Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Раціональність у науковому та позанауковому знанні: контекст комплементарності

Предмет: 
Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
33
Мова: 
Українська
Оцінка: 

відповідність тій соціокультурній системі в якій здійснюється діяльність.

Багато досліджень присвячено типології раціональності. Аспекти цієї проблеми широко і глибоко висвітлено в роботах І. Алексєєва, П. Гайденко, Б. Грязнова, В. Ільїна, А. Кезіна, М. Мамардашвілі, А. Нікіфорова, Б. Пружиніна, М. Розова, К. Рутманіса, В. Стьопіна, В. Швирьова та інших. В роботах філософів було визначено критерії наукової раціональності, але як виявляється вони мають схильність до змін. Особливу увагу створенню моделей наукової раціональності приділяли К. Гемпель, К. Поппер (дедуктивістська), Р. Карнап, М. Хессе (індуктивістська), Л. Лаудан (“сітчаста”), В. Ньютон-Сміт (реалістична), С. Тулмін (еволюціоністська) Х. Патнема (некритеріальна). Для них спільним є розуміння раціональності як вищого і автентичного типу свідомості і діяльності. Тим самим наукова раціональності як універсальний засіб діяльності ототожнюється з доцільністю. Така позиція близька і авторові дисертаційного дослідження, який намагається долучитись до числа вітчизняних дослідників проблеми раціональності: І. Добронравової, О. Гвоздіка, А. Ішмуратова, С. Кримського, В. Кизими, В. Лук’янця, М. Марчука, Б. Парахонського, М Поповича, В. Ратнікова та інших. Оскільки згадувані три провідні традиції в трактуванні раціональності в своїй суті розуміють раціональність як певну настанову, що направлена на забезпечення досягнення мети.
Окрім позиції, що розуміє наукову раціональність як вищий вияв раціональності існує відмінна думка, зокрема К. Хюнбера П. Фейєрабенда, В. Поруса, та інших, що наукова раціональності не єдина раціональність (з цим погоджуються, окрім трьох згаданих дослідників, ще багато інших, наприклад П. Гайденко, І. Касавін, К. Рутманіс) і навіть не вища раціональность серед інших, а одного порядку з ними.
Тож у сучасних дослідженнях проблеми раціональності головна увага зосереджується на виявах раціональності в позанаукових формах знання. Здебільшого автори з даної тематики подають аналіз окремих форм позанаукового знання; проте цілісного осмислення великого масиву цих форм досить мало. З цього приводу варто відмітити роботи І. Касавіна, Л. Маркової, В. Налімова, В. Поруса, та інших. Серед західних авторів це М. Еліаде, К. Леві-Строс, Б. Маліновський, Ч. Тарт, К. Хюбнер, К. Юнг, та інші. Треба зауважити, що в дослідженнях цих авторів позанаукові форми знання розглядаються переважно в аспекті їх соціокультурного функціонування, а також психологічні особливості впливу цього знання на людину. Розгляд цих форм саме в епістемологічному плані зустрічається дуже рідко. Тож автор певною мірою намагається заповнити цю прогалину, а також робить спробу осмислити сучасні ситуації в науковому пізнанні.
На сьогодні ще недостатньо повно і системно проаналізовано та співставлено різноманіття позанаукових форм раціональності; не проведено чітке розмежування їх характеристик від наукової раціональності, не вказано можливі їх переваги і недоліки стосовно традиційного бачення раціональності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась в межах науково-дослідних держбюджетних тем Вінницького національного технічного університету: „Духовні засади технічної творчості” (номер державної реєстрації 90-Д-162), „Філософський аналіз постмодерністських тенденцій в сучасній науці та культурі” (номер державної реєстрації 90-Д-211), „Проблема наукової раціональності в епістемологічному і соціокультурному контекстах” (номер державної реєстрації 90-Д-246).
Мета й завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в з'ясуванні особливостей багатоманітності та епістемологічного статусу сучасних форм позанаукового знання в контексті проблеми раціональності.
Тож у такому разі доцільно дослідити особливості форм раціональності в позанауковому плані, з’ясувати чи можливе доповнення наукової раціональності, в плані пізнання світу, іншими типами раціональності; наскільки це може бути ефективно? 
Для реалізації заявленої мети необхідно було виконати наступні завдання:
виокремити сутнісні риси раціональності;
з'ясувати в чому полягає криза раціональності;
проаналізувати історичні типи наукової раціональності, причини їх виникнення;
здійснити епістемологічний аналіз деяких форм позанаукового знання;
виокремити моделі раціональності в позанауковому знанні та їх специфіку стосовно наукової раціональності;
проаналізувати можливість трансформації стилю наукового мислення і канонів раціональності.
Об'єктом дослідження постає наукове і позанаукове знання.
Предметом дослідження є структури раціональності в науковому і позанауковому знанні.
Методи дослідження. Дослідження проводилось на основі принципів об'єктивності, історичності, системності. Відповідно до об’єкта й предмета дослідження в дисертації використано компаративістський метод, методи реконструкції, діалектичний метод, метод системно-структурного аналізу. Важливу методологічну роль у дисертаційному дослідженні зіграли ідеї М. Вебера про соціокультурну обумовленість раціональності, концепція парадигмальних змін в науці Т. Куна, ідеї критичного раціоналізму К. Поппера та його послідовників, концепція теоретичного знання В. Стьопіна та ін.
Наукова новизна одержаних результатів запропонованої роботи полягає в побудові концепції доповнюваності наукового і позанаукового знання. Зміст цієї концепції полягає в тому, що для повноцінного (не аксіологічно нейтрального, а орієнтованого на людину) освоєння світу необхідно поєднувати наукове та позанаукове знання, розглядаючи їх - на основі ідеї раціональності – як доповнюючі форми пізнання і яка розкриває можливість такого доповнення на основі раціональних структур знання різного виду.
Концепція характеризується такими основними елементами наукової новизни отриманих результатів:
1. Показано, що знання отримує повноцінне функціонування в суспільстві, коли вписується в наявну картину світу та отримує достатні обґрунтування. Найбільш переконливими є обґрунтування, що здійснюються на засадах раціональності.
2. Встановлено, що криза певного типу чи виду раціональності зумовлюється тим, що конкретний набір принципів і правил, якими керується в своїй діяльності Розум (лінійність, редукціонізм, жорстка детерміністичність і т.п.), виявляється малоефективним в освоєнні світу, організації суспільного життя, перетворенні зовнішнього середовища і т.п.
3.
Фото Капча