Принципи права природокористування

Зміст

Вступ

Право природокористування

Принципи права природокористування

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Відносини людини з природою мають різноплановий характер. Впродовж всієї історії планети Земля людина задовольняла свої потреби або за рахунок використання природи, її ресурсів чи властивостей, або у тісній взаємодії з нею. 3 часом форми відносин людини з природою ускладнювалися, ставали все більш різноплановими. Для того щоб надати організованості цим відносинам, стабільності, уникнути нищівної експлуатації природних ресурсів, попередити їх стрімке вичерпання і забезпечити раціональне використання і відтворення, потрібна була правова регламентація цих питань. Право природокористування виникло у відповідь на ці потреби.

Право природокористування – один із базових, традиційних інститутів екологічного права, який був предметом наукового аналізу в радянський період як щодо окремо взятих природних об'єктів, так і в комплексі. Сьогодні в його змісті з'явилися нові аспекти, що зумовлені змінами в політичній, економічній та правовій системах української держави. Це розширення кола суб'єктів природокористування, поява нових форм природокористування, зокрема орендної, реалізація принципу платності та багато інших нюансів.

У процесі використання природних об'єктів у першу чергу задовольняються економічні, споживацькі інтереси суспільства. Разом з тим процес використання людиною природи обов'язково повинен враховувати екологічні вимоги охорони природи, здійснюватись економно, раціонально, не порушувати стану екологічної рівноваги. Відповідно, обов'язковою вимогою права природокористування є раціональний з екологічної тачки зору характер природокористування, що в подальшому повинен бути закріплений в правових нормах, які регулюють процес природокористування.

Право природокористування

Право природокористування розвивалося шляхом формування і вдосконалення права користування окремими видами природних об'єктів, а саме: права землекористування, права водокористування, права лісокористування, права користування надрами, права користування тваринним світом тощо. Незважаючи на певну специфіку, ці види права природокористування мають спільні ознаки. До того ж усі природні об'єкти тісно пов'язані між собою в навколишньому природному середовищі і, як правило, не можуть існувати окремо один від одного. Це дає змогу всі правові норми, що закріплюють загальні положення права користування різними видами природних об'єктів, об'єднати в правовий інститут. [10]

Крім того, до складу цього правового інституту входять також правові норми, які регулюють відносини з комплексного використання різних видів природних об'єктів. Таким чином, під правом природокористування слід розуміти інститут Загальної частини екологічного права, в якому об'єднані норми, що визначають спільні положення для права користування всіма видами природних об'єктів, включаючи і норми, які регулюють їхнє комплексне використання. [2]

Безпосереднє спілкування людини з навколишнім природним середовищем, наприклад вдихання атмосферного повітря, задоволення естетичних і подібних їм потреб, виступає як природниче право, навіть коли воно не чітко визначено в законодавстві. Підтримання навколишнього природного середовища в нормальному стані забезпечує реалізацію громадянам їх права на безпечне довкілля. При цьому можна твердити про право громадянина на безпечні умови життя і ставити питання про їх захист. Порушення сприятливих умов навколишнього природного середовища є відносинами, що мають суспільний характер. [11]

Природокористування – це одна із сторін взаємодії природи і суспільства, яка виражається у використанні громадянами суспільства корисних для них властивостей природи. [12]

Право природокористування можна розглядати у різних ракурсах. В об'єктивному розумінні право природокористування сьогодні становить правовий інститут екологічного права, що регулює суспільні відносини у сфері забезпечення ефективного та раціонального використання людиною природних ресурсів, природних об'єктів та природних умов. Правові норми, які формують відповідний інститут екологічного права, знаходять своє опосередкування як у комплексному екологічному законодавстві (інтегровані норми), так і в поресурсному законодавстві (диференційовані норми). Причому масив відповідних норм у поресурсному (земельному, водному, лісовому, гірничому, фауністичному та ін.) законодавстві набагато перевищує в процентному відношенні відповідні норми інтегрованого регулювання. Це свідчить про те, що користування різними природними ресурсами має свої суттєві особливості, що знаходять своє відображення в праві. [2]

Право природокористування можна розглядати також у суб’єктивному значенні, тобто як право конкретного суб'єкта використовувати природні ресурси, природні об'єкти чи природні умови для задоволення певних потреб. Таке право належить власнику або іншій особі. Оскільки право використовувати належні об'єкти власності є однією з правомочностей, які має власник, то можна стверджувати, що суб'єктивне право природокористування можна розглядати як елемент права власності. 3 іншого боку, право природокористування є похідним від права власності, тобто надання природного об'екта в користування завжди відбувається за ініціативою (за участю) власника чи уповноважених ним осіб (органів), власник не втрачає правомочності шодо користування природними ресурсами або об'єктами, він може лише передати таке право на певних умовах іншій особі (за договором, ліцензією тощо).

Можна оцінювати право природокористування і як правовідносини, тобто врегульований правом комплекс прав та обов'язків, що належать суб'єктам природокористування в конкретних суспільних відносинах щодо використання земельної ділянки, водного об'єкта, лісового масиву, ділянки надр, мисливського угіддя, об'єкта природнозаповідного фонду тощо.

Отже, право природокористування – це система юридичних норм і засобів, спрямованих на врегулювання правомочностей у відносинах з приводу користування природними ресурсами, забезпечення ефективності їх використання та захист законних прав суб'єктів природокористування. [13]

Принципи права природокористування

Право природокористування як система правових норм, об'єднаних у правовий інститут, базується на ряді принципових положень, постулатів, які визначають перспективний