Психологія управління як галузь психологічної науки. Психологія управлінської діяльності: лідерство і керівництво в організації

Тісно пов’язана з економічною психологією психологія бізнесу, підприємництва, що зосереджує увагу на закономірностях та особливостях, функціонування особистості у підприємницькій сфері, яка передбачає ініціативність, самостійність, відповідальність, зокрема майнову, здатність на ризик тощо.

Неоціненною є взаємодія психології управління з етнопсихологією (грец. ethnos – плем’я, народ) – наукою про психічні можливості, ментальність (особливість світосприйняття) народу, властивості національного характеру. Адже у представників різних етносів існують свої усталені норми відносин, ділової поведінки, обміну інформацією тощо.

Цим далеко не вичерпується багатогранна взаємодія психології управління з іншими галузями психологічного знання у процесі якої вона розширює, урізноманітнює свої пізнавальні й прикладні можливості, відповідно збагачуючи суміжні науки.

 

 

Розгляд процесу формулювання предмету психології управління не тільки в хронологічному, а й у хронологічно-концептуальному аспекті дає змогу дослідити його і в часі, і в межах різних наукових підходів. На різних етапах до її предмета належали такі аспекти:

• соціально-психологічні питання виробничих груп і колективів, психологічні особливості діяльності керівника, психологічні проблеми добору керівників кадрів, психолого-педагогічні особливості їх підготовки і перепідготовки;
• функціонально-структурний аналіз управлінської діяльності, соціально-психологічний аналіз виробничих і управлінських колективів, психологічні проблеми взаємин у колективі;
• сукупність психічних явищ і відносин в організації (психологічні чинники ефективної діяльності керівників, психологічні особливості прийняття індивідуальних і групових рішень, психологічні проблеми лідерства тощо) та ін.

Таке розуміння предмета психології управління зумовлене різними підходами до його тлумачення, а також тим, що він є явищем змінним, яке постійно перебуває під впливом конкретних наукових, історичних, соціально-економічних, соціально-психологічних процесів, пов’язаних із інтелектуалізацією праці, підвищенням професійного і освітнього рівня працівників, зростанням матеріальних і духовних потреб тощо.

Були створені конкретні умови, що сприяють ефективному функціонуванню будь-якої системи управління:

• здатність переходити в різні стани, змінювати свої властивості;
• реальна можливість змінювати стан об’єкта управління;
• цілеспрямованість, тобто необхідність заздалегідь передбачити бажаний стан керованої системи;
• можливість вибору одного варіанта рішення із кількох;
• наявність реальних (матеріальних, трудових, інтелектуальних та ін.) ресурсів;
• забезпеченість інформацією про поточний стан виробничих справ в організації (зворотні зв’язки) ;
• систематичне оцінювання якості управління.

Управління, під час якого відбувається регулювання різних відносин між спільнотами людей, почали розглядати в технічному (управління технічними системами – машинами, виробництвом), економічному, соціальному аспектах.

Підвищення уваги до психології управління, попиту на її наукову та прикладну продукцію зумовили динамічний розвиток цієї галузі знання, різноманітні спроби розглядати її як феномен під різними кутами зору і в різних площинах, що спричинилося до формування наукових підходів, шкіл..

Інженерно-психологічний підхід. Його представники розглядали психологію управління у межах предмета інженерної психології, розширеного за рахунок соціотехнічних систем, стверджували відсутність принципових відмінностей між діяльністю оператора і керівника, а отже ігнорували якісну своєрідність особистості та групи людей як об’єктів управління.

Соціально-психологічний підхід. Предметом психології управління вважають соціально-психологічні особливості діяльності керівника, який взаємодіє із соціальним оточенням, пошук стійких рис керівників, що виявляються у способах взаємодії з підлеглими і визначають ефективність керівника.

Суб’єкт – об’єктивний підхід. У межах цього підходу стверджують, що психологія управління має зосереджуватися:

1) на вивченні психіки людини, психологічних характеристик управлінської діяльності керівника, аналіз якостей, необхідних для його успішної діяльності;

2) на дослідженні психологічних закономірностей становлення, функціонування та розвитку системи «людина (група) – людина (група) «, у яких основними є управлінські зв’язки та управлінські відносини.

Управлінські відносини – відносини між суб’єктом і об’єктом управління, між керівником і підлеглим.

Організаційно-психологічний підхід. Його прибічники вважають, що сфера наукової компетенції психології управління розширюється завдяки дослідженню не лише психологічних основ управління персоналом, а й психологічних основ управління організацією у науковому та практичному напрямках.

Предмет психології управління – психологічні закономірності управлінської діяльності, сукупність психічних явищ і відносин в організації.

Об’єкт психології управління – організована (індивідуальна і спільна) діяльність об’єднаних спільним інтересами і цілями, симпатіями і цінностями людей, підпорядкованих правилам і нормам організації.

Завдання психології управління. Як наука, психологія управління продукує психологічні знання, що застосовуються при розв’язанні проблеми управління діяльністю організації та її працівниками. Вона охоплює такі проблеми та завдання:

• психологічні особливості управлінської діяльності;

• психологічні основи управління персоналом;

• психологічні особливості діяльності керівника;

• психологічні особливості управління організаціями;

• співвідношення «індивідуального» і групового» в управлінні;

• психологія кадрової політики в управлінні;

• психологія розв’язання управлінських завдань;

• соціально-психологічні аспекти управлінської діяльності.

На основі єдності предмета і об’єкта психології управління окреслюють такі її інтегральні завдання:

1) аналіз та вивчення методологічних та теоретичних засад психології управління, розроблення методів і методик теоретико-прикладних досліджень, застосування для потреб психології управління методів і методик інших наук.

2) Виявлення та дослідження її структурних елементів: особистості керівника, його управлінської діяльності; особистості підлеглого та психологічних особливостей управління персоналом.

3) Вивчення акмеологічних, соціокультурних, етнопсихологічних та соціально-психологічних особливостей управлінської діяльності.

4) Аналіз умов, чинників, рушійних сил, детермінантів оптимального розвитку керівника й організації та результативності управлінської діяльності.

5) Розроблення практичних рекомендацій для керівників і організацій з метою поліпшення управлінської діяльності, ділового спілкування, ефективного розв’язання управлінських