Принципове значення професіоналізму працівників соціальної роботи

Цілком очевидно, що у нашій країні в ситуації економічної кризи і відсутності додаткової матеріальної підтримки соціальних програм, основний акцент зроблено на індивідуальну соціальну роботу і власне до неї необхідно готувати спеціалістів, які повинні вміти активізувати потенціал самодопомоги кожної конкретної людини.

Соціальна робота є універсальним видом діяльності. Вона вимагає від спеціаліста знань у найрізноманітніших сферах і, що ще важливіше, умінь використовувати їх на практиці. У зв’язку з відсутністю державного стандарту із соціальної роботи ми можемо навести лише орієнтовний перелік різноманітних професійних обов’язків соціального працівника.

Професійна діяльність соціального працівника характеризується трьома основними підходами при вирішенні проблеми:

1. Виховний – роль учителя, консультанта, експерта. Соціальний працівник в таких випадках дає поради, навчає навичкам правильної поведінки, встановлює зворотній зв’язок, застосовує рольові ігри як метод навчання;

2. Фасилітативний – роль помічника, прихильника або посередника при подоланні труднощів чи проблем. Соціальний працівник інтерпретує поведінку клієнта, пояснює ситуацію, яка склалася, пропонує і обговорює план подальших дій клієнта, допомагає віднайти внутрішні ресурси.

3. Адвокативний – роль адвоката від імені конкретного клієнта або групи клієнтів, а також помічника тих людей, які спроможні самостійно захищати свої права. Такого роду діяльність включає в себе допомогу окремим людям у висуненні аргументів, підборі документальних і законодавчих матеріалів.

Аналізуючи сфери професійної діяльності соціального працівника, необхідно підкреслити, що вона, обумовлюється його спеціалізацією. Сьогодні соціальні працівники спеціалізуються більше ніж по 20 напрямках. У відповідності з спеціалізацією можна виділити групи соціальних працівників, зайнятих переважно управлінською діяльністю (менеджери соціальних служб і органів соціального захисту), контактною соціальною роботою в рамках основних видів соціального обслуговування (соціально-економічні, соціально-медичні, соціально-педагогічні, соціально-психологічні, соціально-правові і соціально-побутові послуги), профілактичною і превентивною профілактичною роботою і т. д.

 

 

Процес прийняття рішень складається з таких основних етапів:

визначення цілей;

виявлення проблеми;

одержання необхідної інформації;

розгляду можливих альтернативних рішень;

прийняття рішення;

розробки заходів на виконання рішення;

розподілу відповідальності серед працюючих;

оцінки прийнятого рішення.

Визначити ціль – означає поставити перед собою певне завдання. Таким завданням може бути приріст прибутку, приріст власного капіталу, збільшення вільного часу, зменшення втрат продукції, зниження виробничих витрат, розширення масштабів виробництва тощо.

Виявлення проблеми полягає у чіткому накресленні перешкод, які стоять на шляху до мети. Проблема – це розбіжність між поставленою метою й дійсністю.

Після виявлення проблеми потрібно одержати інформацію про причини, які викликають цю проблему, і про способи їх усунення. Пошук інформації потребує затрат часу й коштів. Тому ці затрати повинні зіставлятися з можливим результатом при досягненні мети.

Етап розгляду можливих альтернативних рішень ґрунтується на одержанні інформації й розробці варіантів вирішення проблеми. Наприклад, зниження затрат кормів на центнер молока можна досягти різними шляхами – зміною раціону годівлі худоби, умов її утримання, вдосконаленням селекційної справи тощо.

Прийняття рішення – це насамперед можливість вибору конкретного рішення з-поміж його альтернативних варіантів. Будь-який вибір завжди пов’язаний з певними труднощами. Це може бути, наприклад, недостатність інформації при розробці альтернативних варіантів рішення. Адже один менеджер може діяти, маючи інформаційне забезпечення на рівні 50%, а інший – 90%. Крім того, щоб зробити рішучий крок і прийняти те чи інше рішення, потрібна сміливість. Тому цей процес є індивідуальним і залежить від особистості менеджера.

Розробка заходів на виконання рішень передбачає визначення обсягу роботи, необхідних ресурсів, розподіл обов’язків серед працюючих. Усе це вимагає від менеджера енергії та організаторських здібностей.

Розподіл відповідальності серед працюючих – це насамперед готовність менеджера нести персональну відповідальність за свої рішення. Не всі можуть взяти на себе таку відповідальність. Тому не кожен може бути менеджером.

Процес прийняття рішень вважається завершеним після аналізу результатів прийнятого рішення. Так, якщо внаслідок прийнятого рішення досягнуто затрат кормів 1, 2 ц кормових одиниць на 1 ц молока, то чи привело це до зниження собівартості молока й зростання продуктивності корів? Як виконання цього рішення вплинуло на якість молока і його прибутковість? Шляхом оцінки фактичних результатів рішення менеджер може зробити висновки про його ефективність.

Однак прийняття рішень у соціальній роботі пов’язано з цілим рядом особливих факторів.

Особлива сфера діяльності соціального працівника – орієнтація в проблемах моделювання і прогнозування наступного розвитку і функціонування соціальних систем: сім’ї, груп, спільностей. Тут потрібні знання структур і процесів, що справляють вплив на процедуру прийняття рішень, використання владних повноважень, а комунікативні функції, рольові позиції, їх можна буде здобути у відповідних навчальних курсах (з соціології, соціального управління). а також під час практики, передусім виробничої.

І, звичайно, фахівець високої кваліфікації повинен володіти знаннями джерел і систем забезпечення соціальними послугами за місцем проживання людей (лікарень, шкіл, державних органів, приватних підприємств), знати умови, напрями, специфіку діяльності цих систем, способи виходу на них, думку і ставлення до них клієнтв, їхні можливості, регламентуючі засади і т. д., щоб вільно орієнтуватися і компетентно з ними співпрацювати.

Надзвичайно важливими для практичної соціальної роботи є віра в здатність людини до змін, визнання її самобутності і неповторності, запобігання соціальному виключенню, уміння вислухати її, надавши змогу висловитися про все, що хвилює. Часто клієнти соціальних служб потребують знань, інформації про особистісні можливості, переваги і недоліки альтернативних способів дій. Інколи доводиться організовувати спеціальне їх навчання щодо прийняття рішень у типових і нестандартних ситуаціях. У всіх цих ситуаціях фахівець соціальної роботи має діяти із гуманістичних засад, уникати нав'язливості, авторитаризму у своїх судженнях і вчинках.

У практичній діяльності соціальних працівників виникають також моральні дилеми – необхідність вибору між двома, як правило непростими, неоднозначними, можливостями. Наприклад, дізнавшись про жорстоке поводження з людиною, їм доводиться вирішувати, чи поширювати інформацію задля вжиття відповідних заходів, чи промовчати, зважаючи на право людини на конфіденційність. Перед непростою дилемою вони опиняються також, аналізуючи доцільність здійснення колективної та індивідуальної активізації (імпаурменту) членів громади. Бо доводиться добирати адекватні ситуації і водночас ефективні засоби мобілізації членів громади на виконання певних дій, розвивати віру людей у власні сили, уникаючи при цьому тиску і контролю, дбаючи про збереження поваги й довіри до себе як до фахівця. Іноді у них не залишається іншої можливості, як вдатися до балансування між фаховою орієнтацією на неоцінюванні судження та адміністративною необхідністю реалізовувати визначену, погоджену стратегію втручання.

Важлива роль в етиці соціальної роботи належить цінностям-засобам, які є морально-етичними орієнтирами у прийнятті рішень практичними соціальними працівниками.

Цінності соціальної роботи – ідеї та переконання, на які спираються соціальні працівники у процесі прийняття фахових рішень.

Будучи солідарними у поглядах на моральні універсали, засадничі моральні принципи соціальної роботи, визнаючи особливу значущість для неї специфічних цінностей, які визначають поведінку фахівців соціальної роботи, дослідники нерідко витлумачують їх по-різному, втілюючи у своїх формулюваннях певні відтінки смислу, встановлюючи певну їх пріоритетність.

Саме тому, на мою думку, проблема неоднозначності сприйняття є найбільш важливою в процеі прийняття рішень соціальним працівником.

 

 

Теорії і методи соціальної роботи: Підручник/ За ред. Т. В. Семигіної, І. І. Миговича. – К. : Академвидав, 2005.

Тюптя Л. І., Іванова Т. І. Соціальна робота: теорія і практика. – К., 2005.