Психодіагностичні методики, які використовуються у практиці психологічної допомоги

3. Психодіагностика як засіб організації терапевтичної комунікації. Психодіагностика не відділена непереборною перешкодою від психотерапевтичних технік. Так як і будь-які психотерапевтичні втручання мають діагностичний аспект, психодіагностичні методики мають психотерапевтичний потенціал і можуть використовуватися для вирішення різних завдань психологічної допомоги. Вкажемо деякі з таких завдань:

структурування початкового контакту. Дана функція психодіагностики значима, якщо клієнт важко йде на контакт або не схильний говорити про свої проблеми. У подібній ситуації виконання психодіагностичної методики може стати способом структурувати процес взаємодії із клієнтом. Експертні методики, які припускають таку взаємодію, у подібній ситуації доцільніші від тестових. Зокрема, для цього особливо добре підходять методики, присвячені самоопису й оцінці минулого досвіду;

підвищення довіри. Дане завдання вдається виконати, якщо під час обговорення результатів психодіагностичного обстеження клієнт чує те, що він розцінює як вірне, цікаве, важливе для нього і разом з тим неочевидне, таке, про що, за його уявленням, не можна здогадатися на основі попередньої взаємодії. Якщо це вдається, клієнт переконується: психолог дійсно розуміє його і є компетентним фахівцем, що збільшує довіру й сприяє формуванню позитивних очікувань. Для цього завдання найкраще підходять рисункові проективні методи, у яких для неспеціалістів зв'язок малюнка й інтерпретації малоочевидний, а також особистісні тести;

поглиблення уявлення клієнта про себе, що може відбуватися на різних етапах психодіагностичного обстеження. По-перше, уже відповідаючи на численні питання про самого себе, клієнт, як правило, починає більш пильно й уважно оцінювати себе, замислюватися про свої проблеми. По-друге, нова для клієнта інформація, одержана на основі багатьох експертних методик, настільки очевидна, що не має потреби або майже не має потреби в коментарях психолога.

Іноді для самостійної інтерпретації клієнта досить поставити навідне запитання або звернути його увагу на якусь відповідь або протиріччя. І нарешті, найширшу інформацію про себе клієнт одержує, коли йому повідомляють про результати дослідження. Форма обговорення результатів, повнота їх викладу визначається конкретною ситуацією, однак якщо психодіагностика була проведена, то зворотний зв'язок клієнтові повинен бути наданий обов'язково. Про важливість й ефективність подібного зв'язку свідчить наступний приклад.

Приклад 5. (Журнал “Сучасна психотерапія” № 4, 2002 р.). Психолог, проводячи психодіагностичне обстеження ув'язненого, повідомив йому про те, що в нього високий IQ. Через два роки, перед звільненням, ув'язнений прийшов подякувати психологові, пояснивши, що ця коротка фраза повністю змінила його життя. Раніше ця людина завжди вважала себе «дурним» й «чокнутим» – слова, які він багато разів чув у родині, від учителів і друзів. За допомогою психолога він з несподіваною й значною силою усвідомив, що він був нормальним і здібним, а не божевільним або тупим. Він, за його власними словами, «став іншою людиною». Він почав відвідувати школу й одержав професію, за якою буде працювати після звільнення, відновив перервані зв'язки з родиною і знову почав ходити до церкви. «Тепер у мене є надія. Тепер я знаю хто я. Тепер я знаю, що обов'язково буду успішним в житті, « – сказав він психологові».

З'ясування й обговорення проблем, виявлених за допомогою психодіагностики, дозволяє клієнтові разом із психологом визначити цілі і завдання спільної роботи.

Найбільш актуальним є використання психодіагностики для створення мотивації у двох ситуаціях. Перша з них виникає тоді, коли клієнт, частково усвідомлюючи свої проблеми, ще не прийшов до рішення про необхідність психологічної допомоги. У цьому випадку може виникнути запит на тестування, психологічно більш прийнятний для клієнта, що насправді є замаскованим запитом на надання допомоги. Обговорення результатів психодіагностики і виявлених проблем може допомогти клієнтові прийняти рішення про звертання до психолога-консультанта або психотерапевта.

Друга ситуація виникає, коли клієнт приходить не зі своєї ініціативи (наприклад, під тиском родичів або школяр, спрямований до шкільного психолога вчителем) і не пред'являє ніяких проблем. У цьому випадку також є сенс виявити проблеми за допомогою психодіагностичного обстеження і обговорити їх з клієнтом.

 

 

Анастази А., Урбина С. Психологическое тестирование. – СПб, Питер, 2001.

Барлас Т. Психологический практикум для «чайников». Введение в профессиональную психологию. – Независимая фирма «Класс», 2001.

Барлас Т. В. Психодіагностика в практической психологии: проблемы и перспективы. – Журнал практического психолога, 2001, №1-2.

Гиппенрейтер Ю. Б. введение в общую психологию. Курс лекций. – М. : Изд-во Московского ун-та, 1988.

Мельников В. М., Ямпольский Л. Т. Введение в экспериментальную психологию личности. – М. : Просвещение, 1985.

Немов Р. С Психология / Учебник для студентов высших педагогических учебных заведений. В 3 кн. Кн 3. – 2-ое изд. – М. : Просвещение, 1995.

Основы психодіагностики. ред. А. Г. Шмелев. – Ростов н/Д, Феникс, 1996.

Практикум по общей психологии / Под ред. А. И. Щербакова. 2-е изд. перераб. и доп. – М. : 1990.

Рукавишников А. А., Соколова М. В. Нормы профессиональной этики для разработчиков и пользователей психодіагностичних методик. Стандартные требования к психологическим тестам. – Ярославль, Дебют, 1991. Также в кн. : Бурлачук Л. Ф., Морозов С. М. Словарь-справочник по психодіагностике. – СПб, Питер, 1999.

Соколова Е. Е. Введение в психологию. Краткий конспект лекций и методические указания к курсу: Учебно-методическое пособие для студентов факультетов психологии высших учебных заведений по специальностям 52100 и 020400 – «Психология». – М. : Российское психологическое общество, 1999.

Хрестоматия по курсу введение в психологию. Уч. пос. /Ред. -сост. Е. Е. Соколова. – М. : Российское психологическое общество, 1999.