Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Принцип конструктивності у психолого-педагогічному консультуванні

Предмет: 
Тип роботи: 
Контрольна робота
К-сть сторінок: 
7
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Принцип конструктивності у практиці психологічного консультування визначається як спрямованість консультанта на надання реальних до виконання і спрямованих на конструктивну взаємодію з клієнтом рекомендацій. Реалізація цього принципу грунтується на підході К. Роджерса, яка передбачає переконання в соціально-особистісній природі засобів, що актуалізують конструктивний особистісний потенціал людини в процесах міжособистісного спілкування, поняття про три «необхідні й достатні умови» міжособистісного спілкування, які фасилітують особистісний розвиток і особистісні зміни, забезпечуючи конструктивність («безумовне позитивне прийняття іншої людини», «активне емпатичне слухання», «конгруентне самовираження в спілкуванні») ; уявлення про закономірні стадії протікання групового процесу, що виникає в зазначених соціально-особистісних умовах, і про його настільки ж закономірних терапевтичних результатах.
Характерною рисою даних постулатів або принципів є їх специфічний науковий статус. У системі ідей конструктивного принципу всі ці постулати існують одночасно і як суто теоретичні положення, і як цілком конкретні наукові факти. Їх статус емпірично відтворених фактів є безперечним. Завжди й скрізь при дотриманні виявлених і ретельно проаналізованих умов спілкування спостерігається особливий міжособистісний (груповий) процес, що приводить до певних особистісних змін учасників спілкування.
Важлива особливість конструктивістського підходу – глобальна довіра до людини, тоді як для західної цивілізації в цілому й для більшості її соціальних інститутів (управління, виробництва, освіти, охорони здоров'я, родини, релігії) характерна настільки ж глобальна недовіра до людини. Сама людина традиційно розглядається як споконвічно, від природи некерована, ледача, недопитлива, хвора, егоїстична, аморальна і гріховна, як той, хто повинен перебувати під постійним зовнішнім піклуванням і доглядом.
Конструктивістський підхід розглядає людину зовсім інакше, постулюючи існуючу в кожній людині актуалізаційну тенденцію – рости, розвиватися, реалізовувати весь свій потенціал. Тим самим даний підхід довіряє конструктивному і спрямованому руху людини в напрямку до усе більше повного розвитку й прагне визволити цей рух.
Основні положення принципу конструктивності полягають у тому, що, по-перше внутрішня природа (або сутність) людини позитивна, конструктивна і соціальна і, по-друге, ця природа починає виявляти й проявляти себе в людині щоразу, коли в її взаєминах з іншою людиною (або іншими людьми) існує атмосфера безумовного позитивного прийняття, емпатичного розуміння і конгруентного самопред’явлення.
Як свідчать результати численних емпіричних досліджень, які проводилися в США й інших країнах, щораз, коли виникають всі умови реалізації конструктивного підходу, спостерігаються позитивні поведінкові й особистісні зміни. Контекст цих змін може бути дуже різним – від психологічного консультування й викладання до практики переговорних процесів і психотерапії психозів.
Поряд із тріадою фасилітуючих установок (безумовне позитивне прийняття, конгруентність і емпатичне розуміння) у своїх останніх роботах К. Роджерс вказував на ще одну умову, що стимулює процеси особистісного росту при конструктивному підході до консультування. Так, він писав «Я виявив, що коли я ближче всього до мого внутрішнього, інтуїтивного Я, коли я якимсь образом стикаюся з невідомим у мені, коли, можливо, я перебуваю у відношенні із клієнтом у злегка зміненому стані свідомості, тоді все, що б я не робив, виявляється цілющим. Тоді просто моя присутність звільняє і допомагає. Я не можу нічого зробити, щоб наблизити цей стан, але, коли я можу розслабитися і бути ближчим до своєї трансцендентальної сутності, тоді я у відношенні із клієнтом можу поводитися дивним і імпульсивним чином, якому я не можу знайти раціональних виправдань і який ніяк не пов'язаний з моїми розумовими процесами. Однак якимсь дивним образом таке поводження виявляється вірним. У такі моменти здається, що мій внутрішній дух вийшов зовні й доторкнувся до внутрішнього духу іншої людини. Наше відношення трансцендує себе й стає частиною чогось більшого. Мають місце істотні й очевидні ріст, зцілення, енергія. «
Конструктивний підхід – це не теоретична психологічна доктрина й не практична психотерапевтична техніка, а спосіб розуміння людей. Цей спосіб існування знаходить своє вираження в поведінці, свідомості і особистості суб'єктів життя. Цей спосіб існування створює психологічний клімат, що сприяє людському розвитку, позитивним і конструктивним змінам у людях і їх взаєминах.
К. Роджерс формулює свої загальнотеоретичні позиції, розглядаючи кардинальні для психологічної науки проблеми цінностей, волі волі, ідеалу людської особистості з точки зору конструктивного підходу.
При визначенні поняття «цінність» К. Роджерс використовує запропоноване Ч. Моррісом розрізнення діючих цінностей, що проявляються у виборі реальних об'єктів, і уявних цінностей, які проявляються у виборі символічних об'єктів. Розглядаючи поведінку дитини, Роджерс показує, що її діючі цінності не утворюють стабільної системи, але являють собою процес, у якому ті самі об'єкти можуть одержувати прямо протилежний ціннісний статус. Крім того, дитина є автономним центром цього процесу, закритим від зовнішніх впливів з боку цінностей її батьків, інших дорослих, суспільства в цілому. Однак поступово автономний ціннісний процес порушується під впливом діючої цінності любові інших людей (насамперед батьків). Щоб зберегти їх любов, дитина перебудовує свою поведінку відповідно до цінностей дорослих і, зрештою, засвоює ці цінності. Оскільки засвоєні знані цінності не засновані на ціннісному процесі самої дитини, вони оформляються у вигляді фіксованої системи. У результаті локалізація ціннісного процесу виноситься назовні і людина здобуває базальну недовіру до власних переживань й оцінок, до свого індивідуального досвіду як найважливішої детермінанти поведінки. Таким чином, на думку К. Роджерса, для типових представників сучасної культури характерна фундаментальна дезінтеграція їх Я, усвідомлених ціннісних систем і неусвідомлюваних ціннісних процесів. Це одночасно становить й основну проблему психотерапії.
Аналіз проблеми цінностей з точки зору конструктивного підходу приводить К. Роджерса до чотирьох припущень:
властивий людині ціннісний процес як частина її життя має конструктивну основу, базується на довірі людини до мудрості цілісного Я (організму як єдності всіх усвідомлюваних і неусвідомлюваних процесів), а не якоїсь його частини (свідомості, інтелекту і т. д.) ;
ефективність цього процесу пропорційна відкритості людини своєму внутрішньому досвіду;
чим більше відкритість людей їх внутрішньому досвіду, тим більшою є спільність їх цінностей;
загальні для людей цінності гуманістичні і конструктивні за своєю природою, вони пов'язані з удосконаленням людини і суспільства, з виживанням і подальшою еволюцією людини як виду.
К. Роджерс перераховує ряд таких загальнолюдських цінностей: відмова від «фасадів» претензійності, захищеності, лицемірства; відмова від будь-яких зовнішніх стосовно Я-імперативів; відмова від відповідності чужим очікуванням; позитивне оцінювання і прийняття власного Я, самостійності, своїх почуттів і переживань, відкритості зовнішньому й внутрішньому досвіду. Загальний висновок К. Роджерса полягає в тому, що універсальні цінності дійсно існують, однак вони лежать не поза людиною, не в якійсь моралі, привласненій людиною, або ідеології, а в ній самій, в автентичному досвіді її власного життя; тому їх не можна дати людині, можна лише створити певні умови для їх повноцінного розвитку.
Теоретична (ідеальна) модель людини, побудована К. Роджерсом на основі екстраполяції результатів конструктивістського підходу, припускає наступні основні характеристики особистості: відкритість досвіду, відсутність захистів, що перешкоджають повноті переживань, ускладнюють їх усвідомлення і вираження; екзистенціальний спосіб буття, при якому життєвий досвід не підганяється під задану особистісну структуру, а, навпаки, особистість ніби відтворюється зі щоразу неповторного досвіду; довіра цілісному Я, всій сукупності досвіду як інстанції, яка приймає рішення, робить вибір і здійснює вчинки.
Ідея вільної, цілісно функціонуючої людини, про яку говорить конструктивний підхід, припускає волю і відповідальність, цілісність і гармонійність, актуалізацію і реалізацію всіх потенційних можливостей людини. Орієнтація на дану систему цінностей, на процеси «становлення людини» приводить до неминучого розриву з «істеблішментом», визначає особливу якість особистості. У конструктивістському підході відзначається революційний характер послідовних теоретичних і практичних висновків і наслідків своєї системи наукових ідей, їх очевидну конфронтацію з «конвенціональною авторитарною структурою» сучасного суспільного устрою.
Якщо відволіктися від всіх ідеологічних кліше, то виникає наступне питання: що в дійсності відбувається в психотерапевтичній, педагогічній і політичній практиці, коли ними починає опановувати апріорі конструктивно спярмована ідея?
По-перше, така практика починає суб’єктивізуватися. Всі проблеми, якими б частками або, навпроти, глобальними вони не здавалися (від конфлікту в конкретній родині до проблеми загального роззброювання), розглядаються як сугубо людські проблеми. Інакше кажучи, дана практика починає усвідомлювати і визнавати значимість не стільки об'єктивних обставин («речей», «сил», «умов» і т. д.) і навіть не стільки думок і дій людей, скільки їх глибоких переживань, емоцій і почуттів.
По-друге, така практика стає все більше й більше діалогичною і феноменологічною: психотерапевт, педагог, адміністратор, політик, які реалізують конструктивістський підхід, не прагнуть до досягнення своїх власних цілей, не перетворюють інших людей у засоби досягнення цих цілей: вони намагається зрозуміти і адекватно виразити одночасно й свої власні переживання, і переживання своїх партнерів по спілкуванню; прагнучи стати все більш емпатичним і конгруентним (щирим у вираженні власних переживань), вони набагато більше уваги починають приділяти не тому, що відбувається ззовні, а тому, що відбувається усередині, у внутрішньому феноменологічному світі своїх Я і Я своїх партнерів.
По-третє, людиноцентрована практика цілком усвідомлено відмовляється від парадигми цілеспрямованих психотерапевтичних, педагогічних, політичних і їм подібних впливів, у ході яких неминуче маніпулювання людьми, що утруднює їх самодетермінацію і самоактуалізацію; ця практика альтернативна «лікуванню», «викладанню», «формуванню», «здійсненню керівної ролі» і т. д., оскільки вона тотожна створенню умов, «фасилітації» вільного розвитку людей, тобто розвитку, що здійснюється в відповідності з їх власними цілями і прагненнями.
 
Список використаних джерел
 
Айви А. Е., Айви М. Б., Саймэк-Даунинг Л. Психологическое консультирование и психотерапия. Методы, теории и техники: Практическое руководство. – М. : Владос, 1999. – 340 с.
Бондаренко О. Ф. Психологічна допомога особистості: Навч. посіб. для студ. ст. курсів психол. фак. та від-нь ун-тів. – Харків: Фоліо, 1996. – 163 с.
Хомич Г. О., Ткач Р. М. Основи психологічного консультування: навч. пос. – К. : МАУП, 2004. – 151 с.
Фото Капча