Провідні здібності до педагогічної діяльності

 

Передовий досвід – це педагогічний досвід, що дає гарні результати в навчально-виховному процесі. Новаторський же досвід – це нові ідеї, нові методи і прийоми в організації і проведенні навчально-виховного процесу.

У будь-якому педагогічному досвіді є дві сторони: об'єктивна – це набір методів і прийомів роботи, що традиційно використовується, і особиста – це та, як даний викладач у залежності від своїх особистих якостей і хисту ці методи і прийоми використовує. Слід також враховувати вміння варіювати традиційно використовувані методи роботи з педагогічними знахідками.

Індивідуальний стиль роботи викладача може бути охарактеризований таким чином. Змістовні характеристики: переважна орієнтація викладача на процес навчання, на процес і результати навчання або лише на результати навчання.

Динамічні характеристики: гнучкість – традиційність; імпульсивність – обережність; в несприятливій ситуації спрямування рефлексії на себе – спрямування на обставини – спрямування на інших.

Результативні характеристики: однорідність – неоднорідність рівня знань; стабільність – нестійкість навиків навчання; високий – середній – низький рівень інтересу до предмету, що вивчається.

Види стилів діяльності викладача. Найбільш характерні наступні стилі.

Емоційно-імпровізаційний. Орієнтуючись здебільшого на процес навчання, викладач недостатньо адекватно планує свою роботу по відношенню до кінцевих результатів; для викладання відбирає найбільш цікавий матеріал, а важливий, але нецікавий залишає на самостійне вивчання. Орієнтуючись в основному на сильних студентів, намагається, щоб його робота була творчою. Діяльність викладача високо оперативна: часто міняє види роботи, практикує колективні обговорення. Однак багатий арсенал методів, що використовуються у навчанні, сполучається з низькою методичністю, недостатнім уявленням про роль закріплення і повторення навчального матеріалу.

Емоційно-методичний. Орієнтуючись як на результат, так і на процес навчання, викладач адекватно планує навчально-методичний матеріал, не упускаючи закріплення і запам'ятовування, включаючи повторення і контроль знань, що плануються.

Розумово-імпровізований. Для викладача характерні орієнтація на процес і результати навчання, адекватне планування, оперативність, поєднання інтуїтивності і рефлексії. Сам викладач менш говорить, особливо під час опитування, віддаючи перевагу впливу на тих, що навчаються, побічним шляхом, даючи можливість детально оформити відповідь.

Розумово-методичний. Орієнтуючись здебільшого на результати навчання і адекватно плануючи навчально-виховний процес, викладач виявляє консервативність у використанні засобів педагогічної діяльності. Висока методичність сполучається з малим, стандартним набором методів навчання.

Рівні результативної діяльності викладача. За результатами кожен викладач може бути віднесений до одного з наступних рівнів, при цьому включає в себе всі попередні:

Репродуктивний рівень – викладач може і уміє розказати те, що знає сам.

Адаптивний рівень – викладач уміє пристосувати своє повідомлення до особливостей студентів і їхнього індивідуального хисту.

Локально-моделюючий рівень – викладач володіє стратегіями навчання знанням, вмінням і навикам з окремих розділів курсу, уміє формулювати педагогічну мету, передбачати цей результат і створювати систему і послідовність включення учнів у навчально-пізнавальну діяльність.

Системно-моделюючий рівень – викладач володіє стратегіями формування потрібної системи знань, вмінь і навиків студентів, із свого предмету в цілому.

Системно-моделюючий творчий рівень – викладач володіє стратегією перетворення свого предмету в засіб формування особистості, вдосконалення потреб студентів в самовихованні, самоосвіті й саморозвитку.

Створення атмосфери психологічної підтримки. В традиційній педагогіці ролі викладача в порівнянні з роллю учнів надається перебільшено велике значення. Головною задачею викладача є полегшення і водночас стимулювання (фасилітація) процесу навчання для студента, тобто уміння створювати відповідну атмосферу, інтелектуальну та емоційну обстановку в аудіторії, атмосферу психологічної підтримки.

Навчання повинно будуватися і плануватися у відповідності до послідовності, в якій перед учнем виникають ті або інші проблеми. Коли останній виявив для себе сенс проблеми, роль викладача зводиться до створення такої вільної та невимушеної атмосфери, що буде стимулювати студента до її рішення. Викладач може створити в аудиторії потрібну атмосферу, якщо він буде керуватися наступними принципами: з самого початку і на всьому протязі навчального процесу демонструвати повну довіру до учнів; допомагати учням у формулюванні та уточненні мети і завдань, що стоять як перед групами, так і перед кожним з них окремо; завжди виходити з того, що в учнів є внутрішня мотивація до навчання; виступати для учнів як джерело різноманітного досвіду, до якого завжди можна звернутися за допомогою, зіштовхнувшись із труднощами в вирішенні тієї або іншої проблеми.

Так званий особистий хист викладача характеризує як розумову, так і емоційно-вольову сторону особистості. Всі ці якості тісно пов'язані одна з одною і утворюють єдине ціле.

Дослідження Ф. Н. Гоноболіна, Н. В. Кузьминої, Н. Д. Левитова, І. В. Страхова, а також інших психологів дозволили уявити структуру цього складного і багатогранного процесу психологічної освіти. У використаних даних цих досліджень, можна виділити ряд компонентів, що займають істотне місце в структурі педагогічного особистого хисту.

Дидактичний хист – спроможність передавати студентам навчальний матеріал, роблячи його доступним для них, підносити їм проблему ясно і зрозуміло, викликаючи інтерес до предмету, порушувати у студентів активну самостійну думку. Викладач з дидактичним хистом уміє у випадку необхідності відповідним чином реконструювати, адаптувати навчальний матеріал, робити тяжке легким, складне – простим, незрозуміле – ясним і зрозумілим.

Професійна майстерність включає спроможність не просто дохідливо підносити знання, популярно і зрозуміло давати матеріал, але й спроможність організувати самостійну роботу, отримання