Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Проголошення незалежності України. Державний лад, політичний режим і правова система України на сучасному етапі (1991-2005 рр.)

Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
27
Мова: 
Українська
Оцінка: 

justify;">У жовтні 1991 p. BP України затвердила концепцію оборони та будівництва Збройних Сил України. Відповідно до неї Україна проголошувалася нейтральною, без'ядерною та позаблоковою державою. 6 грудня 1991 р. прийнято закон «про Збройні Сили України», що заклав правову базу для реформування армії. Розпочалося поетапне скорочення армії та флоту. 1993 р. прийнята воєнна доктрина України. До сьогодні головними проблемами армії є незадовільне матеріальне постачання частин, коли коштів, що виділяються державою, ледь вистачає на виплату зарплат військовослужбовцям, а також остаточна невирішеність проблем Чорноморського флоту.

 
2.4.Політичний режим України
 
Вважається проміжним, він поєднує риси:
  • тоталітарного у вигляді деяких рис політичної культури (ідеологічна мобілізація мас на підтримку чи протест того чи іншого політичного рішення, імітація бурхливої політичної діяльності серед політичної еліти) ;
  • авторитарного у вигляді відчуженості влади від громадян, адміністративно-командних механізмів управління, примату адміністративно-владних відносин над правовими, особливою концентрацією влади у керівної особи порівняно з підлеглими;
  • анарходемократичного і охлократичного у вигляді широких повноважень представницьких радянських органів, відсутності жорсткої виконавчої вертикалі, некомпетентності політичного керівництва і адміністративного управління, використання популістських настроїв певних соціальних груп для реалізації вузькокорпоративних інтересів.
Після підписання конституційного договору і прийняття нової Конституції переважає авторитарнодемократичний режим із створеними конституційними передумовами для трансформації у демократичний.
На сучасному етапі для політичного режиму України характерні такі риси:
1) громіздка структура установ державної влади з недиференційованими і неспеціалізованими функціями відповідно до вирішення сучасних модернізаційних задач, слабо розвинуті громадські інститути впливу на владу;
2) патерналістські, опікунські функції держави не тільки у соціальноекономічній сфері, а й у сприянні розвитку елементів громадянського суспільства;
3) малоефективний механізм стримувань і противаг як між вищими органами державної влади, так і регіональним і місцевим самоврядуванням внаслідок незавершеності юридичного оформлення меж їх компетенцій, процедур прийняття рішень, мотиваційних механізмів до висококваліфікованої праці;
4) політична неструктурованість державної влади, обумовлена не тільки слабкістю політичного потенціалу громадськості, а й свідомим гальмуванням владними структурами цього процесу через зволікання у прийнятті нового партійного і виборчого законодавства;
5) партійна система фінансово, матеріально залежна від влади і фінансоводомінуючих соціальних груп і часто стає виразником їхніх інтересів всупереч декларованим програмним цілям;
6) слабка взаємодія між партіями і групами тиску на основі взаєморозуміння стратегічних перспектив суспільного розвитку і групових взаємовигод, а не на основі тимчасових кон'юнктурних ситуацій;
7) виборча система не стимулює партійну конкуренцію, а закріплює зберігання корпоративнокланових засад формування політичної влади через відсталі механізми висування кандидатів і голосування;
8) сильні рецидиви до єдиної державної ідеології, відсутність чітко оформлених ідеологічних орієнтацій, цивілізованих форм ідеологічного плюралізму, цивілізованого центризму в політиці; досить міцні позиції крайніх ідеологій (особливо комуністичної). Якщо виходити з типологізації Е. Шілза, то політичний режим України можна назвати опікунською демократією, де державна влада
перебуває в парадоксальній ситуації: з одного боку, покликана розвивати законодавство, громадські інститути, з іншого – об'єктивно їх гальмує в силу інерції збереження бюрократичних структур.
 
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади і місцевого самоврядування
 
Згідно з Конституцією 1996 р. в Україні діє принцип поділу гілок влади. Єдиним вищим органом законодавчої влади є Верховна Рада, яка обирається на 4 роки, у складі 450 депутатів з осіб, яким виповнилося на момент реєстрації 21 рік. Керує роботою Верховної Ради Голова, його перший заступник та заступник. Верховна Рада затверджує перелік галузевих комітетів, які здійснюють законотворчу роботу. Структуру, компетенцію, повноваження та порядок функціонування Верховної Ради визначено у четвертому розділі Конституції (статті 75-101).
Главою держави є Президент, який виступає від її імені. Інститут президентства засновано 5 липня 1991 р. Президент видає укази, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України і додержання Конституції. Він призначає керівників держадміністрацій, представляє прем'єр-міністра, утворює і ліквідовує міністерства, має право розпустити Верховну Раду, оголосити всенародний референдум. Його права і обов'язки визначено п'ятим розділом Конституції (статті 102-112).
Найвищим органом у системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів України на чолі з прем'єр-міністром. Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді. Окрім прем'єра, до нього входять перший віце-прем'єр, три віце-прем'єри та міністри. Конституційний склад Кабінету Міністрів – 29 міністрів. Він вирішує питання державного управління, забезпечує державний суверенітет та економічну самостійність України. Його функції і повноваження визначені розділом шостим Конституції (статті 113-120).
За десять років незалежності структура, функції і концепція організації органів місцевої влади змінювалися декілька разів. На початковому етапі згідно із Законом України від 7 грудня 1990 р. «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве регіональне самоврядування» (в редакції Закону від 26 березня 1992 р.) сільські, селищні, міські ради народних депутатів визначалися як органи місцевого самоврядування, а районні і обласні ради – як органи регіонального самоврядування. Районні ради|у містах визначалися складовою міського самоврядування. В обласних і районних центрах у 1992-1994 pp. існував інститут Представника Президента, з підпорядкованою йому місцевою держадміністрацією. За Конституцією 1996 р. на місцях діють у режимі місцевого самоврядування міські, сільські, селищні та районні у містах ради депутатів. В обласних та районних центрах діють у режимі єдиного державного керівництва державні адміністрації на чолі з головами.
Правосуддя в Україні здійснюється
Фото Капча