Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Принцип територіальності судової системи України

Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
29
Мова: 
Українська
Оцінка: 
ЗМІСТ
 
Вступ
РОЗДІЛ І: Принцип інстанційності судової системи України
1.1 Суди першої інстанції
1.2 Суди апеляційної інстанції
1.3 Суди касаційної інстанції
РОЗДІЛ ІІ: Принцип територіальності судової системи України
2.1 Місцеві суди в Україні
2.2 Обласні та окружні суди
РОЗДІЛ ІІІ: Принципи єдності, ієрархічності та спеціалізації в побудові судової системи України
ВИСНОВОК
Список використаних джерел
 
Вступ
 
Актуальність теми полягає в тому, що на даному етапі не існує офіційного тлумачення деяких принципів побудови судової системи України. В цьому дослідженні будуть зібрані і систематизовані характеристики і ознаки цих принципів що дасть нам змогу більш глибоко пізнати це питання.
Правильно організована система судів є однією з гарантій справедливого й ефективного правосуддя.
Конституція текстуально не закріплює перелік усіх судів, що діють на території України, прямо вказуючи на те, що це є предметом відання відповідних законів. Але вона визначає принципові положення побудови судової системи, які мають бути враховані при визначенні гілок і рівнів судової системи та повноважень її складових елементів (судів). Це такі положення:
– забезпечення доступності правосуддя у його організаційному аспекті завдяки побудові розгорнутої мережі судів (на місцевому рівні) відповідно до адміністративно-територіального устрою України та утворення підсистеми спеціалізованих судів;
– визнання певної автономності функціонування спеціалізованих судів, підсистеми яких очолюють відповідні вищі суди;
– закріплення єдності та моноцентризму системи судів загальної юрисдикції (на відміну від біцентризму, що існував раніше), надання Верховному Суду України статусу найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції;
– запровадження апеляційної форми як основного первісного порядку перегляду судових справ;
– заборона створення судів, порядок формування і компетенція яких не збігаються з порядком утворення і компетенцією судів загальної юрисдикції.
На основі цих положень формуються такі принципи побудови судової системи України як:
– принцип інстанційності;
– принцип територіальності;
– принцип єдності;
– принцип ієрархічності;
– принцип спеціалізації.
Ці принципи закріплені в Конституції України та Законі України «Про судоустрій і статус суддів».
Завданням цієї курсової роботи є узагальнити інтерпретації основних засад (принципів) організації системи судів і дати їм оцінку з огляду на необхідність найкращого забезпечення права на судовий захист і досягнення цілей судочинства.
Об'єктом курсової роботи є характеристика принципи побудови судової системи України.
Предмет цього дослідження знаходить своє відображення в передумовах та перспективах розвитку та реалізації даного питання в нашій державі.
Метою курсової роботи є розкриття сутності вищезгаданих принципів, їх розмежування та виділення основних ознак. А також дізнатись чи відповідає побудова судової системи України міжнародним стандартам.
 
РОЗДІЛ І: Принцип інстанційності судової системи України
 
Цей принцип означає право на оскарження судового рішення. Основними формами оскарження судового рішення є апеляція і касація. Тобто, за апеляційного або касаційного порядку рішення суду, може бути переглянуто судом вищої інстанції. Під судовою інстанцією розуміється судовий орган у цілому або його структурний підрозділ, що виконує певну процесуальну функцію при здійсненні правосуддя.
Судом першої інстанції є суд, який уповноважений первісно розглянути і вирішити у межах своєї предметної юрисдикції відповідну справу.
Судом апеляційної інстанції є суд, який розглядає апеляції на рішення судів першої інстанції, що не набрали законної сили, тобто повторно розглядає справу в цілому або в частині з прийняттям нового рішення, скасовуючи тим самим рішення суду нижчої інстанції. Апеляційні суди діють у багатьох країнах насамперед у країнах з англосаксонської моделлю судових систем.
Судом касаційної інстанції є суд, який здійснює перевірку законності та обґрунтованості рішення судів нижчої інстанції, що набрали законної сили. Тобто, касаційний суд справу не розглядає, а оцінює постановлене судове рішення. [15, c. 34]
Судові інстанції відрізняються одна від одної колом процесуальних повноважень по розгляду справи і прийняттю судових рішень. Кожна наступна інстанція є вищестоящим судом відносно судової інстанції, що раніше постановила рішення по справі. Так, суд апеляційної інстанції є вищим відносно суду першої інстанції, а суд касаційної інстанції є вищим відносно суду апеляційної інстанції.
Необхідно зазначити, що одна й та ж справа не може послідовно проходити обидві інстанції в одному й тому ж суді. Ця міжнародно-правова вимога є найважливішим критерієм побудови сучасних судових систем. [7, c. 11]
 
1.1 Суди першої інстанції
 
Суд першої інстанції – суд, який розглядає справу з початку, безпосередньо досліджує докази і виносить рішення (вирок) по суті.
Від судів вищих (апеляційної, касаційної, наглядової) інстанцій він відрізняється тим, що саме до суду першої інстанції особа звертається за захистом своїх прав та інтересів, а до вищих судів – факультативно, у разі незгоди з винесеним рішенням. Таким чином, на першу інстанцію покладається основне навантаження зі здійснення правосуддя.
Відповідно до статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності. [2] Проте, поняття «місцевий суд» не рівнозначне поняттю «суд першої інстанції». Згідно зі статтею 17 того ж Закону, система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Місцевий суд є найнижчою ланкою в системі судоустрою згідно принципу територіальності, а суд першої інстанції є найнижчою ланкою в системі судоустрою згідно принципу інстанційності. Таким чином, кожний місцевий суд є судом першої інстанції, але не кожний суд першої інстанції є найнижчим суто територіально: це залежить від правил підсудності. [13, c. 266]
Під час судового слідства у кримінальному процесі суд першої інстанції допитує підсудного, потерпілого, свідка, експерта, призначає експертизу, оглядає речові та оголошує письмові докази. Всі судово-слідчі дії сприяють встановленню винуватості чи невинуватості особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, після чого суд виносить обвинувальний вирок, визначаючи при цьому відповідно обставинам справи покарання або постановляючи виправдувальний вирок. [21, c. 113]
Під час розгляду цивільної справи суд першої інстанції заслуховує пояснення позивача, відповідача та третіх осіб, оголошує письмові докази, оглядає речові докази, заслуховує висновки судового експерта і органів державного управління, думку представників підприємств чи установ. Це сприяє вирішенню питання про доведеність чи недоведеність пред'явленої позовної вимоги та винесенню рішення, ухвали чи постанови.  Як суд першої інстанції виступають місцеві (районні, районні у містах, міські, міжрайонні суди, господарські суди АРК, областей, міст Києва та Севастополя та інші відповідно до законодавства) та апеляційні суди судової системи України (апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний Суд АРК, військові апеляційні суди регіонів та Військово-Морських Сил України та інші відповідно до законодавства). Як виняток, Вищий адміністративний суд України розглядає у першій інстанції справи за позовною заявою Центральної виборчої комісії про скасування реєстрації кандидата на пост Президента України, яка подається до Вищого адміністративного суду України протягом 3 днів після виявлення підстав для скасування реєстрації кандидата на пост Президента України, встановлених законом (ст. 176 КАС). [6]
Закон передбачає строк, протягом якого учасники процесу, що не згодні з рішенням або вироком суду, мають право подати скаргу. Так, апеляційна скарга і подання на вирок суду першої інстанції можуть бути подані до набрання рішенням законної сили (протягом семи діб з моменту проголошення вироку, а засудженим, який перебуває під вартою, – протягом такого ж строку з моменту вручення йому копії вироку (ст. 395 КПК). [3]
Апеляційна скарга і подання на рішення районних та обласних судів можуть бути подані протягом десяти днів з наступного дня після оголошення рішення суду (ст. 291 ЦПК). [4] Не принесення скарги або не подання у зазначені строки означає, що після їх закінчення рішення і вироки набирають законної сили та звертаються до виконання. У разі подання касаційної скарги або касаційного подання момент, коли вирок або рішення наберуть законної сили, відкладається до розгляду справи судом касаційної інстанції.
 
1.2 Суди апеляційної інстанції
 
Суд апеляційної інстанції – це суд, що покликаний перевіряти законність і обґрунтованість вироку чи рішення, яке ще не набрало чинності, у разі неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права.
Цивільне, кримінальне та господарське процесуальне законодавство надає право сторонам, що є учасниками процесу, та іншим особам, які беруть участь у справі, в апеляційному порядку оскаржувати рішення чи вирок суду першої інстанції. Кримінально-процесуальним законодавством право подавати апеляційні скарги на вироки, постанови, ухвали місцевих судів, які не набрали законної сили (протягом 15 діб або протягом строку, вказаного у нормах КПК), надається:
– засудженому, виправданому, обвинуваченому, щодо якого справу направлено на додаткове розслідування або закрито, а також законному представнику і захиснику цих осіб;
– потерпілому, цивільному позивачу, цивільному відповідачу та їх представникам;  – прокурору, який брав участь у розгляді справи, або прокурору, що затверджував обвинувальний висновок (ст. 393 КПК). [3]
Право на апеляційне оскарження судового рішення у цивільній справі мають позивач, відповідач, треті особи, прокурор, який брав участь у розгляді справи, у господарській справі – сторони, наділені правом на оскарження. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заяву про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції може бути подано протягом 5 днів з дня проголошення ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом 10 днів після подання заяви про апеляційне оскарження (ст. 294 ЦПК). [4] У господарській справі апеляція подається на рішення місцевих господарських судів, які не набрали законної сили, протягом 10 днів.
Сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор – апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга або подання подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу. Місцевий господарський суд у 5-денний строк надсилає одержану апеляційну скаргу або подання разом зі справою відповідному апеляційному господарському суду (ст. 91 ГПК). [5] Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься протягом 10 днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, – з дня підписання рішення (ст. 93 ГПК). [5]
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі – з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга – протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції подається протягом 5 днів з дня проголошення ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом 10 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (ст. 186 КАС). [6] При розгляді справи суд апеляційної інстанції з'ясовує як юридичний так і фактичний бік справи у тому ж обсязі, що і суд першої інстанції. Тобто, за поданою апеляцією апеляційна інстанція перевіряє законність і обґрунтованість постановленого у справі судового рішення не тільки за наявними у справі матеріалами, а й може прийняти від осіб, які беруть участь у справі, нові матеріали, а також провести у кримінальній справі судове слідство, у цивільних і господарських справах – повторне дослідження обставин справи, під час якого безпосередньо дослідити необхідні докази. Розгляд справи апеляційною інстанцією відбувається з додержанням основних засад судочинства. За результатами розгляду цивільної, кримінальної справи апеляційний суд вправі скасувати або змінити постановлене у справі судове рішення, або залишити його без змін відповідно до норм процесуального законодавства.  Апеляційною інстанцією у цивільних справах є судові палати у цивільних справах апеляційних загальних судів, у межах територіальної юрисдикції яких знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується (ст. 291 ЦПК). [4]
Судами апеляційної інстанції у кримінальних справах є апеляційні суди АРК, апеляційні суди областей, міст Києва і Севастополя.
Судом апеляційної інстанції в адміністративних справах є апеляційний адміністративний суд, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться місцевий адміністративний суд (місцевий загальний суд як адміністративний суд чи окружний адміністративний суд), що ухвалив рішення. У окремих випадках, передбачених КАС, судом апеляційної інстанції є Вищий адміністративний суд України. [14, c. 56]
Перевірка законності та обґрунтованості рішення суду не обмежується лише апеляційною скаргою, що є можливістю додатково захистити права та інтереси фізичних, юридичних осіб та держави.
 
1.3 Суди касаційної інстанції
 
Судом касаційної інстанції є суд, який здійснює перевірку законності та обґрунтованості рішення судів нижчої інстанції, що набрали законної сили. Тобто, касаційний суд справу не розглядає, а оцінює постановлене судове рішення з позиції правильності застосування законів на практиці.
Суд касаційної інстанції – суд, уповноважений перевіряти законність і обгрунтованість рішень і вироків, винесених судами, у разі неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, якщо це призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Процесуальним законодавством право на касаційне оскарження вироку, ухвали, постанови апеляційного суду, що були постановлені ним як судом першої інстанції та в апеляційному порядку, а також вироку чи постанови місцевих судів незалежно від того, були вони предметом апеляційної перевірки чи ні, надається:
– засудженому, виправданому та законному представнику і захиснику цих осіб;  – потерпілому, його представнику;
– цивільному позивачу, цивільному відповідачу і їх представникам;  – прокурору, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, Генеральному прокурору України, прокурору області і прирівняному до нього прокурору та їх заступникам (ст. 425 КПК). [3]  Касаційні скарги або подання у кримінальних справах можуть бути подані на судове рішення, постановлене місцевим судом, і ухвалу апеляційного суду, постановлену щодо нього – протягом 6 місяців, а на вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції, та на вироки і постанови, які ним постановлені в апеляційному порядку – протягом 1 місяця. [12, c. 114]
У цивільних та господарських справах касаційне подання (скаргу) вправі робити (подавати) сторони та інші особи, які беруть участь у розгляді справи, а також прокурор і особи, які не брали участі у розгляді справи, але суд вирішив питання щодо їх прав і обов'язків (сторони подають касаційну скаргу, а прокурор – касаційне подання). Предметом касації у цивільній справі є судові рішення, ухвали, які були постановлені судом першої інстанції та були розглянуті в апеляційному порядку, а також ухвали і рішення суду апеляційної інстанції. Предметом касації у господарській справі є рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанова апеляційного господарського суду. Касаційна скарга (подання) подається (вноситься) до Вищого господарського суду України через місцевий чи апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення чи постанову.
Касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право:
– залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу (подання) – без задоволення;
– скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення;
– скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень, передбачених ч. 2 ст. 111-10 ГПК; [5]
– скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково;
– змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції;  – залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.  Касаційна скарга на судові рішення в адміністративних справах подається протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Касаційною інстанцією у цивільних справах є суд, визначений Законом «Про судоустрій і статус суддів» як суд касаційної інстанції у цих справах (ст. 323 ЦПК). [4] Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду (ст. 108 ГПК). [5] Судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Вищий адміністративний суд України (ст. 210 КАС). [6] Касаційною інстанцією у кримінальних справах є колегії суддів палати ВСУ з кримінальних справ – на судові рішення, постановлені Верховним судом АРК, обласними, Київським і Севастопольським міськими судами, вироки районних (міських) та міжрайонних (окружних) судів.
При перевірці постановленого судового рішення касаційною інстанцією повторного безпосереднього дослідження доказів не відбувається: рішення перевіряється за наявними у справі матеріалами та поданими новими матеріалами. За результатами розгляду справи суд касаційної інстанції ухвалює рішення, яке оскарженню не підлягає. Як касаційна інстанція виступають вищі спеціалізовані суди, ВСУ. ВСУ переглядає у порядку повторної касації справи, розглянуті судами загальної юрисдикції у касаційному порядку. [24, c. 25]
Процесуальним законодавством передбачено крім перегляду судових рішень у апеляційному та касаційному порядку, перегляд судових рішень, які набрали законної сили, за нововиявленими обставинами, а також винятковими чи виключними обставинами. Нововиявлені обставини – обставини, які під час розгляду справи судом першої інстанції не були відомі і спростовують висновки, вказані у судовому рішенні, яке вже набрало законної сили. Перегляд справи у зв'язку з нововиявленими обставинами є особливим видом перегляду, що відрізняється від апеляційного та касаційного переглядів. Підставами для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами є:
– істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається і заявою, на час розгляду справи;
– встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що призвели до ухвалення незаконного або необгрунтованого рішення;
– скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду;
– встановлена КСУ неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане (ст. 361 ЦПК). [4]
Рішення, ухвала суду чи судовий наказ переглядаються у зв'язку з нововиявленими обставинами судом, який ухвалив рішення, постановив ухвалу або видав судовий наказ. Ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції, якою було відхилено скаргу на рішення суду першої чи апеляційної інстанції, в разі перегляду рішення чи ухвали у зв'язку з нововиявленими обставинами втрачає законну силу. [9, c. 211]
 
РОЗДІЛ ІІ: Принцип територіальності судової системи України
 
Цей принцип вимагає чіткого визначення місця розташування суду і території, на яку поширюється його юрисдикція. Тобто, він забезпечує територіальне розташування компетенції однорідних судів і тим самим визначає межі судового округу (дільниці). Принцип територіальності не тягне за собою автоматичної прив'язки судового округу до території певної адміністративно-територіальної одиниці, які існують у державі. Вимога принципу територіальності за законом полягає в тому, що мережа судових органів має рівномірно поширюватись на всі адміністративно-територіальні одиниці України. З цього логічно випливає, що судові округи судів відповідних рівнів повинні мати однакове співвідношення з адміністративнотериторіальними одиницями, на які поширюється юрисдикція судів.
Реалізація зазначеного принципу є одним з шляхів застосування права людини на законний суд, якому підсудні всі справи, юридичний спір по яких виник на території певного судового округу, а також покликано посилити незалежність суду від інших державних органів та органів місцевого самоврядування.
Отже, в основу побудови судової системи на першому її щаблі покладений адміністративно-територіальний устрій України відповідного рівня, тобто судові округи співпадають з адміністративними одиницями. Перевагою такої схеми побудови судової системи є те, що вся інфраструктура держави – зв'язок, транспорт, шляхосполучення – також побудована з урахуванням її адміністративно-територіального устрою, що надає змогу кожній особі без значних витрат (часу і коштів) звернутися за захистом своїх прав до свого суду. А відтак – така схема побудови виступає одним з чинників забезпечення доступності правосуддя у його судоустрійному аспекті.
 
2.1 Місцеві суди в Україні
 
Місцевий суд є основною ланкою в системі судів загальної юрисдикції. Це випливає насамперед з того, що суди саме цього рівня розглядають усі кримінальні, цивільні, господарські та адміністративні справи, за винятком тих, які віднесено законодавством до компетенції інших судів.
Засади організації та діяльності місцевих судів закріплено в Конституції та в Законі України «Про судоустрій і статус суддів».
За своїми повноваженнями місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності.
Суд цього рівня утворюють у районі, місті та районах міста. В назві місцевого суду використовують назву населеного пункту, в якому він знаходиться. [25]
Місцеві суди здійснюють правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства. Так, цивільне судочинство здійснюється шляхом розгляду справ по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових і житлових правовідносин, якщо хоча б однією із сторін у спорі є громадянин, а також справ окремого провадження.
Господарське судочинство здійснюється шляхом розгляду справ по спорах, що виникають у процесі господарської діяльності між юридичними особами або фізичними особами, які отримали статус суб'єктів підприємницької діяльності.
Адміністративне провадження здійснюється шляхом розгляду справ у сфері державного управління і місцевого самоврядування.
Місцеві суди розглядають практично всі кримінальні справи, крім справ про навмисні убивства, розкрадання в особливо великих розмірах, національної безпеки та деяких інших справ, віднесених законом до ведення вище стоячих судів.
Зокрема, місцеві загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення; місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності; місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, пов'язані з правовідносинами в сфері державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції).
Порядок призначення (обрання) суддів до місцевого суду визначено Конституцією України (статті 126 і 128) [1] та Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Судді місцевих судів обираються Верховною Радою України безстроково у порядку, встановленому законом. Судді місцевих судів, які вперше пройшли конкурсний відбір, призначаються Президентом України строком на п'ять років у порядку, встановленому законом.
Місцевий суд складається не менш як з трьох суддів. Із числа суддів місцевого суду Міністром юстиції України за поданням Ради суддів України затверджується голова суду та заступник голови суду строком на п'ять років, якщо інше не передбачено законом.
Кількість суддів у кожному місцевому суді визначається Президентом України на підставі подання Голови Верховного Суду України чи голови вищого спеціалізованого суду або Міністра юстиції України.
Голову місцевого суду та його заступника (Закону України «Про судоустрій і статус суддів») призначає на посаду строком на п'ять років із числа суддів і звільняє з посади Президент України за поданням Голови Верховного Суду України (а щодо спеціалізованих судів – голови відповідного вищого спеціалізованого суду) на підставі рекомендації Ради суддів України (щодо спеціалізованих судів – рекомендації відповідної ради суддів). [8, c. 354]
 
2.2 Обласні та окружні суди
 
Обласний суд – судовий орган, що є однією з ланок судової системи загальних судів. Судді обласного суду призначаються Президентом України за поданням Міністерства юстиції України, погодженим з Верховним Судом України. Обласний суд діє у складі голови, заступників голови і суддів.
До структури обласних судів входять президія суду, судова колегія в цивільних справах і судова колегія в кримінальних справах. Обласний суд у межах своїх повноважень розглядає справи як суд першої інстанції, у касаційному порядку, у порядку нагляду, і в зв'язку з нововиявленими обставинами. Здійснює нагляд за судовою діяльністю районних (міських), міжрайонних (окружних) судів, вивчає й узагальнює судову практику, здійснюють інші повноваження, надані їм законом. Розглядаючи кримінальні і цивільні справи, судові колегії мають керуватися чинним матеріальним і процесуальним законодавством України.
Президія Обласного суду розглядає справи в порядку судового нагляду і у зв'язку з нововиявленими обставинами. Вона крім судових функцій має також повноваження щодо організаційного забезпечення діяльності районних (міських) і міжрайонних (окружних) судів. Затверджує склад судових колегій Обласного суду, розглядає матеріали вивчення й узагальнення судової практики та аналізу судової статистики, заслуховує звіти голів судових колегій, розглядає питання роботи апарату суду, надає допомогу районним (міським), міжрайонним (окружним) судам щодо правильного застосування законодавства, здійснює інші повноваження, надані їй законодавством.
Засідання президії проводяться не менш як два рази на місяць. Вони правомочні за наявності більшості членів президії. Участь прокурора області в засіданні президії при розгляді судових справ обов'язкова.
Голова Обласного суду здійснює керівництво діяльністю суду. Крім того, він може головувати в судових засіданнях судових колегій, вносити протести на судові рішення районних (міських), міжрайонних (окружних) судів та касаційні ухвали судових колегій Обласного суду.
Повноваження Обласного суду мають також Верховний Суд Автономної Республіки Крим, Київський і Севастопольський міські суди. [18, c. 131]
Окружні суди. Для забезпечення колегіального розгляду судових справ міськими судами, до яких обрано недостатню кількість суддів, утворюються окружні суди, до яких можуть входити декілька міських судів. Згідно з Конституцією України суди, у тому числі і окружні утворюються Президентом України.
Окружний суд розглядає справи у складі трьох суддів міських судів. Окружні і прирівняні до нього суди є судами лише першої інстанції. Вони розглядають справи по суті з винесенням вироків, рішень, ухвал, постанов. Згідно зі ст. 31 Кримінального процесуального кодексу України кримінальні справи розглядаються в суді першої інстанції одноособово суддею, який діє від імені суду. Кримінальні справи щодо злочинів, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років, розглядаються в суді першої інстанції колегіально судом у складі трьох осіб, якщо підсудний заявив клопотання про такий розгляд. Саме для забезпечення колегіальності розгляду таких справ були створені окружні суди.
Голова окружного суду призначається за спільним рішенням міністра юстиції та Голови Верховного Суду України з числа голів міських судів, що входять до складу окружного суду.
Голова окружного суду має такі повноваження:
– головує в судових засіданнях або призначає для цього одного з суддів районних (міських) судів, що входять до складу міжрайонного (окружного) суду;  – вирішує питання про відвід судді, який одноособово розглядає справу;  – утворює склад суду з числа суддів районних (міських) судів, що входять до складу міжрайонного (окружного) суду.
 Розподіл обов'язків між суддями районного (міського) суду можливий за принципами:  – зональний або територіальний, коли суддя вирішує справи, що виникли на закріпленій за ним території району чи міста;
– предметний або функціональний, коли суддя спеціалізується лише на цивільних чи лише на кримінальних справах;
– предметно-зональний, коли суддя спеціалізується тільки на цивільних чи кримінальних справах у межах закріпленої за ним території;
– біжучий, коли справи розглядаються таким чином: кримінальні – по черзі, що доручені головою суду, а цивільні – суддею, який прийняв заяву під час прийому громадян. [11, c. 20]
 
РОЗДІЛ ІІІ: Принципи єдності, ієрархічності та спеціалізації в побудові судової системи України
 
Принцип єдності судової системи проявляється у тому, що в Україні утворена цілісна система судів загальної юрисдикції, яка поєднує функціонування загальних і спеціалізованих судових гілок з існуванням єдиного найвищого судового органу. Таким органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Конституція України не розкриває змісту поняття «найвищий». Це зробив Закон України «Про судоустрій і статус суддів», визначивши компетенцію Верховного Суду України, який здійснює правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції. Він дає судам роз'яснення з питань застосування законодавства на підставі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики; у разі необхідності визнає нечинним роз'яснення Пленуму вищого спеціалізованого суду.
Вказані ознаки єдності судової системи не вичерпують усього змісту принципу єдності. Він включає у себе і такі елементи як:
– єдині засади організації та діяльності судів;
– єдиний статус суддів;
– обов'язковість для всіх судів правил судочинства, визначених законом;
– обов'язковість виконання на території України судових рішень;
– єдиний порядок організаційного забезпечення діяльності судів;
– фінансування судів виключно з Державного бюджету України;
– вирішення питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.
У Конституції України стосовно судової системи поняття «єдність» ніде не застосовується, але зі змісту норм, що регламентують організацію судової влади, такий принцип, безумовно, випливає. Це дало підставу закріпити його назву й основні елементи в нормах Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
В основу побудови судової системи України покладені як принципи, що текстуально закріплені в Конституції, так і принципи, що випливають із її змісту. До таких належать принципи інстанційності, ступінчастості, ієрархічності, доступності. Вони притаманні більшості судових систем сучасних держав, оскільки є результатом їх історичного розвитку, які, незважаючи на природні відмінності, характеризуються і загальними рисами.
Принцип ступінчастості у побудові судової системи означає, що над кожним судом, який розглядає справу по суті, має бути наступний суд, який розглядає справу як суд другої інстанції, а над судом другої інстанції є суд, що здійснює повноваження суду третьої інстанції. Справа по щаблях судової системи має рухатися поступово і послідовно, не оминаючи чергового щаблю судової системи.
Оскільки носіями інстанційних повноважень є судові установи відповідного рівня, для визначення їх місця використовується поняття вищих та нижчих судів. Місцеві суди завжди є нижчими судами. Апеляційні суди є вищими стосовно місцевих та нижчими стосовно Верховного Суду України в підсистемі загальних судів або Вищого спеціалізованого, якщо це спеціалізований апеляційний суд. Вищі спеціалізовані суди є вищими стосовно спеціалізованих апеляційних судів і нижчими стосовно Верховного Суду України. [22, c. 33]
З началом ступінчастості щільно пов'язане начало ієрархічності. Судова ієрархічність полягає у праві вищого суду переглядати рішення, постановлені нижчим судом. З принципу ієрархічності випливають декілька важливих правил:
- вищий суд наділений правом оцінювати законність і обґрунтованість рішення нижчого суду;
- нижчий суд зобов'язаний виконувати рішення вищого суду;
- юрисдикція вищого суду має переваги перед юрисдикцією нижчого суду в усіх сумнівах щодо застосування закону.
Однак ці правила, що випливають з принципу ієрархічності, діють в системі функціонування судової влади, де кожен суддя є її носієм і має рівний статус з усіма суддями, а тому й реалізація цих правил має судову специфіку.
Так, при скасуванні або зміні рішення нижчого суду вищий суд має вказати, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість рішення. Повертаючи справу у нижчий суд для нового розгляду, вищий суд повинен зазначити в ухвалі обставини, які належить з'ясувати. Але, скасовуючи рішення, вищий суд не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обставин, про достовірність або недостовірність доказів, переваги одного доказу над іншим. [23, c. 320]
Висновки і мотиви вищого суду, з яких скасовані рішення нижчого суду, є обов'язковими для останнього при повторному розгляді справи.
Рішення вищих судів при перегляді судових справ є основою формування єдності судової практики: на відміну від нижчого суду, що розглядав справу і рішення якого набуває чинності не відразу, рішення вищого суду, постановлені в апеляційному порядку, набувають чинності відразу після їх оголошення. Рішення касаційного суду не підлягають оскарженню в загальному порядку. Вони можуть бути переглянуті лише за винятковими чи за нововиявленими обставинами. [19, c. 67]
Принцип спеціалізації є одним з факторів забезпечення розгляду справи компетентним судом, який уповноважений здійснювати правосуддя.
Цей принцип у побудові судової системи є також одним з факторів забезпечення права на правосуддя, оскільки ця вимога пов'язана з необхідністю розгляду справи компетентним судом. Компетентний суд – це не лише суд, уповноважений здійснити правосуддя у повному обсязі з винесенням рішення за суттю, а й суд, у фаховості якого впевнена особа, яка до нього звертається.
Необхідність спеціалізації викликана ускладненням та урізноманітненням суспільних відносин, а отже, і їхнього правового регулювання. Не тільки судді, а й інші правники не можуть бути компетентними в усіх сферах правовідносин, вони неспроможні охопити весь нормативний масив, який застосовується в Україні. Поділ загальної юрисдикції на окремі види спеціалізованих юрисдикцій, виходячи з особливостей предмету судових спорів та обумовленого цими особливостями виду судочинства, має на меті покращити якість і оперативність вирішення судових справ. [16, c. 137]
Конституція України стосовно спеціалізації визначилася лише принципово. Він закріпив таку побудову судової системи, де мають місце елементи і «зовнішньої», і «внутрішньої» спеціалізації. Критерієм спеціалізації є предмет спірних правовідносин і властива йому відповідна процесуальна процедура. Але не тільки. У побудові судової системи України було враховано й попередній десятирічний досвід існування відокремленої гілки арбітражних (нині господарських) судів, хоча між природою матеріально-правових відносин і притаманною їй процесуальною процедурою, характерними для цивільного судочинства, значно більше спільного з матеріально-правовими відносинами і процесуальною процедурою господарського судочинства, ніж кримінального. Між тим тільки господарські, а також адміністративні суди, що лише утворюються, побудовані за ознакою «зовнішньої» спеціалізації, тобто утворюють окрему гілку в системі судів загальної юрисдикції. [20, c. 99]
Для загальних судів діє «внутрішня» спеціалізація в межах однієї судової установи, яка реалізується або розподілом між суддями місцевого суду обов'язків по розгляду цивільних чи кримінальних справ, де це можливо завдяки кількісному складу суддів, або створенням судових палат в апеляційних судах. Окрім того, у судах різних судових юрисдикцій (у т. ч. спеціалізованих) може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ даної юрисдикції. [10, c. 156]
 
ВИСНОВОК
 
Метою курсової роботи було розкриття сутності принципів побудови судової системи України, їх розмежування та виділення основних ознак. А також дізнатись чи відповідає побудова судової системи України міжнародним стандартам.
В ході проведених досліджень при написанні курсової роботи можна зробити такі висновки:
– Побудова судової системи України в цілому відповідає міжнародним стандартам щодо обов'язку держави забезпечити кожному право на розгляд його справи судом і перегляд за його скаргою вищим судом. Але все ж потребує вдосконалення на рівні офіційного тлумачення закріплених в конституції принципів;
– Конституція України закріплює деякі поняття щодо принципів побудови судової системи України;
– Закон України «Про судоустрій і статус суддів» роз'яснює деякі поняття, але не дає конкретики щодо їх застосування.
Щодо розкриття сутності принципів побудови судової системи України, їх розмежування та виділення основних ознак можна сказати що вони є взаємопов'язаними між собою.
Принципи інстанційності, територіальності, єдності, ієрархічності та спеціалізації є вимогами, які повинні бути втілені у системі судів України, насамперед у системі судів загальної юрисдикції, з метою найкращого забезпечення якісного і неупередженого судочинства.
Коротка характеристика принципів побудови судової системи України:
Принцип інстанційності вимагає забезпечення розумних можливостей щодо оскарження і перегляду судових рішень у суді вищого рівня. При цьому суд однієї ланки не повинен виконувати функції більш як однієї інстанції.
Судом першої інстанції є суд, який уповноважений первісно розглянути і вирішити у межах своєї предметної юрисдикції відповідну справу.
Судом апеляційної інстанції є суд, який розглядає апеляції на рішення судів першої інстанції, що не набрали законної сили, тобто повторно розглядає справу в цілому або в частині з прийняттям нового рішення, скасовуючи тим самим рішення суду нижчої інстанції. Апеляційні суди діють у багатьох країнах насамперед у країнах з англосаксонської моделлю судових систем.
Судом касаційної інстанції є суд, який здійснює перевірку законності та обґрунтованості рішення судів нижчої інстанції, що набрали законної сили. Тобто, касаційний суд справу не розглядає, а оцінює постановлене судове рішення.
Принцип територіальності слід інтерпретувати як вимогу, спрямовану на забезпечення географічної наближеності судів до людей. Необхідність посилення гарантій незалежності суддів обумовлює недоцільність ототожнення цього принципу із адміністративно-територіальним устроєм країни.
Місцевий суд є основною ланкою в системі судів загальної юрисдикції. Це випливає насамперед з того, що суди саме цього рівня розглядають більше 90% справ.
Обласний суд у межах своїх повноважень розглядає справи як суд першої інстанції, у касаційному порядку, у порядку нагляду, і в зв'язку з нововиявленими обставинами.
Окружні і прирівняні до нього суди є судами лише першої інстанції. Вони розглядають справи по суті з винесенням вироків, рішень, ухвал, постанов.
Принцип єдності проявляється у тому, що в Україні утворена цілісна система судів загальної юрисдикції, яка поєднує функціонування загальних і спеціалізованих судових гілок з існуванням єдиного найвищого судового органу
Принцип ступінчастості у побудові судової системи означає, що над кожним судом, який розглядає справу по суті, має бути наступний суд, який розглядає справу як суд другої інстанції, а над судом другої інстанції є суд, що здійснює повноваження суду третьої інстанції. Справа по щаблях судової системи має рухатися поступово і послідовно, не оминаючи чергового щаблю судової системи.
Принцип спеціалізації доцільно розглядати як вимогу про розподіл судової юрисдикції між різними судами за єдиним критерієм, який поєднує галузь правовідносин і вид судочинства. Таке розуміння дає можливість виділити наявність щонайменше конституційної, кримінальної, цивільної та адміністративної юрисдикцій.
Цей принцип у побудові судової системи є також одним з факторів забезпечення права на правосуддя, оскільки ця вимога пов'язана з необхідністю розгляду справи компетентним судом. Компетентний суд – це не лише суд, уповноважений здійснити правосуддя у повному обсязі з винесенням рішення за суттю, а й суд, у фаховості якого впевнена особа, яка до нього звертається.
Всі ці принципи мають на меті надання доступу до правосуддя.
На забезпечення доступу до правосуддя найбільший вплив здійснюють такі фактори:
– устрій судової системи;
– розподіл повноважень між судами цієї системи (визначення їх компетенції) ;
– процедури розгляду справ в судах;
– процедури оскарження судових рішень;
– виконання судових рішень.
Отже, наскільки оптимально відповідно до завдань правосуддя побудована судова система і визначена компетенція судів у цій системі, настільки і забезпечена реальна, а не декларативна доступність правосуддя у його судоустрійному аспекті.
 
Список використаних джерел
 
Нормативно-правові акти:
Конституція України: прийнята 28. 06. 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. -№30. – Ст. 126, 128.
Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 07. 07. 2010 року// Відомості Верховної Ради. – 2010. – N 41-42, N 43, N 44-45. – Ст. 22.
Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13. 04. 2012 // Відомості Верховної Ради України. – 2013. – № 9-10, № 11-12, № 13. – Cт. 393, 395, 425.
Цивільний процесуальний кодекс України: Закон України від 18. 03. 2004// Відомості Верховної Ради України. – 2004. – N 40-41,
42. – Cт. 291, 294, 323, 361.
Господарсько-процесуальний кодекс України: Закон України від 06. 11. 1991// Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6. – Ст. 91, 93, 108, ч. 2 Ст. 111.
Кодекс адміністративного судочинства України: Закон України від 06. 07. 2005// Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35-36, № 37. – Ст. 176, 186, 210.
Спеціальна література:
Стефанюк В. С. Судова система України та судова реформа / В. С. Стефанюк. – К. : Юрінком Інтер, 2001. – 332с.
Організація судової влади в Україні: Перший аналіз нормат. змісту Закону України «Про судоустрій України» / А. О. Селіванов (кер. авт. кол.), Є. В. Фесенко, Н. С. – 432с.
Куйбіда Р. О. Організація і розвиток сучасної судової системи України /Р. О. Куйбіда // Питання удосконалення судової системи України: матер. наук. -практ. конф. / ред. кол. : Ю. В. Баулін (гол. ред.) [та ін. ]. – X. : Кроссроуд, 2007. – 642с.
Куйбіда Р. О. Спеціалізація, територіальність та інстанційність в організації системи судів України /Р. О. Куйбіда // Бюл. Мін. юстиції України. – 2005. -№ 9. – 283с.
Організація судових та правоохоронних органів: Навч. посібник. / за ред. І. Є. Марочкіна, Н. В. Сібільової, О. М. Толочка. – Харків: Право, 2007. – 216с.
Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Підручник / О. С. Захарова, В. Я. Карабань, В. С. Ковальський (кер. Авт. Кол.) та ін. Відп. ред. В. Маляренко. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 492с.
Юзікова Н. С. Судові та правоохоронні органи України: Навчальний посібник. – Вид. четверте, пєрероб. і допов. – К. : Істина, 2006. -
273с.
Варфоломєєва Т. Судово-правова реформа в Україні. Думка адвокатів // Адвокат. – 1996. – №1. – 345с.
Судові та правоохоронні органи України: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / А. П. Гель, Г. С. Семаков, – К. : МАУП, 2004. – 131с.
Футей Б. Становлення правової держави Україна: 1991-2001 рр. / Б. Футей. – К. : Юрінком Інтер, 2001. – 288с.
В. М. Кириченко, О. М. Куракін – Порівяльне конституційне право: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Київ 2012 – 301с.
В. В. Молдаван, А. В. Молдаван – Судоустрій. навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Київ 2012 – 902с.
Судова влада в Україні – Чернишова Н. В. / Вид‑во 2011 р- С. 554.
Шишкін В. І. Судові системи країн світу (у 3-ох кн.). Кн. 2. – К. : Юрінком Інтер, 2001. – 612с.
Маяков В. А. Актуальні питання діяльності органів досудового слідства Служби безпеки України / В. А. Маяков // Досудове розслідування: актуальні пробл. та шляхи їх вирішення: [матеріали пост. діючого наук. -практ. семінару] (23 жовт. 2009 р.). – Вип. 1. – Х. : Оберіг, 2009. – 142с.
Басай В. Д. Судові, правоохоронні та правозахисні органи України. Підручник: У 3 кн. – Коломия, 2006. – 456с.
Кулик В. О. Судові та правоохоронні органи України., – К. : МАУП, 2004. – 131с.
Коментар до Закону “Про судоустрій України”/ За заг. ред. В. Г. Маляренка. -К. : Юрінком Інтер, 2007, -464 с.
Посилання на електронні ресурси:
Судова система України [Електронний ресурс]: Вікіпедія [Режим доступу]: uk.wikipedia.org/wiki/Судова_система_України
Фото Капча