Психологічні принципи смислу життя та провідних мотивів життєдіяльності буттювання у повсякденні

Борець Ю.В., Шлімакова І.І.  Психологічні принципи смислу життя та провідних мотивів життєдіяльності буттювання у повсякденні.

В статті розглядаються питання повсякденності у контексті складного психологічного конструкту за орієнтувальними принципами успішності, орієнтації на комфорт та ідеї щастя.  Зазначається що провідною ідеєю, домінуючим принципом, системоутворювальним чинником і ключовим поняттям соціальних взаємодій є успішність. 

Ключові слова: повсякденне життя, буденна свідомість, когнітивна карта, екзистенціальна психологія, буттювання.

Борец Ю.В., Шлимакова И.И. Психологические принципы смысла жизни и  ведущих мотивов жизнедеятельности бытования в повседневности.

В статье рассматриваются вопросы повседневности за ориентировочными принципами успешности, ориентации на комфорт и идеи счастья.  Отмечается что ведущей идеей, доминирующим принципом и ключевым понятием социальных взаимодействий является успешность. 

Ключевые слова: повседневная жизнь, будничное сознание, когнитивная карта, экзистенциальная психология, бытование..

Y. Borets, І. Shlimakova. The psychological principles of life meaning and the main motives of human’s being in everyday life

The article deals with the issues of everyday life in the context of a complex psychological construct based on the important principles of success, orientation on comfort and the idea of happiness. It is noted that the leading idea, the dominant principle, system-forming factor and the key concept of social interactions is success.

Key words: everyday life, everyday consciousness, cognitive map, existential psychology, human’s being.

Постановка наукової проблеми. Повсякденне життя – це вияв цілісного світу, який є безпосередньою реальністю, яка оточує і включає до себе кожну людину, сприймається та пояснюється людьми і має для них суб’єктивну значущість [2, с. 106]. Можна сказати, що життя – це суцільна повсякденність. Але це і світ, що створюється в уявленнях, думках, спогадах і діях людей, світ, що переживається людьми як реальна дійсність. Тут немає ніяких посередників окрім самої людини. Для кожної людини повсякдення своє, власне, проте воно власне та загальне для всіх, однак кожен хто включений у повсякдення організовує його по-своєму, розуміючи, що й у іншої людини воно водночас і загальне, й індивідуальне.

Реальність повсякденного життя організовується у часі і просторі навколо «моєї персони і мого фізичного тіла». Це «тут і тепер» - у фокусі моєї уваги до повсякденного життя належить його реальність, (reallissimum) моєї свідомості. Реальність повсякденного життя, проте, не вичерпується цією безпосередньою присутністю, але охоплює і ті феномени, які не дані «тут і тепер». Це означає, що людина сприймає повсякденне життя залежно від ступеня просторової і часової наближеності або віддаленості від конкретних реалій своєї життєдіяльності. Найближчою до людини є та зона повсякденного життя, яка безпосередньо доступна її фізичній взаємодії. Ця зона включає світ, що знаходиться в межах прямої досяжності, світ, в якому людина безпосередньо може здійснювати свою активність так, щоб видозмінювати саму реальність.

Реальність повсякденного життя, як дійсність, має безпосереднє для всіх людей розуміння. Вона не вимагає ніякої додаткової перевірки понад те, що вона просто існує. Вона існує як безпосередня, самоочевидна і непереборна фактичність. Людина знає, що ця дійсність реальна. Якщо і можуть виникати сумніви в реальності фактичної дійсності, людина утримується від них, оскільки живе повсякденним життям згідно заведеному порядку. Така стриманість від сумнівів (чи викликів, протестів) настільки виражена і звичайно стійка для повсякдення, що, для того, щоб відмовитися від неї, як того хотілося б людині у конкретний час, чи за певних обставин, скажімо, під впливом теоретичних або релігійних роздумів, людина мала б проявити вчинок або різку світоглядну зміну. Без прямої нужди і цьому людина, зазвичай, цього не робить, а приймає для себе все, як є. Тому правильно буде сказати, що світ повсякденного життя декларує себе, ніби нав’язує, і якщо індивід захоче кинути виклик цій декларації, то повинен докласти немало зусиль, перш за все по відношенню до себе [2, с. 110].

Під впливом повсякдення складається буденна свідомість.

Буденна свідомість у цілому – вельми складний феномен духовної культури, який включає в себе пізнавальні, ціннісні, соціально-психологічні та інші компоненти.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Розрізнення буденного та науково-теоретичного знання має давню історію. В античній культурі протилежність буденного і теоретичного розглядається як протилежність простої думки і справжнього знання. В філософії Нового часу – це проблема взаємовідносин теоретичних форм свідомості та здорового глузду.Р. Декарт, настоював на тому, що до теоретичного розуму взагалі нічого не примішувалось ніяких чуттєвих уявлень. На його думку, якщо мислення і має відправлятись від чогось, то тільки від самого себе, не запозичуючи нічого зовні [3, с. 36]. У такому випадку воно повинно бути на перших порах просто нічим не наповненим, голим існуванням: з цього воно й починається, з cogito – з існування розумового мислення як такого.

У Дж. Локка – розум є чистою дошкою (tabularasa), на якій нічого не накреслено заздалегідь, тобто в розумінні самому собі нічого немає, - нічого, крім самого розуму, уточнює В. Лейбніц. [3, с. 41].І. Кант звертається до буденної свідомості у зв’язку з розмежуванням теоретичного (Vernuft) та практичного (Verstand) розуму. Сокира та пила, казав Кант, цілком годяться для обробки дерева, але для гравіювання на міді потрібна гравірувальна голка. І все ж саме Кант чи не вперше усвідомив, що