Приєднувальні конструкції: функціонально-текстовий аспект

У ролі власне приєднувальних сполучних слів виступають прислівники та частки й прикріплюють думку, що містить інформацію про подію, яка відбувається паралельно з основною: Танкісти з великодушним спокоєм розповідали Хомі, де вони були. При цьому раптом виявилось, що за їхньою бригадою шлях лежить ніяк не гірший, ніж за Хоминим полком (О. Гончар) ; елемент, який поширює попередній досить суттєвим зауваженням: Шукачі хвилинних радостей, вони спішать нагрітися під цим нинішнім, ще реальним сонцем. До того ж єдиним (О. Гончар) ; одиницю, що є додатковим повідомленням, міркуванням: А може, й справді трохи забула, чи примирилася з своєю долею. Принаймні неволя не видавалась їй такою страшною, як напочатку (Ю. Мушкетик) ; пояснення, коментар до змісту базової частини: Вона здебільшого ходила у порваних штанях. Принаймні з них починалася (В. Дрозд) ; узагальнену вказівку на джерело повідомлення, умовивід: Спершу побачив тільки тіні. Принаймні так видалося (Ю. Мушкетик) ; зауваження, протиставне, контрастне до змісту базового компонента: Перед вами споруда розміром ледве не з єгипетську піраміду. Тільки споруда ця – на колесах (О. Гончар) ; уточнення: Теж полігон. Тільки інакший (О. Гончар) ; припущення: Хто ж це туди добутись зміг? Не інакше, як оті шибеники хористи!.. (О. Гончар) ; одиницю із значенням виділення: Переплисти його неможливо, це озеро. Навіть удень (О. Гончар).

Семантична роль залежної частини приєднувальної конструкції пов’язана з уживанням поряд з власне приєднувальними сполучниками сполучників сурядності чи підрядності, часток, які виражають додаткові логічні відношення між елементами побудови, наприклад, часові, умовні: Ксеня від канадської дублянки не відмовиться. Навіть якщо дублянка виявиться завузькою (В. Дрозд) ; несумісності: -Тільки ж щоб вся стихія була в тебе в кулаці…Чи принаймні ось там, – він кивнув на камеру, що її Сергій, схвильовано дихаючи, притиснув до грудей (О. Гончар) ; сумніву, припущення, невпевненості: Обманули гуси? Ну ще не зовсім. Та й чи обманули (В. Дрозд).

Коло смислових навантажень у доданих за допомогою кожного конкретного сполучника чи сполучного слова одиницях безпосередньо пов’язується з його семантичною місткістю, тобто залежно від засобу зв’язку варіюється кількість і якість значень прикріпленої частини. Приєднувана цією групою показників додаткова інформація може мати або значення додавання, поширення, узагальнення попередньої думки чи одного з її компонентів, або звуження, уточнення, обмеження всього повідомлення в цілому чи в одній з його складових.

У приєднувальних конструкціях з цими засобами визначаються функції, важливі для організації цілісних і зв’язних повідомлень, відрізків тексту. Крім того, що завдяки побудовам з приєднувальним зв’язком поєднуються окремі елементи тексту в діалогічному й монологічному мовленні, вони також допомагають здійснити перехід від одного структурно виділеного текстового фрагмента до іншого, коли залежна частина починає новий абзац: Смішно було б у колі визнаних війсь-кових спеціалістів зважати на думку та й саме існування якогось там Оленичука.

А втім, Оленичук існував (О. Гончар) ; поєднати дві різні форми оповіді: діалогічну й монологічну: -План складено, і його успішно реалізує моя жінка.

Та й почав перераховувати, скільки наварено й напечено (В. Дрозд).

За допомогою власне приєднувальних показників відбувається приєднання риторичних питань: Прив’язувати було нічим і ніколи. Та й хто зробив би це тут? (О. Гончар). При цьому приєднувальні конструкції виступають як засіб діалогізації, завдяки питальному оформленню приєднуваної частини спостерігається ускладнення відношень між компонентами побудови. Доданий питальний компонент може також виступати своєрідною відповіддю-припущенням: За кого вони його приймають? Чи не за самозванця якого-небудь? (О. Гончар).

Таким чином, приєднувальні конструкції допомагають створити повне, інформативно вичерпне повідомлення, відобразити хід думок автора чи персонажа, надати оповіді рис усно-розмовної або передати усне мовлення, відтворити процес мислення із значною кількістю смислових і модальних відтінків. Вони виступають активним засобом творення зв’язного тексту на рівні окремих його відрізків.

Другий підрозділ “Конструкції із засобами зв’язку, омонімічними сурядним” містить аналіз сполучникової ролі засобів приєднувального зв’язку, які є омонімами сурядних (і, та, а, але, однак, зате, проте), і функціонального наповнення прикріплюваних за їх допомогою елементів. Ці показники приєднування вже не мають чіткого