Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Природно-ресурсний потенціал сучасного світового господарства

Тип роботи: 
Контрольна робота
К-сть сторінок: 
5
Мова: 
Українська
Оцінка: 

1. Природно-ресурсний потенціал сучасного світового господарства

Природно-ресурсний потенціал (природні ресурси) світового господарства різноманітний. Він включає енергетичні, земельні та грунтові, водні, лісові, біологічні (рослинний і тваринний світ), мінеральні (корисні копалини), кліматичні і рекреаційні ресурси.

Природні ресурси – просторово-часова категорія; їх обсяг може відрізнятися у різних районах земної кулі і на різних стадіях соціально-економічного розвитку суспільства. Тіла і явища природи виступають в якості певного ресурсу в тому випадку, якщо в них виникає потреба. Але потреби, у свою чергу, з'являються і розширюються в міру розвитку технічних можливостей освоєння природних багатств. Наприклад, нафта була відома як пальне речовина ще за 600 років до н. е.., але в якості паливної сировини в промислових масштабах її почали розробляти лише з 60-х років XIX століття. Саме з цих пір нафта перетворилася на реально доступний для використання енергетичний ресурс, значення якого неухильно зростала. Проте до другої половини XX ст. нафту, що залягає в донних відкладах шельфу Світового океану, не розглядалася як ресурс, так як стан техніки видобування нафти робило неможливою її видобуток на шельфі. Лише в 1940-х роках вперше на акваторіях (озеро Маракайбо у Венесуелі, Каспійське море в СРСР) нафта почала розроблятися в промислових масштабах, і нафтові поклади мілководних зон морів і океанів придбали ресурсне значення.

Природні ресурси є необхідним (але не обов'язковим) умовою розвитку економіки. Досягнення науково-технічного прогресу ведуть до того, що вплив природно-ресурсного чинника на економіку розвинених країн помітно слабшає. В останні десятиліття швидко розвивалися країни, де відсутні необхідні корисні копалини (Японія, Південна Корея, Сінгапур). Але за інших рівних умов наявність багатих і різноманітних природних ресурсів дає країнам – їх володарям додаткові переваги.

Найбільш часто природно-сировинні ресурси ототожнюються з мінеральним і ресурсами (такими корисними копалинами, як вугілля, нафта, природний газ, металеві руди, неметалевої сировина – фосфати, калійні солі, азбест тощо). Нерідко в силу особливої значущості палива використовують поєднання «мінеральна сировина та паливо».

У зв'язку з подвійним характером поняття «природні ресурси», що відображає їх природне походження, з одного боку, і господарську, економічну значимість – з іншого, розроблені і широко застосовуються у спеціальній та географічної літератури кілька класифікацій.

 

2. Портфельні інвестиції (в іноземні облігації, акції та інші цінні папери)

 

Функціональна спрямованість виробничої діяльності підприємств, які не є інституційними інвесторами, визначає як пріоритетну форму здійснення реальних інвестицій. Проте під час окремих етапів розвитку підприємства доцільним є здійснення фінансових інвестицій. Вибір такої форми інвестицій може зумовлюватися необхідністю ефективного використання інвестиційних ресурсів, що формуються до початку реального інвестування за обраними інвестиційними проектами; у разі якщо кон’юнктура фінансового ринку вможливлює значно вищий рівень дохідності на вкладений капітал, ніж операційна діяльність на «затухаючих» товарних ринках; за доцільності використання тимчасово вільних грошових активів унаслідок сезонної діяльності підприємства; у випадках можливого «захоплення» інших підприємств для галузевої, товарної або регіональної диверсифікації своєї діяльності шляхом вкладення капіталу в їхні статутні фонди (або придбання вирішального пакета акцій) та ін.

За чинним законодавством України: фінансова інвестиція – це господарська операція з придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Інвестування вільних коштів у фінансові інструменти передбачає різні цілі, головними з яких є: одержання в майбутньому доходу, перетворення вільних заощаджень на високоліквідні цінні папери, контроль над підприємством-емітентом тощо.

Фінансові інвестиції – це активна форма ефективного використання вільного капіталу підприємства, особливості якої полягають у тому, що вона:

- здійснюється на пізніших стадіях розвитку підприємства, коли задоволені його потреби в реальних інвестиціях;

- дає можливість здійснювати зовнішнє інвестування в країні та за її межами;

- є незалежним видом господарської діяльності для підприємств реального сектору економіки, оскільки стратегічні завдання їхнього розвитку можна розв’язати лише шляхом вкладень капіталу в статутні фонди і придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств;

- дає підприємству змогу швидше й дешевше реалізувати конкретні стратегічні цілі свого розвитку;

- уможливлює вкладення підприємством коштів у безризикові та спекулятивні інструменти, і в такий спосіб здійснювати свою інвестиційну політику як консервативний або агресивний інвестор;

- потребує мінімум часу для прийняття управлінських рішень порівняно з реальними інвестиціями (проектами) ;

- вимагає активного моніторингу й оперативності ухвалення рішень під час здійснення фінансових інвестицій, оскільки фінансовий ринок має високі коливання кон’юнктури.

За періодом інвестування:

- короткотермінові фінансові інструменти – вкладення коштів на термін, який не перевищує рік (наприклад, короткотермінові ощадні сертифікати, короткотермінові векселі, короткотермінові державні цінні папери тощо). Їх позначають поняттям активи грошового ринку. Зазвичай вони мають за мету використання тимчасово вільних грошових коштів для відносно швидкого отримання доходу;

довготермінові – вкладення коштів у статутні капітали інших організацій, зокрема придбання акцій, відсоткових облігацій, надання фінансових кредитів і позик на термін понад рік (деталізуються у практиці великих інвестиційних компаній) : а) до 2-х років; б) від 2-х до 3-х років; в) від 3-х до 5-ти років; г) понад 5 років.

 

3. Проблеми розвитку експортного потенціалу України

 

Несприятливий результат експортних послуг спричинений насамперед незадовільним станом міжнародних відносин України. Сучасні несприятливі тенденції у зовнішній діяльності України не залишають сумніву у тому, що необхідна умова інтенсифікації зовнішньоекономічної діяльності на сучасному етапі – потреба підвищити ефективність використання вітчизняного експортного потенціалу. Значення експорту як основного джерела валюти і фактора стимулювання вітчизняного виробництва особливо зростає в умовах звуження внутрішнього платоспроможного попиту (приблизно 39% ВВП України реалізують на зовнішніх ринках).

Важливим елементом структурної перебудови національного господарства країни має стати розвиток експорту. Попри це, доволі посередніми нині є успіхи в нарощуванні обсягів українського експорту: темпи росту останнього значно нижчі від аналогічного показника для міжнародних відносин у цілому. У результаті питома вага України в загальносвітовому обсязі експортних операцій скоротилася до 0, 2%.

На український експорт впливає комплекс таких факторів:

- низька конкурентноздатність українських підприємств;

- важкий фінансовий стан більшості підприємств, що практично унеможливлює здійснення за рахунок внутрішніх ресурсів інвестування перспективних, орієнтованих на експорт проектів;

- штучне стримування курсу гривні, яка звужує можливості використання курсового фактора з метою просування експорту;

- недостатній розвиток вітчизняних систем сертифікації і контролю якості;

- зростання цін на експортні послуги й експортні поставки (20% ПДВ) ;

- нестача кваліфікованих кадрів і досвіду роботи у сфері експорту на більшості українських підприємств;

- збереження елементів дискримінації українських експортерів за кордоном, застосування методів обмежувальної ділової практики;

- низький світовий рейтинг надійності України для кредитів та інвестицій, що утруднює використання іноземних фінансових ресурсів для розвитку експортного потенціалу країни;

- невідповідність окремих норм українського законодавства міжнародним;

- високі податки.

Отже, необхідно невідкладно формувати в Україні сприятливі економічні, організаційні, правові та інші умови для розвитку й ефективного використання її експортного потенціалу, а також створювати механізми державної фінансової, податкової, інформаційно-консультативної, маркетингової, дипломатичної та інших видів допомоги вітчизняним експортерам.

Фото Капча