Процес кінотерапевтичного аналізу фільму

Другий технічний момент полягає в тому, щоб спонукати учасника кінотерапевтичного аналізу розповісти про свої почуття, відчуття і враження. Ця стадія є ключовим моментом кінотерапевтичного аналізу, тому що саме на ній виражається несвідоме у своєму потенціалі або в актуальній дійсності, яка поєднує минуле, сьогодення й майбутнє індивіда, воно активізується, проявляється зовні. Несвідоме заявляє про свою присутність у звеселяючій, збудливій і переконливій формі.

Справжньою кінокартиною є те, що спровоковано дією фільму. Які емоції, почуття, відчуття фільм подарував людині? Їх слід розпалити, активізувати, тому що саме вони вказують на те, яким є учасник сінемалогії. Тому за переглядом фільму має обов’язково йти його бурхливе обговорення присутніми. Причому учасників не повинна турбувати раціональна точність, правильність їх слів: необхідний вибух психоемоційного матеріалу, який був активізований кінострічкою, оскільки саме ним визначається психологічний стан життя суб'єкта. Саме такою реальність, яку переживає суб'єкт з кожним днем у малих і великих справах його звичного життя.

Щоб розкрити механізм раціоналізації, необхідно проаналізувати емоції на піку їх вираження, витягаючи назовні ту частину емоційних переживань, які були пробуджені фільмом – на користь або на шкоду, – тому що саме ця частина внутрішнього світу людини управляє нею в її повсякденному житті.

Таким чином, кінотерапевтичний аналіз являє собою «ударну» психотерапію, форму хірургічного втручання в соціальну психологію: внутрішній вміст одразу ж виражається у вигляді того емоційного кванта, що виявився активізованим, що дозволяє скласти за допомогою критеріїв і аналітико-прикладних інструментів онтопсихології психологічний портрет індивіда. Тільки так досягається катарсичний і психотерапевтичний ефект у присутніх. От чому синемалогия являє собою не стороннє спостереження, а включення, живу співучасть подіях, коли кожен «занурюється у вир подій» з єдиною метою – відшукати, розпізнати себе і визначити, чи діє він з позиції власних комплексів чи керується логіко-історичним «Я» на основі інтенціональності онтологічного Я.

 

 

Третій етап повністю перебуває у веденні психотерапевта. Проведення аналізу є дуже важливим, однак потім необхідно дати правильні вказівки, провести «перенастроювання» життя суб'єкта. Критерієм для такого « перенастроювання « служать не образ, теорія, ідея, філософія чи політика, а тільки життєва реальність, ідентичність сили буття кожної людини, створеної у своїй неповторній індивідуальності. Після виступів всіх бажаючих, з розповідей яких вибудовується вже зовсім інший фільм, який багато чим відрізняється від першого, починається третій, найбільш важливий етап кінотерапевтичного аналізу.

На цьому етапі виділяються три стадії.

1. Психотерапевт насамперед акцентує увагу на тих моментах, у яких твердження учасників розходяться із сутністю фільму і одне з одним. Тим самим він оголює перед кожним учасником тематичний відбір його комплексу і учасники починають розуміти, що ту саму життєву ситуацію кожен із нас сприймає крізь призму власного домінантного комплексу.

Цікаво перевірити, чому глядач переживає дану емоцію, бачить цей факт або відношення саме таким, а не іншим чином. Подана глядачем інтерпретація може відрізнятися від об'єктивного критичного розбору кінематографічного образу, тому що суб'єкт підбудовується під власні емоції. Зіштовхнувшись із безліччю інтерпретацій ідентичного факту, кожен учасник змушений погодитися з власною «глухотою» і «сліпотою» і визнати своє бачення реальності як проективне.

Людина не зауважує тих аспектів реальності, які вона сприймає в рамках власного патологічного або перекрученого стилю психологічної поведінки, що служить не на користь «Я». Усвідомлення власної необ'єктивності підсилюється, коли один учасник стає, у свою чергу, свідком перекрученого сприйняття реальності іншими, спостерігає з боку їх некомпетентність. Ця некомпетентність обумовлена винятково бездіяльністю або максимальною активністю елементарного сенсорного сприйняття.

2. Далі психотерапевт коротко узагальнює викладені думки, пояснюючи мотивацію кожної з них. Це дозволяє кожному із присутніх відкрити для себе величезний психодинамічний шар, піднятий на поверхню переглядом фільму.

3. На третій стадії психотерапевт викладає реальне підгрунтя хитросплетінь образів фільму, керуючись критеріями імагогічного та онейричного аналізів і параметрами економіко-динамічної діалектики, заснованої на негативній констеляції комплексів, семантичних полях і негативній психології.

І саме тоді з пронизливою очевидністю емоційної сили розкривається справжня інтенціональна структура фільму, несвідомо випущена самим режисером. Почуття здивування охоплює присутніх при порівнянні власного розуміння фільму з тим, що насправді у ньому виражено. Подібне переживання сприяє розширенню горизонтів свідомості.

 

 

Очевидно, що для процесу інтерпретації необхідний ключ для дешифрування, і онтопсихологія таким ключем володіє. Це значить, що онтопсихологія здатна вловити квантову величину емоційного зсуву, який відбувається в глядача при контакті з динамічним зображенням.

Той самий образ викликає різні емоції у різних глядачів. Проводити кінотерапевтичний аналіз означає використовувати дію, яка розгортається у фільмі, з метою визначення комплексуальних розходжень глядачів, різноманітні відчуття яких стають основою для здійснення психотерапевтичного процесу. Для синемалогії фільм – підручний інструмент: її реальним об'єктом є різні відчуття, які виникають у присутніх глядачів при перегляді кінокартини.

Якщо людина переживає, так чи інакше втягуючись у дію, яка відбувається на екрані, то необхідно зрозуміти, наскільки важлива, що собою представляє, чого варта дана емоція в її житті. Якщо людина згодна з тим, що ця емоція ідентифікує її, то, отже, ця емоція і є нею, тому що в ній людина є спільником, але що це їй дає? Яку користь її існуванню приносить це переживання? Ототожнюючи себе з даним образом, сприяє людина власній самореалізації, чи ні? Психотерапевт-онтопсихолог вміє оцінити реальне значення емоції чи образу для суб'єкта.

Отже, проведення кінотерапевтичного аналізу на високому рівні не вимагає знання історії створення фільму і не припускає обов'язкового ознайомлення з особистістю режисера або літературним першоджерелом. Для онтопсихолога не є важливими і психологічні характеристики режисера. Цінність кінотерапевтичного аналізу – у взаємодії із глядачами: справжній фільм – це той, яким живе і який переживає глядач, а не кінокартина взагалі. Звичайно, фільм є значним настільки, наскільки він здатний схвилювати глибини несвідомого як індивіда, так і суспільства. Тому критерієм оцінки фільму є його здатність захопити своєю дією несвідоме індивіда, яким би воно не було. Кінотерапевтичний аналіз оголює базовий комплекс співтовариства людей, тобто він здатний визначити причини, які викликають інтерес до нього. У більшості випадків подобається той фільм, який реєструє і ідентифікує домінантні комплекси, тобто базовий набір стереотипів всіх людей певної культури. Отже, для кінотерапевтичного аналізу найбільшою мірою підходить той фільм, який подобається людям, є цікавим значній частини того або іншого співтовариства.

Фільм задає координати свого перегляду, а онтопсихологія навчає вмінню їх розпізнавати. За перші десять секунд кінодії перед людиною з'являється вся динаміка фільму, розвертається справжнє сновидіння: на екрані з'являються образи, які, будучи проаналізованими за допомогою онтопсихологічного методу, становлять конструкт екзистенціальної ситуації, яка стає подальшою дією фільму. Наявність певних передумов робить неминучими, повністю передбачуваними наступні події, які здаються лише вимислом.

Правильність прочитання сюжетної лінії фільму забезпечується, насамперед, універсальністю антропологічних кодів, обумовлених психосенсорною взаємодією і типологією архетипів колективного несвідомого. Відкриття семантичних полів і монітора відхилення робить кінотерапевтичний аналіз реалістичним й доступним будь-якому учасникові групи.

Семантичні поля і монітор відхилення є кодами, властивими не тільки антропологічному середовищу. Зона їх поширення є універсальною завдяки їх здатності без будь-яких змін у собі діяти всередині будь-якого іншого коду.

Отже, при розборі фільму необхідно дотримуватися тих же онтопсихологічних правил, що і при інтерпретації сновидінь: символи є завжди однаковими. Аналіз символіки образів сценічної дії, яка захопила глядача, проводиться тим же способом, що й інтерпретація сновидінь, дозволяючи скласти повну картину життя даної людини: хто вона, у якому стані і т. д. Подібно тому, як через знак, представлений у сновидінні, прочитується образ дій суб'єкта, так і за допомогою образів фільму – парасолька, дощ, капелюх, спідниця, карета, розп'яття і так далі – розкривається реальність комплексу глядача. Кінотерапевтичний аналіз – це методологія, яка поширює використання інструментів інтерпретації сновидінь на сферу кіно, але застосовує їх не до фільму, як такого, а до найбільш емоційних його моментів, тому що саме вони ідентифікують глядача.

Володіючи онтопсихологічним ключем інтерпретації, можна, відштовхуючись від фільму, який був пережитий глядачем – наодинці або в групі, – сказати, що з цим глядачем відбувається, до чого він рухається, чи здійснюється його онтична самореалізація, автентичний він, чи ні: «Якщо тебе захоплюють ці емоції, виходить, ти реальний у них, але ти не зможеш стати самим собою, реалізувати себе, тому що образ, який ідентифікує тебе, ставить тебе в шизофренічне положення» – такими словами охарактеризував цю проблему основоположник онтопсихологічної науки А. Менегетті.

Найважливіший аспект кінотерапевтичного аналізу полягає у онтопсихологічному розумінні і оволодінні ключем інтерпретації емоційного кванту, який провокується за допомогою образів кінокартини.

Ці неспецифічні коди є, таким чином, семантичними кодами, які цілком поєднують вся область змісту: як їх позначення, так і зміст внутрішньо представлені в моменті, який називається «почуттям» і який є єдиним для всіх мов.

Вловити емоційний квант, скориставшись «послугами» фільму, означає дозволити суб'єктові взяти життя у свої руки, звільнивши його від всіх архетипів, нав'язаних вихованням. І тоді людина, виходячи з того, що таїть у собі її внутрішній світ, зуміє самостійно, терпляче і з усією відповідальністю відновити перебіг гармонійного потоку свого життя.

 

 

Алдер Х. НЛП: современные психотехнологии. – СПб. : Питер, 2000.

Бодров В. А. Информационный стресс: Учебное пособие для вузов. – М. : Юнити-Пресс, 1999.

Головин С. Ю. Словарь практического психолога. – Минск: Харвест-Лимитед, 1993.

Майерс Д. Социальная психология. – СПб. : СКАНА, 1999.

Менегетти А. Онтопсихологическая педагогика. – Пермь: Хортон, 2000.

Менегетти А. Пять уроков онтопсихологии / Пер. с итал. – М. : Славянская ассоциация онтопсихологии, 1997. – СПб. : Питер, 2000.

Степанов С. С. Законы психологии. Советы психолога-консультанта. – СПб. : Питер, 2000.