Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Природоохоронне законодавство України

Предмет: 
Тип роботи: 
Лекція
К-сть сторінок: 
10
Мова: 
Українська
Оцінка: 

і громадських організацій.

Виходячи з вищесказаного, неважко зрозуміти важливість конституційного закріплення і регулювання екологічних правовідносин.
У Конституції України, прийнятій 28 липня 1996 р. кілька статей присвячені проблемам екології. Зокрема, стаття 16 говорить:
Забезпечення екологічної безпеки і підтримка екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави.
Дана стаття Конституції є однією з найбільш важливих – така, що стосується самого існування українського народу, здоров’я кожної людини, що проживає на території України, майбутніх поколінь.
Конституція визначає як обов’язок держави збереження генофонду українського народу, забезпечення екологічної безпеки для людини і усієї тварини світу, подолання особливо тяжких для України наслідків аварії на Чорнобильської АЕС.
Поняття екологічної безпеки, ключове для даної норми, має чітко визначені правові рамки. Вони обумовлені встановленими законодавством критеріями якості навколишнього природного середовище, його окремих елементів, якості продуктів харчування, одягу, житла і т. д., дотримання яких дозволяє отримати екологічну безпеку. Відповідні критерії закріплені системою екологічних нормативів, серед яких центральне місце займають нормативи екологічної безпеки відносно гранично припустимих:
- концентрацій забруднюючих речовин у воді, повітрі, ґрунті;
- рівнів акустичного, електромагнітного, радіаційного й іншого шкідливого фізичного впливу на навколишнє природне середовище;
- вмісту шкідливих речовин у продуктах харчування і тваринних кормах.
Крім нормативів екологічної безпеки, підтримки належного стану навколишнього природного середовища й екологічної рівноваги, повинне забезпечуватися дотримання нормативів гранично припустимих викидів і скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівнів шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів, що виходять від кожного конкретного стаціонарного джерела забруднення.
Для різних технологічних процесів, технологічного й іншого устаткування, споруд і об’єктів у залежності від часу розробки і запровадження в дію технологій і устаткування, наявності наукових і технічних розробок, економічної доцільності встановлюються також нормативи граничних обсягів утворення забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря; вимоги щодо введення технологічних процесів що впливають на утворення забруднюючих речовин; регламенти використання сировини. І, нарешті, для кожного типу транспортних засобів, що експлуатуються на території України, встановлюються нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах, а також шкідливих фізичних впливів.
Екологічні нормативи розробляються і вводяться в дію Міністерством охорони і раціонального використання природних ресурсів України, Міністерством охорони здоров’я України й іншими уповноваженими на це державними органами відповідно до законодавства України.
Дотримання нормативів і правил екологічної безпеки забезпечується державою за допомогою трьох важелів: створенням системи сучасного законодавства, ефективного адміністративного контролю, впровадженням економічного механізму природокористування, формуванням і розвитком правової культури громадян. Розвиток системи екологічного законодавства в Україні якоюсь мірою здійснювався відповідно до концепції, основними в якій стали закони про охорону навколишнього природного середовища, охорону атмосферного повітря, охорону і використання тваринного світу, Земельний, Лісовий і Водний кодекси, Кодекс про надра й інші акти, що забезпечували природокористування і гласність використання природних ресурсів. Наступний етап у розвитку екологічного законодавства – його кодификація з обліком відповідних конституційних положень.
Державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища має на меті забезпечення дотримання вимог відповідного законодавства всіма державними органами, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності і підпорядкування, усіма фізичними і юридичними особами.
Державному контролю підлягають використання й охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів і іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища і природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу і виняткової економічної зони України, природних територій і об’єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища. Формування екологічної культури громадян включає систему безперервної екологічної освіти, екологічного виховання людей.
Крім загальних положень щодо забезпечення екологічної безпеки, дана стаття виділяє обов’язок держави в сфері ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Конституційний рівень даного положення визначається тим, що мова йде про безпрецедентне екологічне нещастя, наслідки якого сягнули далеко за межі нашої держави, а їхня ліквідація ще довго буде вимагати цілеспрямованих державних заходів. Основними законодавчими актами, що регулюють питання, зв’язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, є Закон України «Про правовий режим території, що піддалася радіоактивному зараженню внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27 лютого 1991 р. і Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 р. з наступними змінами і доповненнями.
Передбачений Конституцією обов’язок держави піклуватися про збереження генофонду українського народу обумовлений значним погіршенням стану здоров’я населення. Як показують дослідження Всесвітньої організації охорони здоров’я, стан здоров’я людей на 20-80 відсотків залежить від навколишнього середовища. Тому діяльність держави по його охороні, забезпеченню екологічної безпеки, здобуває важливе значення. Реалізація цієї статті вимагає створення розвинутої системи законодавчих актів, у тому числі і тих, котрі надають юридичні гарантії медичного обслуговування населення відповідно до сучасного рівня медичної науки і практики, охорони сім’ї, дитинства, розвитку фізичної культури і т. д.
Дуже важлива для конституційного регулювання екологічних відносин стаття 50 Конституції України:
Кожний має право на безпечне для життя і здоров’я навколишнє середовище і на відшкодування заподіяного порушенням цього права збитку.
Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан навколишнього середовища, про якість продуктів харчування і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація не може бути засекречена.
Безпечне для життя і здоров’я людей навколишнє середовище – це такий стан довкілля, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки і виникнення небезпеки для життєдіяльності населення.
Критерії безпечного стану навколишнього середовища визначаються екологічними стандартами і нормативами, а також технічними, санітарно-гігієнічними, будівельними й іншими нормами і правилами, що містять вимоги щодо охорони навколишнього природного середовища.
Широкі повноваження в сфері охорони навколишнього середовища надано громадянам. Вони в порядку, що визначений законодавством, мають право брати участь в обговоренні матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції екологічно небезпечних об’єктів і вносити пропозиції в державні і господарські органи з цих питань, а також у проведенні суспільної екологічної експертизи, вносити пропозиції про організацію територій і об’єктів природозаповідного фонду, виконувати функції суспільних інспекторів по охороні навколишнього природного середовища і т. д.
Конституційне закріплення одержали дві найважливіші складові екологічних прав громадян: право на відшкодування збитку, заподіяного погіршенням стану навколишнього середовища і право на одержання і використання екологічної інформації.
Кожний має право подавати в суд позови про відшкодування шкоди внаслідок негативного впливу на навколишнє середовище діяльності підприємств, установ, організацій і окремих громадян. Така шкода у відповідності зі статтею 69 Закону України «Про охорону навколишньої природного середовища» від 25 червня 1991 р. підлягає компенсації, як правило, у повному обсязі. У відповідних випадках враховуються витрати на лікування і відновлення здоров’я, а також витрати, зв’язані зі зміною місця проживання, професії; недоотриманий прибуток за час, необхідний на відновлення здоров’я і т. д.
Конституція визнає екологічну інформацію відкритою, забороняє її засекречувати, гарантує вільний доступ для одержання даних про стан навколишнього середовища, якості продуктів харчування і предметів побуту, а також визнає право громадян на її поширення.
І, нарешті, стаття 66 говорить:
Кожний зобов’язаний не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати заподіяні їм збитки.
Обов’язок, що покладений на кожного члена суспільства статтею 66 Конституції, урегульований чинним законодавством. Так, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» зобов’язує громадян раціонально використовувати природні ресурси, уживати заходів для попередження псування, забруднення, виснаження природних ресурсів, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища. Якщо об’єктам природи заподіяно шкоду, то її розмір визначається відповідно до спеціальних такс у відношенні об’єктів тваринного світу, лісів; відповідно до спеціальних методик визначення збитків, заподіяних рибному господарству, водним ресурсам, а також унаслідок забруднення атмосферного повітря. В інших випадках розмір збитків визначається відповідно до фактичних витрат, необхідних для відновлення порушеного стану природних ресурсів.
 
Охорона природи – завдання нашого століття, проблема, що стала соціальною. Знову і знову ми чуємо про небезпеку, що загрожує навколишньому середовищу, але дотепер багато хто з нас вважають її неприємною, але неминучою властивістю цивілізації і думають, що ми ще встигнемо справитися з всіма утрудненнями, що сьогодні наявні.
Однак вплив людини на навколишнє середовище прийняв загрозливі масштаби. Щоб у корені поліпшити положення, знадобляться цілеспрямовані і продумані дії. Відповідальна і діюча політика стосовно навколишнього середовища буде можлива лише в тому випадку, якщо ми нагромадимо надійні дані про сучасний стан середовища, обґрунтовані знання про взаємодію важливих екологічних факторів, якщо розроблено буде нові методи зменшення і запобігання шкоди Природі від Людини.
 
Список використаних джерел
 
1. Закон Украины «Об охране окружающей природной среды» от 25 июня 1991 г.
2. С. Касаткин «Человек в XXI веке. Проблемы экологии». Знание. К. – 1997 г.
3. М. Кисельов «Екологічна компонента процесу державотворення». Розбудова держави. № 7/8 1997 г.
4. Конституция Украины от 28 июля 1996 г.
Фото Капча