Питання держави і права у період Київської Русі

Окрему значну за розмірами соціальну групу становили служителі церкви. Виключно церкві підлягали парафіяльні священики, диякони з сім'ями, ченці та черниці. Крім того, під захистом церкви перебували ізгої. Так спочатку називали князів, що втратили свою вотчину, а пізніше й усіх, хто не вписувався в рамки даної соціальної верстви. До них належали недавно звільнені раби (церква заохочувала до звільнення рабів, вважаючи це за богоугодний вчинок), збанкрутілі купці, сини священиків, яких через неписьменність не допускали до сану.

 

 

 

«Руська Правда»- найдавніший російський збірник законів сформувався протягом ХІ-ХІІ ст але окремі її статті ідуть корінням у язичницьку старовину. Зараз є більше ста списків, що сильно розрізняються за складом, обсягом і структурою.

Прийнято поділяти збірник на три редакції (великі групи статей), об'єднані хронологічним і значеннєвим змістом: Коротку, Велику і Скорочену. У Коротку редакцію входять дві складові частини: Правда Ярослава (Найдавніша) і Правда Ярославичів – синів Ярослава Мудрого. Правда Ярослава включає перші 18 статей Короткої Правди і цілком присвячена карному праву. Швидше за все, вона виникла під час боротьби за престол між Ярославом і його братом Святополком (1015-1019 р.). Наймана варязька дружина Ярослава вступила у конфлікт із новгородцями, що супроводжувався убивствами і побоями. Прагнучи врегулювати ситуацію, Ярослав задобрив новгородцев «давши їм Правду, і утомившись списавши, тако рекши їм: по її грамоті ходіте». За цими словами в Новгородському літописі поміщений текст Давньої Правди.

Правда Ярославичів включає ст. ст. 19-43 Короткої Правди (Академічний список). У її заголовку зазначено, що збірник розроблявся трьома синами Ярослава Мудрого при участі високих осіб з феодального оточення. У текстах є уточнення, з яких можна виявити, що збірник затверджений не раніше року смерті Ярослава (1054 р.) і не пізніше 1072 р. (рік смерті одного з його синів).

З другої половини ХІ в. стала формуватися Велика Правда (121 стаття по Троїцькому списку), що склався в остаточному варіанті в ХП в. За рівнем розвитку правових інститутів соціально-господарського змісту це вже дуже розвинутий пам'ятник права. Поряд з новими постановами він включав і видозмінені норми Короткої Правди. Велика Правда складається як би з об'єднаних єдиним змістом груп статей. У ній представлене карне і спадкоємне право, ґрунтовно розроблено юридичний статус категорій населення і холопів тощо.

У ХІІІ-XIV вв. виникла Скорочена редакція, що дійшла до нас усього в декількох списках (50 статей за IV Троїцьким списком). Вона являє собою вибірку з Великої Правди, пристосовану для більш розвинутих суспільних відносин періоум роздробленості.

Списки «Руської Правди» дійшли до нас у великій кількості, але їх єдина класифікація дотепер відсутня.

 

 

Усі феодальні суспільства були строго стратифіковані, тобто складалися зі станів, права й обов'язки яких були чітко визначені законом як нерівні по відношенню один до одного і до держави. Іншими словами, кожен стан мав свій юридичний статус. Було б великим спрощенням розглядати феодальне суспільство з погляду визискувачів і експлуатованих. Стан феодалів, складаючи бойову силу князівських дружин, незважаючи на усі свої матеріальні вигоди, міг втратити життя – саме коштовне – простіше й імовірніше, ніж бідний стан селян.

Не ставши у глобальною системою виробництва, рабство на Русі одержало поширення як суспільний уклад. Джерелом рабства був насамперед полон, народження від рабині. У рабство попадали за тяжкі карні злочини (пограбування), залежний закуп ставав рабом у випадку втечі від хазяїна і крадіжки, у рабство обертався злісний банкрут (ст. ст. 56, 64, 55 Великої Правди). Стаття 110 Великої Правди встановлює ще три випадки холопства: одруження на рабині без договору, надходження в служіння ключником-тіуном без договору про волю, самопродаж у рабство.

Клас феодалів формувався поступово. У нього входили князі, бояри, дружина, місцева знать, посадники, тіуни і т. д. Феодали здійснювали цивільне керівництво і відповідали за професійну військову організацію. Вони були взаємно зв'язані системою васалітету, що регулює права й обов'язки між собою і перед державою. Для забезпечення функцій керування населення платило данину і судові штрафи. Матеріальні потреби військової організації забезпечувалися земельною власністю. Васальні і земельні відносини феодалів, їх зв'язок з великим князем регулювалися, швидше за все, спеціальними договорами. У «Руській Правді» розкриті лише деякі аспекти правового статусу цього стану. Вона встановлює подвійну виру у 80 гривень за вбивство князівських слуг, тіунів, конюхів, огнищан. Але про самих бояр і дружинників кодекс мовчить. Імовірно, за зазіхання на них застосовувалася страта. У літописах неодноразово описується застосування страти під час народних хвилювань.

Наступна група статей «Руської Правди» захищає власність. Установлюється штраф у 12 гривень за порушення земельної межі. Деякі дослідники вважають, що висока