Природно-ресурсний потенціал

Під терміном “водні ресурси” розуміють усі води даної території (поверхневі – річки, озера, водосховища, ставки і підземні), придатні для господарського використання.

Забезпечення одного жителя країни водою місцевого стоку становить 1000 м3, що у 18 разів менше, ніж у Росії.

На території України нараховується більше 70 тис. річок. З 210 км3 річкового стоку найбільше (в середньому) припадає на Дунай – 123 км3, Дніпро – 53 км3, Дністер – 9 км3, Тису – 6 км3, Сіверський Донець – 5 км3 і Південний Буг – 3 км3.

Три тисячі озер України акумулюють у собі 11 км3 води. Найбільше з прісних – Світязь, солоних – Сасик, Ялпуг. Ресурси прісних озерних вод становлять 2, 3 км3, солоних – 8, 6 км3.

В Україні збудовано більше тисячі водосховищ, загальним об’ємом понад 55 км3. Найбільший каскад водосховищ створенний на Дніпрі.

Ставки становлять найчисленнішу групу (близько 28 тис., об’ємом більше 3 км3) штучних водойм, які здавна споруджувалися на малих річках, у балках та ярах.

Запаси більш чистих, порівняно з поверх-невими, підземних вод перевищують 20 км3 і знаходяться, в основному, на півночі і заході. Глибина залягання їх коливається від 100 м на півночі до 600 м на півдні України. Серед підземних вод особливо важливу роль відіграють мінеральні, які зосереджені у 84 родовищах, з них 35 експлуатуються.

У гірських регіонах України є термальні води, які залягають на глибині понад 500 м і ще недостатньо вивчені.

У цілому за запасами водних ресурсів Україна займає одне з останніх місць у Європі. Найбільшими споживачами води є промисловість, сільське і комунальне господарство.

Альтернативним джерелом водних ресурсів є моря, бо їх води вимагають опріснення. Найбільше господарське значення Чорного і Азовського морів, довжина берегової смуги яких становить майже 2 тис. км, полягає в тому, що вони є основою для розвитку морського транспорту, рибальства, відпочинку і лікування людей.

Біологічні ресурси розглядаються як сукупність рослинних ресурсів і тваринного світу. Ліси становлять основу рослинних ресурсів. Лісових ресурсів в Україні недостатньо. Середня лісистість її території становить 14% (8, 6 млн. га). Лісонадлишковими районами є Карпати (лісистість – 40%) і Полісся (26%). 75% лісових площ мають високопродуктивний деревостан. На хвойні ліси припадає 54% запасів деревини, у тому числі на сосну – 35%, вона, в основному, поширена на Поліссі. Майже 40% запасів деревини – твердолистяні породи: дуб – 22%, бук – 13%, граб – 2%. Серед листяних порід переважають береза, осика, вільха, липа, тополя. За рахунок власних лісів Україна задовольняє 25% своїх потреб у деревині. Неабияка роль лісу в заготівлі ягід, грибів, плодів, лікарських трав. З лісом пов’язують великий спектр народно-господарської діяльності (лісова і деревообробна, меблева та паперово-целюлозна промисловість, лісохімія, фармакологія, харчова промисловість, побутове паливо тощо).

Під рекреаційними ресурсами розуміють сукупність природних, природно-технічних, соціально-економічних комплексів та їх елементів, які використовуються для прямого і непрямого споживання та виробництва курортних і туристичних послуг з метою відновлення та розвитку фізичних і духовних сил людини.

Ці ресурси є в усіх областях України. Серед них домінують санаторно-курортні, до складу яких входять мінеральні води, лікувальні грязі, ропа, кліматологічні ресурси лісів, морів, гір. В Україні відомо понад 100 джерел мінеральних вод: “Нафтуся” – у Львівській, “Куяльник” – в Одеській, “Миргородська” – у Полтавській, зразка “Боржомі” – у Рахівському районі Закарпатської, “Великодолинський нарзан” – в Одеській областях тощо.

У складній системі використання рекреаційних ресурсів помітне місце посідає туризм (поєднує пізнавальні й оздоровчі функції), організований (через будинки й бази відпочинку, пансіонати, дитячі табори) і неорганізований відпочинок (самодіяльні короткочасні або тривалі виїзди “на природу”, збирання грибів та ягід, купання тощо).

О. Бейдик поділив територію за спеціалізацією рекреаційного обслуговування, структурою рекреаційних ресурсів і напрямами їх освоєння, охорони та відновлення на чотири рекреаційні регіони (Карпатський, Кримський, Дніпровсько-Дністровський, Азово-Чорноморський), у межах яких розміщуються вісім рекреаційних районів.

Різноманітний рекреаційний потенціал України нині розглядається як вагоме джерело економічного розвитку держави на перспективу.

 

 

Раціональне використання природо-ресурсного потенціалу лежить в основі збереження національного багатства України. Для забезпечення раціонального використання природних ресурсів нині створюється правова база. Закон “Про охорону природи в Україні”, прийнятий у 1993 р., виступає основним документом з цього питання і передбачає державну охорону та регулювання використання земель, надр, водних ресурсів, лісів, полезахисних і водоохоронних лісосмуг, земельних насаджень, курортних місцевостей, рідкісних природних ресурсів, державних заповідників і заказників, тваринного світу, атмосферного повітря та інших природних багатств.

Основні напрями раціонального використання природних ресурсів:

- впровадження ресурсозберігаючих технологій;

- комплексне використання, спрямування на максимальне вилучення корисних компонентів з одиниці сировини і відходів;

- відтворення лісових, водних, земельних ресурсів;

- розширення геологорозвідувальних робіт;

- розвиток екологічної інфраструктури (очисні споруди) ;

- збереження та примноження системи заповідників і заказників.

 

 

1. Алымов А. Н. Производительные силы: проблемы развития и размещения. – М. : Экономика, 2001.

2. Бородюк В. М. Структурный фактор в развитии экономики Украины. – К. : Наук. думка, 2002.

3. Васильев Ю. С., Хрисанов И. И. Экология использования возобновляющихся энерго-источников. – Л. : Изд-во ЛГУ, 2004.

4. Геєць В. М. Ще раз про складові економічного піднесення в Україні // Економіка України. – 2005.

5. Географічна енциклопедія України. – К. : Українська енциклопедія. – Т. 1. – 2001; Т. 2. – 1990; Т. 3. – 2003.

6. Економічна і соціальна географія / За ред. М. Д. Пістуна. – К., 2003.

7. Кротун І. М., Коротун Л. К., Коротун С. І. Природні умови та ресурси України: Навчальний посібник. – Рівне: УДАВГ, 2005.

8. Новицкий П. Г. Население и трудовые ресурсы. – М. : Мысль, 2002.

9. Пістун М. Д. Основи теорії суспільної географії. – К. : Вища школа, 2003.

10. Розміщення продуктивних сил України: Підручник / М. О. Ковтонюк, М. О. Петрига та ін. / За редакцією Є. П. Качана. – К. : Вища школа, 2003.

11. Руденко В. П. Природно-ресурсний потенціал України. – К. : Либідь, 2003.

12. Топчиев А. Г. Геоэкология: географические основы природопользования. – Одесса: Астропринт, 2005.

13. Шаблій О. І. Соціально-економічна географія України. – Львів: Світ, 1999.