Професійна комунікація спілкування як інструмент професійної діяльності

План

1. Спілкування і комунікація.

2. Функції спілкування.

3. Види і форми спілкування

4. Етапи спілкування.

5. Мова, мовлення і спілкування.

6. Невербальні засоби спілкування.

7. Гендерні аспекти спілкування.

8. Поняття ділового спілкування

1. Спілкування і комунікація

Життя і взаємодія людей у суспільстві неможливі без спілкування. Спілкування – це складний процес встановлення та розвитку контактів між людьми, взаємодія особистостей, в основі якого лежить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування. Засобом конкретної діяльності є професійне (ділове) спілкування, що має індивідуальний характер і відбувається в межах певної професійної сфери.

Спілкування іноді ототожнюють із комунікацією, однак вони не є синонімами. У сучасній лінгвістиці існує 100 дефініцій комунікації, що зумовлені різноманітністю її способів, специфікою мети передачі та способом адресованості інформації.

Комунікація – це цілеспрямований інформаційний обмін у різноманітних процесах спілкування.

Комунікація опосередковує всі види соціальної діяльності; акумулює суспільний досвід і передає його від покоління до покоління, є чинником етнічної ідентифікації, зберігає культуру. Поняття «комунікація» ширше поняття «спілкування». Ми розглядатимемо ці терміни як синоніми з метою наголошення на процесах соціальної взаємодії, що розглядаються в їхньому знаковому втіленні..

2. Функції спілкування

Функції спілкування (від лат. виконання, здійснення) – це зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує в процесі діяльності індивіда в соціумі.

Відомі різні класифікації функцій спілкування: одні науковці, виокремлюючи їх, розглядають спілкування в контексті його органічної єдності з життям суспільства загалом та безпосередніми контактами людей, інші – як обмін інформацією, взаємодію та сприйняття людьми один одного, ще інші – з погляду мети спілкування. Узагальнюючи різні підходи до проблеми функцій спілкування, можна говорити про багатоаспектний характер цього феномена.

Відомий фахівець з теорії та практики спілкування Ф. С. Бацевич виокремлює такі функції спілкування:

– контактну (створення атмосфери обопільної готовності передавати і сприймати інформацію та підтримувати зв’язок до завершення акту спілкування) ;

- інформаційну (обмін інформацією, запитаннями й відповідями) ;

- спонукальну (заохочення адресата до певних дій) ;

- координаційну (узгодження дій комунікантів) ;

- пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень) ;

- емотивну (обмін емоціями) ;

- налагодження стосунків (розуміння свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних стосунків) ;

- регулятивну (залежно від мети, яку ставить перед собою адресант, він і організовує своє спілкування, дотримується певної стратегії й тактики).

Усі ці функції між собою тісно взаємодіють між собою в процесі спілкування.

Професійне спілкування у сфері ділових взаємостосунків репрезентує й інші функції:

• інструментальну (отримання й передавання інформації, необхідної для здійснення певної професійної дії, прийняття рішення) ;
• інтегративну (засіб об’єднання ділових партнерів для спільного комунікативного процесу) ;
• функцію самовираження (демонстрування особистісного інтелекту й потенціалу) ;
• трансляційну (передавання конкретних способів діяльності) ;
• функцію соціального контролю (регламентування поведінки, а іноді (коли йдеться про комерційну таємницю) й мовної акції учасників ділової взаємодії) ;
• функцію соціалізації (розвиток навичок культури ділового спілкування) ;
• експресивну (намагання ділових партнерів передати й зрозуміти емоційні переживання один одного).

3. Види і форми спілкування

Багатоманітність функцій спілкування породжує значну кількість його видів.

За участю чи неучастю мовних засобів: вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, постава тощо) і комбіноване.

За формою представлення мовних засобів: усне, письмове й друковане.

За темою: політичне, наукове, релігійне, філософське, навчально-педагогічне, виховне, побутове,

За метою: ділове і розважальне.

За кількістю учасників: внутрішнє (комунікант спілкується сам із собою), міжособистісне (спілкуються двоє), групове (3-5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше здійснюється за допомоги засобів масової комунікації).

За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічне і полілогічне.

За мірою офіційності: офіційне (рольове) передбачає стосунки, що опосередковуються соціальними професійними ролями (начальник – підлеглий, викладач – студент, колега – колега) і неофіційне (приватне)  (спілкування друзів, приятелів тощо).

За тривалістю; постійне (у колективі, у сім’ї), періодичне (кількаразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), довготривале (із друзями).

За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування (співрозмовники мають змогу вибирати своїх партнерів, уникати спілкування з неприємними людьми) і вимушене спілкування (особа спілкується незалежно від своїх бажань) – розмова з керівником.

За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване (встановлення особистісних стосунків, насамперед товариських) і соціальне зорієнтоване (встановлення статусних, рольових стосунків – лікар – пацієнт).

За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом: необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність практично неможлива) ; бажане (міжособистісні контакти, що сприяють успішному вирішенню професійних, виробничих проблем) ; нейтральне (міжособистісні контакти не заважають, але й не сприяють вирішенню проблеми) ; небажане (міжособистісні контакти, які заважають досягненню мети спільної взаємодії).

За додержанням норм – нормативне (відповідно до літературних норм) ; ненормативне (порушуючи нормативні норми) ; етикетне і неетикетне.

За різними ознаками класифікують науковці й форми спілкування. Ураховуючи організаційний аспект професійної взаємодії, виокремлюють такі форми спілкування:

^ індивідуальні й групові бесіди;

^ телефонні розмови;