Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Природоохоронно-ландшафтознавчі дослідження

Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
8
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Природоохоронно-ландшафтознавчі дослідження
 
Існує декілька напрямів природоохоронно-ландшафтознавчих досліджень. Перший з них полягав в оцінці ландшафтних комплексів з точки зору їх виділення як можливих природоохоронних територій, що покликані зберігати від зникнення представників рослинності і тваринного світу, унікальні чи просто рідкі геологічні, геоморфологічні і водні об'єкти, або ландшафти в цілому і є своєрідними еталонами природного ландшафту.
Другим з напрямів природоохоронно-ландшафтознавчих досліджень є виявлення гострих природоохоронних проблем та їх сполучень – екологічних ситуацій. Гострими природоохоронними проблемами називають негативні зміни природних умов, які викликані господарською діяльністю людини і супроводжуються погіршенням умов життя та здоров 'я населення та ущербом для господарства.
Їх виявлення, оцінка і прогноз розвитку передбачають аналіз порушеності середовищноутворюючих і ресурсовідтворюючих функції ландшафтних комплексів, які складають конкретну територію. Серед проблем України виділяють: 1). кислотні дощі, 2). транскордонне забруднення, 3). руйнування озонового шару, 4). потепління клімату, 5). накопичення відходів, особливо токсичних та радіаційних, 6). зниження біологічного різноманіття. 7). аварія на Чорнобильській атомній електростанції 1986 року з її величезними медико-бюлогічними наслідками спричинила в Україні ситуацію, що наближасться до рівня глобальної екологічної катастрофи.
Серед природоохоронних проблем сучасності виділяють: 1. Керування продукційними процесами. Вирішення цієї проблеми спрямоване на розробку заходів раціонального використання природних ресурсів.
2. Стійкість природних і антропогенних ценозів. Ця проблема пов'язана з питаннями видового різноманіття та специфіки зв'язків.
3. Регуляція чисельності популяцій. Ця проблема лежить в основі розробки комплексу заходів, спрямованих на керування динамікою чисельності шкідників лісового і сільського господарства, носіїв хвороб сільськогосподарських тварин і людини, а також чисельності промислових і розвідних видів.
4. Екологічні механізми адаптації до середовища. Результати таких досліджень зумовлюють успіхи освоєння людиною екстремальних ландшафтів – високогірних, пустельних, арктичних тощо.
5. Екологічна індикація. Вирішення цієї проблеми пов'язане з потребами різних галузей промисловості, сільського господарства, морського промислу, а також з необхідністю збереження середовища проживання людини. Екологічну індикацію використовують для діагностики типів ґрунтів і напрямку змін ґрунтоутворювального процесу, для визначення якості води й повітря, пошуку корисних копалин, особливо розсіяних, які не визначаються за допомогою геологічних і геофізичних методів.
6. Екологізація виробництв. Вирішення цієї проблеми пов'язане з виробництвом екологічно безпечної продукції при мінімальних витратах природних ресурсів (сировини, енергії, палива та інших матеріалів) з утворенням мінімальної кількості неутилізованих та розсіюваних відходів, які не порушують функціонування природних екосистем та біосфери загалом.
Для оцінки гостроти екологічної ситуації, яка складається в регіонах внаслідок сумісного прояву різних природоохоронних проблем, використовується сумарний індекс, який отримується шляхом сумування питомої ваги показників окремих природоохоронних проблем. За ступенем гостроти екологічні ситуації поділяють на гострі (катастрофічні і критичні) і негострі (напружені, задовільні, умовно сприятливі).
Катастрофічні характеризуються глибокими й незворотними змінами природи, втратою природних ресурсів і різким погіршенням умов проживання населення. Критичні викликають значні зміни ландшафтів, наростання загрози втрати ресурсів та унікальних природних об’єктів і значне погіршення умов проживання населення. При напружених спостерігаються негативні зміни окремих компонентів ландшафтів, деякі порушення природних ресурсів та умов проживання населення. Задовільні характеризуються незначними змінами ландшафтів, що мало впливають на здоров'я людей. Умовно сприятливі формуються в ландшафтах, які мало зазнавали антропогенної дії або впливу екстремальних природних процесів.
Крім того виділяють: зони екологічного лиха, екологічної небезпеки та екологічної кризи. Зона екологічного лиха – це ділянка території, де в результаті антропогенної діяльності відбулися незворотні зміни навколишнього природного середовища, за якими послідувало істотне погіршення здоров'я людей, порушення екологічної рівноваги, руйнування екосистем та деградація флори і фауни. Зона екологічної небезпеки – територія, в межах якої систематично порушуються екологічні нормативи й регламенти, виявляються ознаки деградації компонентів природного середовища, в окремих групах населення рівень екологічно залежних захворювань вищий від середньостатистичного для місцевості. Зона екологічної кризи – територія, в межах якої відбувається деградація основних екосистем, природні ресурси перебувають на межі зникнення, демографічні й медико-екологічні показники систематично нижчі, ніж середньостатистичні для місцевості.
Джерелом інформації для виявлення і оцінки природоохоронних проблем є щорічні республіканські і обласні статистичні збірники охорони оточуючого середовища, а також статистичні збірники Держкомгідромету з показниками якості поверхневих вод суходолу.
Статистичні дані про вплив господарської діяльності людини на природне середовище збираються і узагальнюються державними службами по адміністративних територіальних одиницях (районах і областях), а пізніше накладаються на ландшафтну карту. Дана карта дозволяє виявити:
ділянки, що мають різну стійкість до певних антропогенних навантажень;
можливості самоочищення ландшафтних комплексів від забруднюючих речовин;
ділянки, які більш здатні до самоочищення і, навпаки, ділянки, на яких будуть накопичуватися техногенні забруднювачі.
Третій напрям природоохоронно-ландшафтознавчих досліджень -розробка ТерКСОПів (територіальних комплексних схем охорони природи).
Четвертий напрям природоохоронно-ландшафтознавчих досліджень – екологічний ландшафтознавчий моніторинг.
Екологічний ландшафтознавчий моніторинг – це систематичні спостереження за екологічним станом ландшафтних комплексів з метою контролю негативних змін природного середовища внаслідок антропогенного впливу і оперативної розробки відповідної екологічної політики.
Екологічний моніторинг буває 2 видів: 1) загальний (стандартний) моніторинг за станом навколишнього природного середовища, що функціонує в нормально текучому режимі. Одержана від нього інформація дає можливість регулярно розробляти пропозиції для прийняття управлінських рішень. 2) оперативний (кризовий) моніторинг вводиться при виникненні аварій з серйозними екологічними наслідками, в місцях підвищеного екологічного ризику. Одержана інформація забезпечує можливість оперативного реагування і прийняття рішень з метою обмеження і ліквідації наслідків кризових ситуацій і створення безпечних умов для життя і здоров'я населення.
Розрізняють моніторинг фоновий, біологічний (біосферний) та господарський. За фонового здійснюють систематичні стаціонарні заміри, які проводять за єдиною програмою стану атмосфери, ґрунту, природних вод та особливостей земної поверхні. За біологічного здійснюють систематичну оцінку стану видів рослин і тварин. Господарський моніторинг проводять з метою оцінки діяльності окремих сільськогосподарських або промислових об'єктів.
Проведення глобального моніторингу розпочато на основі рішення Міжнародної наради, що відбулася в 1974 році, а в 1975 році під егідою ООН була створена Міжнародна служба моніторингу яка регулює видобуток корисних копалин з морських родовищ, судноплавство та вилов риби. Так в 1982 році більшістю країн була підписана “Хартія морів”. В Україні даними роботами займаються підрозділи Міністерства екології і природних ресурсів..
Основними елементами моніторингу є: 1) слідкування за екологічним станом ландшафтних комплексів з використанням геохімічних, геофізичних і аерокосмічних методів і системи показників-індикаторів; 2) побудову реперної сітки пунктів спостережень на основі загальнонаукової ландшафтної карти; 3) супроводження спостережень оперативними ландшафтно-моніторинговими картами; 4) збір, збереження і обробку фактичних даних з використанням методів порівняння, математичного аналізу, моделювання і комп'ютерних технологій.
Розрізняють 3 рівні спостереження за станом навколишнього середовища: 1) глобальні космічні спостереження з супутників або пілотованих кораблів за станом ландшафтів; 2) регіональні аероспостереження за окремими великими регіонами, здійснювані з літаків; 3) наземні спостереження окремих районів, які здійснюються за рахунок нерухомих (стаціонарних) і рухомих постів.
За результатами роботи моніторингу Міністерство щорічно готовить і видає Національну доповідь про стан навколишнього природного середовища України, а Державний комітет по статистиці – Статистичний збірник “Охорона навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів України”.
П'ятим напрямом природоохоронно-ландшафтознавчих досліджень є екологічна ландшафтознавча експертиза.
Екологічна ландшафтознавча експертиза являє собою оцінку можливих змін ландшафтних комплексів внаслідок впливу господарських об'єктів, що проектуються, та його негативних наслідків для природи, населення і господарства.
Значення ландшафтознавчого підходу в геоекологічній експертизі полягає в тому, що він дозволяє аналізувати можливі зміни не тільки окремих природних компонентів, але і їх генетичне обумовлених поєднань – ландшафтних комплексів. Існують 2 основних види: 1) державна екологічна експертиза. Їй підлягають об'єкти загальнодержавного і міжобласного значення, яку проводить Управління екологічної експертизи Міністерства екології і природних ресурсів; об'єкти місцевого значення – відділи екологічної експертизи обласних управлінь Мінекобезпеки. 2) громадська екологічна експертиза, яка проводиться з метою врахування громадської думки відносно реалізації проектів господарської діяльності, її соціально-екологічних наслідків. Її проводять по ініціативі громадських організацій створені на добровільних засадах еколого-експертні колективи з представників громадськості, незалежних спеціалістів, представників преси. Висновки даного виду експертизи висвітлюються в засобах масової інформації, направляються в органи, що проводять екологічну експертизу, місцеві і центральні органи влади. По ініціативі зацікавлених осіб і організацій, а також за рішенням центральних або місцевих органів влади може проводитися додаткова незалежна екологічна експертиза..
Шостий напрям природоохоронно-ландшафтознавчих досліджень – нормування антропогенних навантажень.
Нормування антропогенних навантажень – це розробка екологічно допустимих («природоохоронних «) норм різного роду навантажень на ландшафтні комплекси.
Головний принцип розробки геоекологічних норм – врахування потенціальної стійкості різнорідних за рангом і якостями ландшафтних комплексів до антропогенного впливу.
При нормуванні якості навколишнього середовища передбачено гранично допустимі норми впливу на навколишнє середовище, що гарантує екологічну безпеку населення та збереження генетичного фонду. До цих норм належать:
1) гранично допустимі або тимчасово погоджені норми викидів в атмосферу шкідливих речовин (ГДВ, ТПВ) ;
2) гранично допустимі або тимчасово погоджені норми стоків у водоймища (ГДС, ТПС) ;
3) гранично допустимі навантаження відходів виробництва на землі та ґрунти (ГДВ) ;
4) гранично допустимі норми та ліміти щодо вилучення та відновлення природних ресурсів, що випливають з необхідності підтримання рівноваги в природному середовищі;
5) гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі, воді, ґрунтах (ГДК), орієнтовно безпечні рівні впливу їх на людей (ОБРВ) або гранично допустимі дози впливу шкідливих речовин на людей (ГДД) ;
6) норми гранично допустимої кількості мікроорганізмів та інших біологічних факторів в атмосфері, воді, ґрунті;
7) норми гранично допустимих або орієнтовно допустимих рівнів (ГДР, ОДР), гранично допустимих доз (ГДД) для шуму, вібрації, електричних та електромагнітних полів та інших фізичних факторів, котрі можуть справляти вплив на здоров'я людей та їхню працездатність;
8) норми гранично допустимих залишкових кількостей хімічних речовин у продуктах харчування, котрі встановлюють мінімально допустимі дози (МДД), нешкідливі для людини за кожною використовуваною хімічною речовиною і при їх сумарному впливі;
9) норми гранично допустимого рівня або гранично допустимої дози безпечного вмісту радіоактивних речовин у навколишньому середовищі та в продуктах харчування, а також ГДР та ГДД радіаційного опромінення людей;
10) нормативи на санітарно-захисні зони та смуги.
В основі нормування впливу різних факторів на людей та живу природу лежать гігієнічні, санітарні, ветеринарні підходи, сутність яких полягає в тому, що на основі експериментів з тваринами встановлюються межі, котрі протягом всього життя людей не будуть негативно позначатися на стані їхнього здоров’я.
За станом навколишнього середовища повинен здійснюватися постійний контроль, котрий реалізується такими методами: органолептичним (використання органів відчуття людини) ; аналітичним (розрахункові та балансові) ; соціологічним; експертним; хімічним аналізом; приладометричним; біотестуванням та їхнім поєднанням.
Для оцінки якості природного середовища використовуються хроматографи, полярографи, кондуктометри, рефрактометри, кулонометри, потенціометри, іонометри, калориметри, люмінесцентометри тощо.
Фото Капча