчителів; іноді – 47, 1%; ніколи – 14, 4%. Великі навантаження: часто – 13%; іноді – 50%, ніколи – 37%. Метод змагань: часто – 69%, іноді – 28%, ніколи – 3%.

Часте застосування ігрового методу передбачає високу як загальну, так і моторну щільність уроку, що дуже необхідно для оздоровчої і загальнорозвиваючої спрямованості уроку, покращення функціонального стану та фізичного розвитку школярів.

Виходячи із рекомендацій листа МОН, моторна щільність уроку повинна становити не менше 60%, а як правило моторна щільність (МЩ) при використанні ігрового та змагального методів, а так само методу кругового тренування, становить 50-90%. Отже, можна було б припустити, що вчителями ця задача вирішується за рахунок відносно високого показника застосування ними цих методів. Однак, при визначенні оптимальної моторної щільності уроку, викладачі довели зворотнє. Так 41, 1% вчителів оптимальною МЩ вважають 20-50% рухової активності школяра; для 39, 8% вчителів – 50-60%, і для 19, 1% вчителів оптимальна МЩ склала-60-80%.

В результаті, як видно з цих даних, більше 40% вчителів підпадають під критерії методичної невідповідності, і тільки 19% підтвердили свою компетентність.

Такі невідповідності проявили і 46, 4% опитаних вчителів при відповіді на питання, чи доводять вони на уроках навантаження до ЧСС 180уд. в хв., 7, 1% відповіли задовільно; а 46, 5% дали відповідь-іноді.

Таким чином, можна зробити висновок, що вчителі забули, що таке циклічні навантаження в зоні високої і максимальної інтенсивності при анаеробному типі обміну речовин, які вони використовують практично на кожному уроці, а це біг на 30 м, прискорення по 20 м, стрибки зі скакалкою, циклічні навантаження з максимальною інтенсивністю близько 10 сек та інші, які в свою чергу збільшують ЧСС до рівня 170 – 180 ударів і вище.

Пропоноване навантаження вважається відносно високим і застосовувати його можна з дітьми основної медичної групи. А їх у школах більшість, так як з відповідей вчителів зрозуміло, що 3, 3% учнів в середньому по школам звільнені від уроків фізичної культури за станом здоров'я, а 36% дітей вони віднесли до категорії зі слабким фізичним розвитком яких гіпотетично можна визначити в підготовчу і спеціальну медичні групи.

Школярі, які розподілені медичним працівником навчального закладу в підготовчу та спеціальну медичну групу, за рекомендаціями МОН повинні займатися безпосередньо на уроках з отриманням індивідуальних завдань від учителя.

У той же час на питання анкети, чи функціонує в школі спеціальна медична група, 25, 7% вчителів відповіли – постійно, 12% – іноді, і 62, 3% відповіли – ні.

Відсутність мед. групи вчителі пояснили непідготовленістю фахівців, умовами організації занять, відсутністю додаткових годин і що цікаво… недостатністю необхідної кількості дітей.

Для визначення причин масового послаблення здоров'я та зниження фізичного розвитку школярів, вчителям були запропоновані варіанти, з яких вони могли вибрати декілька відповідей. Причини вони побачили в наступному:

• сім'я, спадковість- 65, 6%; навколишнє середовище – 45, 1%;
• байдужість дітей – 39, 9%; технічний прогрес – 39%;
• державні упущення – 37%; відсутність мотивації до занять – 25, 9%
• недостатня кількість спортивних майданчиків і фахівців – 20, 7%;
• брак інформації – 10, 5%; фізкультурна безграмотність – 7, 8%;
• слабка підготовка педагогів – 6, 4%.

Ставлячи причиною слабкого розвитку родину і спадковість на 1 місце викладачі так само вказали і практичну відсутність інтересу батьків до успіхів дітей у їх руховому розвитку. Високим відсотком зниження фізичного розвитку дітей, вчителі позначили їх байдужість і відсутність мотиву до занять. Ця тенденція дуже істотно визначилася в анкетному питанні, чи проявляють школярі інтерес до уроків фізичної культури, де вчителі в 82% випадків відповіли «так» для молодших класів; для середніх класів це – 90%; а от для старших класів цей показник знизився до 52%. А на питання, що є мотивом у школярів для відвідування уроків фізвиховання, то 42% вчителів відповіли – що це обов'язковість присутності і 43% визначили як мотив – отримання оцінок.

Таким чином, в фізичному вихованні школярів в школах міста є ряд важливих проблем: вкрай незадовільне фінансове та матеріально – технічне забезпечення; недооцінка педагогічними колективами значення позаурочної спортивно – масової роботи; падіння престижу професії вчителя фізичного виховання, слабка пропаганда здорового способу життя; велика кількість звітної документації і як наслідок розбіжністі між нею і практичною школою; дефіцит фахівців; втрата мотиву до занять фізичною культурою у школярів при переході в старші класи.

Учителі обмежуються незначними навантаженнями остерігаючись відповідальності за нещасні випадки, а головними факторами послаблення здоров’я та фізичного розвитку вважають спадковість, навколишнє середовище, байдужість, відсутність інтересу батьків до успіхів дітей у їх руховому розвитку та дефіцит традицій фізичного виховання в сім’ї.

Деяку частину учителів можна віднести до категорії невідповідності методичної грамотності по причині хибності та некоректності відповідей на питання анкети пов’язаних з методикою проведення уроків.

 

 

1. Аксьонова О. П. Нова фізична культура: система методів навчання /О. П. Аксьонова//Теорія та методика фізичного виховання. – 2011. – №3. – с. 25-31.
2. Марченко С. І. Оцінка фізичного розвитку хлопців 6 – 10 років у контексті сучасних завдань фізичного виховання /С. І. Марченко, В. В. Іванов// Теорія та методика фізичного виховання. – 2011 – №8. – с. 10-13.
3. Пелешко І. М. Показники фізичного розвитку та фізичної підготовленості учнів 1 класів загальноосвітніх навчальних закладів /І. М. Пелешко// Педагогіка, психологія та медико – біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: зб. наук. пр. /за ред. Єрмакова С. С. – Х. : ХДАДМ, 2013. – №8. – с. 65-68.
4. Ткачук С. В. Характеристики рухової активності хлопчиків і дівчат молодшого шкільного віку в умовах мегаполісу / С. В. Ткачук, О. В. Давиденко//Науковий часопис Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова. Серія№15 «Науково – педагогічні проблеми фізичної культури /Фізична культура і спорт/» За ред. Г. М. Артюзова. – К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2013. Том 2 – Випуск 7. – с. 306-311.
5. Франків Є. Є. Позашкільна діяльність учнів середнього шкільного віку та її вплив на здоров’я /Є. Є. Франків// Науковий часопис Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова. Серія№15 «Науково – педагогічні проблеми фізичної культури /Фізична культура і спорт/» За ред. Г. М. Артюзова. – К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2013. Том 2 – Випуск 7. – с. 363-368.