Принципи процесуального і матеріального права

 

Вступ

1. Загальна характеристика приватного і публіцистичного права

2. Принципи процесуального і матеріального права

Висновок

Використана література

 

 

Кожна галузь права має свій специфічний метод правового впливу на суспільні відносини. Метод правового регулювання є багато в чому орієнтованим на способи правового регулювання: дозволяння, зобов'язування, заборони.

Загальними є два методи правового регулювання імперативний (владно-авторитарний, директивний) – суворо обов'язковий, побудований на засадах влади і підпорядкування, на відносинах субординації (метод «вертикалі»). Він припускає заборони, обов'язки, покарання.

Диспозитивний – автономний, побудований на засадах автономії, юридичної рівності суб'єктів, угоди сторін, їхній неспівпідлеглості між собою (метод «горизонталі»). Він припускає дозволяння.

Так, метод владних приписів (зобов'язування) є властивим, як правило, адміністративному праву метод рівності сторін і вільного волевиявлення (дозволяння) – цивільному праву, метод справедливої винагороди і заохочення – трудовому праву, метод заборони (заборона недозволених дій) – кримінальному праву, метод дозволяння – підприємницькому праву і т. д.

За допомогою методу правового регулювання можна легше орієнтуватися, до якої галузі права належать ті чи інші поняття й терміни. Термін «договір», скажімо, вживається в різних галузях права – конституційному, міжнародному, трудовому, цивільному. Трудовий договір підпадає під дію методу регулювання трудового права – методу супідрядності і тяжіє до зобов'язувань, а договір як підстава виникнення зобов'язань – під дію методу цивільного права – методу автономії і припускає дозволяння.

 

Предмет і метод правового регулювання, на яких грунтуються поділи системи права на галузі, визначаються глибинним поділом права на дві підсистеми: приватну і публічну, відомі ще з часів Давнього Риму. За відомою формулою римського юриста Ульпіана, публіцистичне право є стосовним до становища держави, приватне – до користі окремих осіб.

Публіцистичне і приватне право – це, з одного боку, суперечливі, а з іншого – взаємозалежні грані права. Сьогодні правові системи багатьох цивілізованих країн грунтуються на принципі поділу права на приватне й публіцистичне (ФРН, Франція, Італія, Іспанія та ін.). Світова юридична наука визнає поділ права на приватне й публіцистичне певною мірою умовним, але необхідним.

Представимо поділ права на приватне й публіцистичне з указівкою предмета, ознак, методу, які є стосовними до кожного з них.

Публіцистичне право – підсистема права, що регулює державні, міждержавні та суспільні відносини.

Предмет регулювання публіцистичного права – сфера «державних справ»: сфера устрою і діяльності держави як публічної влади, усіх публічних інститутів, апарату держави, адміністративних відносин, державної служби, кримінального переслідування і відповідальності, принципів, норм і інститутів міждержавних відносин і міжнародних організацій і т. д.

Ознаки публіцистичного права:

- регулює відносини між державними органами або між приватними особами і державою;

- забезпечує публічний інтерес – акцентує увагу на заборонах, обов'язках людей (підданих) перед державою;

- забезпечує одностороннє волевиявлення суб'єктів права;

- припускає широку сферу розсуду;

- містить норми загальні й безособові, що мають нормативно-орієнтувальний вплив;

- характеризується переваженням директивно-обов'язкових норм, розрахованих на ієрархічні відносини суб'єктів і субординацію правових норм і актів;

- широко використовує новітні технічні прийоми.

Метод публіцистичного права – імперативний.

Галузі права, у яких началом є публіцистичне право: конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове, що включає бюджетне і податкове, адміністративно-процесуальне; кримінально-процесуальне, міжнародне публічне, міжнародне гуманітарне право та ін.

Приватне право – підсистема права, що регулює майново-вартісні відносини і особисті немайнові відносини, які виникають із приводу духовних благ і пов'язані з особистістю їх учасників.

Предмет регулювання приватного права – сфера «приватних справ»: сфера статусу вільної особи, приватної власності, вільних договірних відносин, спадкування, вільного переміщення товарів, послуг і фінансових коштів і т. д.

Ознаки приватного права:

- регулює відносини приватних осіб між собою;

- забезпечує приватний інтерес: акцентує увагу на економічній свободі, вільному самовиявленні й рівності товаровиробників, захисті власників від сваволі держави;

- забезпечує вільне волевиявлення суб'єктів при реалізації своїх прав;

- припускає широке використання договірної форми регулювання;

- містить норми, які є зверненими до суб'єктивного права та забезпечують судовий захист;

- характеризується переваженням диспозитивних норм, розрахованих на самовідповідальність за свої обов'язки та дії;

- зберігає класичну юридичну техніку.

Метод приватного права – диспозитивний.

Галузі права, у яких началом є приватне право: цивільне, сімейне, авторське, житлове, трудове, цивільне процесуальне, міжнародне приватне право та ін.

Критерії віднесення норм до приватного чи публіцистичного права:

- інтерес (публічний, державний інтерес – галузь публіцистичного права, приватний – галузь приватного права) ;

- предмет правового регулювання (приватному праву властиві норми, які регулюють майнові відносини, публічному – немайнові) ;

- метод правового регулювання (у публічному праві – метод субординації, у приватному – координації) ;

- суб'єктний склад (публічне право регулює відносини приватних осіб із державою або між державними органами, приватне – приватних осіб між собою).

Таким чином, галузі права можна поділити на ті, у яких переважають начала публіцистичного права, і ті, у яких превалюють начала приватного права. Для перших є характерним