Психологічні причини суїцидальної поведінки у підлітків

Таким чином, з усього сказаного можна зробити висновок про те, що суїцид є «слідство соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах пережитої микросоциального конфлікту».

Тепер слід висвітлити сам механізм формування всередині особистості суїцидальної спрямованості.

Власне суїцидальну поведінку – «будь-які внутрішні і зовнішні форми психічних актів, що направляються уявленнями про позбавлення себе життя».

Внутрішнє суїцидальну поведінку включає в себе суїцидальні думки, уявлення, переживання, а також суїцидальні тенденції, серед яких можна виділити задуми та наміри. Практично доцільно користуватися трьома ступенями з цієї шкали:

Пасивні суїцидальні думки характеризуються уявленнями, фантазіями на тему своєї смерті, але не на тему позбавлення себе життя як мимовільного дії («добре б померти», «заснути і не прокинутися» і т. п.).

Суїцидальні задуми – це активна форма прояву суїцидальності, тобто тенденція до самогубства, глибина якої наростає у міру розробки плану її реалізації. Продумуються способи, час і місце самогубства.

Суїцидальні наміри припускають приєднання до задуму рішення і вольового компонента, який спонукає до безпосереднього переходу у зовнішню поведінку.

Період від виникнення суїцидальних думок до спроб їх реалізації традиційно називається пресуїцидального (пресуїцидом).

Тривалість його може обчислюватися хвилинами (гострий пресуіцід) або місяцями (хронічний пресуіцід). У випадках тривалого пресуицида процес розвитку внутрішніх форм суїцидальної поведінки чітко проходить описані вище етапи. Однак ця послідовність виявляється далеко не завжди. При гострих пресуїциді можна спостерігати появу суїцидальних задумів і намірів відразу ж.

Зовнішні форми суїцидальної поведінки включають в себе суїцидальні спроби і завершені суїциди.

Суїцидальна спроба – це цілеспрямоване оперування засобами позбавлення себе життя, що не закінчилося смертю. Вона у своєму розвитку проходить дві фази оборотна і необоротна.

Виходячи з суїцидальної спроби і її фаз, можна в кожному конкретному випадку вирішити питання, чи мав місце перехід від суїцидальних тенденцій до замаху на самогубство.

У відповідності з усім вищевикладеним, суїцид можна розглядати як дію, підлегле конкретної мети покінчити з собою, але включене в більш широку систему предметної діяльності з відповідним їй мотивом.

Суїцидальна поведінка – поняття більш широке і крім суїциду включає в себе суїцидальні замахи, спроби та прояви.

До замахам відносять всі суїцидальні акти, які не завершилися летально по причині, що не залежить від суїцидента (обрив мотузки, своєчасно проведені реанімаційні заходи і т. д.). Суїцидальними спробами вважають демонстративно-установчі дії, при яких суїцидент найчастіше знає про безпеку застосовуваного їм при спробі акту. До суїцидальних проявів відносять думки, висловлювання, натяки, які не супроводжуються, однак, будь-якими діями, спрямованими на позбавлення себе життя.

А. Г. Амбрумова виділяє самогубства (істинні суїциди) і спроби самогубства (незавершені суїциди). Бруксбенк говорить про суїцид і парасуіцід. Автор визначає суїцид як навмисне самогубство, а парасуіцід як акт навмисного самоушкодження, що не приводить до смерті. На думку А. Є. Личко, суїцидальна поведінка у підлітків буває демонстративним, афективною і істинним. Є. Шир виділяє такі типи суїцидальної поведінки у підлітків: навмисне, непереборне, амбівалентне, імпульсивна і демонстративне. Перші два типи, за даними автора, зустрічаються у підлітків вкрай рідко (менш ніж у 1%) ; третій, четвертий і п'ятий типи відповідно у 25, 18 і 56, 3%.

В останні роки отримали права громадянства такі поняття, як «пресуіцід» і «постсуіцід». Одні автори під пресуїцидом мають на увазі відрізок часу, що передує суїцидальної дії; інші – психічний стан, що передує суїциду. Більшість вітчизняних суїцидологів під поняттям «пресуіцід» мають на увазі стан особистості, що обумовлює підвищену по відношенню до норми ймовірність здійснення суїцидальної акта. Подібне різночитання існує і щодо терміну «постсуіцід». На наш погляд, більш правильно користуватися такими диференційованими поняттями, як «постсуїцидального стан» і «постсуїцидального період».

У літературі часто зустрічаються терміни «аутотравматізм», «аутоагресивні акт», які нерідко ототожнюють з суїцидальними діями. Якщо кінцевою метою аутоагрессивного акту є самогубство, його слід відносити до суїцидальних дій. У той же час немає підстав, наприклад, відносити до суїцидальних дій умисне членоушкодження або аутоагресивні акти людей, що знаходяться в стані психозу.

У сучасній літературі, особливо західної, широко поширені поняття «аутодеструктивного», або «саморазрушительного», поведінки. А. Г. Амбрумова не без підстави вважає, що існує ряд взаімопереходящіх форм саморазрушительного поведінки, крайньою точкою якого є суїцид.

До саморуйнівної поведінки поряд з суїцидальним відносять зловживання алкоголем, наркотиками, сильнодіючими медикаментозними засобами, а також куріння, навмисну робочу перевантаження, вперте небажання лікуватися, ризиковану їзду на автотранспортних засобах, особливо керування автомобілем і мотоциклом у нетверезому стані. У більш широкому сенсі аутоагресивні діями вважають деякі релігійні обряди, що супроводжуються самокатуванням і жертвами, жорстоку експлуатацію, війни, тобто всі ті усвідомлені ауто- і гетероагрессівние дії, які призводять до індивідуального або масового саморуйнування і самознищення людей.

За даними ВООЗ, щорічно в світі кінчає самогубством більше 500 тис. Чоловік. Число ж суїцидальних дій значно більше і обчислюється мільйонами. Найбільш високий рівень самогубств у ФРН, НДР, Австрії, Данії, Швейцарії, Угорщини, Чехословаччини; більш низький –