Радянсько-польська війна

У середині серпня й. Сталіна відкликали з України до Москви. Бої на врангелівському фронті все більше відволікали увагу Кремля. 19 серпня політбюро ЦК РКП (б) заслухало доповідь Л. Троїцького та й. Сталіна щодо військового становища на польському і врангелівському фронтах, визнано останній головним, Й. Сталіну надали двотижневу відпустку.

Й. Сталін на польський фронт не повернувся, а Л. Троїцький став людиною, яка приймала основні рішення, що стосувалися української проблеми. При цьому він продовжував постійно контактувати з Х. Чаковським. 1 вересня обидва діячі написали листа В. Леніну щодо с. Петлюри: “Оскільки питання про Петлюру може отримати велике значення у наших відносинах з Польщею, необхідно розгорнути найширшу агітацію з приводу шахрайської поведінки Польщі, що порушує її мирні зобов’язання”.

Ця заява стосувалася С. Петлюри тому, що польський уряд не поспішав визнати легітимність українського радянського уряду. Ситуація загрожувала повторним просуванням польських військ углиб України та втручанням у радянсько-польські переговори голови Директорії як “третьої сили”.

Тому знову постало питання щодо В. Винниченка у РНК УСРР та наркомом закордонних справ СРР. 9 вересня політбюро ЦК КП (б) У прийняло його до партії і попросило ЦК РКП (б) направити замість Д. Мануїльського на мирні переговори з поляками. Одночасно від В. Винниченка вимагали переробити заяву про вступ до більшовицької партії. 11 вересня Л. Троїцький висловив політбюро ЦК РКП (б) та Х. Чаковському свою думку щодо В. Винниченка: “... Потрібно, щоб Винниченко заявив: 1). Щоб сам він був головою демократичної Укрреспубліки. 2). Що Петлюра ніколи не отримував демократичної санкції. 3). Що Петлюра є агентом польської шляхти. 4). Що за цих умов він, Винниченко, не дивлячись на ті суперечки, що у нього малися в минулому з Радвладою, вважає своїм обов’язком вступити до лав Червоної Армії, щоб зі зброєю у руках битися за незалежну радянську Україну проти польської шляхти та її найманців“ [9; 237].

Такі жорстокі вимоги означали для В. Винниченка необхідність відійти від своїх життєвих принципів та офіційно зробити облудні заяви на кшталт: “Петлюра – агент польської шляхти”. Очевидно, що Х. Чаковський передав вимоги Л. Троїцького В. Винниченку, який відмовився їх виконати і виїхав з України. Раковський міг бути спокійним – загрозливий конкурент самоусунувся. Одночасно міжнародна ситуація склалася таким чином, що уряд РСФРР мусив враховувати в переговорах з поляками існування формально незалежної радянської України.

В той же період у КП (б) У поширилася думка, що тільки радянська Україна здатна виконати роль інтегратора усіх українських етнографічних земель і лунали заклики до радянізації Західної України. 14 травня Р. Кон написав листа до ЦК КП (б) У, в якому стверджував, що ані Відень, ані Варшава не можуть бути центрами економічного тяжінні до Галичини, яка становить єдине ціле зі Східною Україною. Тому політичний центр радянської України мусить стати центром для Галичини.

На початку липня 1920 р. Червона армія захопила 16 повітів Східної Галичини й проголосила там радянську владу. 8 липня на спільному засіданні Галицького оргкомітету та політбюро ЦК КП (б) У сформували галицький революційний комітет начал з В. Задонським. цей орган повинен був “виконувати функції тимчасового уряду у Галіції”.

16 липня 1920 р. був затверджений склад галицького революційного комітету на пленумі ЦК РКП (б). Х. Чаковському доручили підібрати комуністів для організації Румунського ревкому.

19 серпня В. І. Ленін написав В. Затонському: “Повідомте якнайдетальніше, що робити для того, аби підняти галицьких селян. Озброєння послано вам. Нещадно громіть панів та куркулів, щоб бараки, а також селянська маса відчула крупну зміну на їх користь. Чи очікуєте аеропланів? ” У спогадах В. Затонський писав: “Ленін нам наказав не панькатися з буржуазією та куркульнею і якнайшвидше трощити єдиний національний фронт, кожне національне угрупування, виховуючи замість того інтернаціональну солідарність трудящих... ”.

Виконуючи такі вказівки, Галицький ревком оголосив націоналізацію промисловості, банків, запровадження 8-годинного робочого дня, загальної трудової повинності, втілення основного принципу соціалізму – “Хто не працює, той не їсть”, створення профспілок, конфіскацію поміщицьких земель, врожаю, обладнання та передачу їх органам радянської влади, організацію комітетів незаможних селян, відокремлення церкви від держави та школи. 1 вересня Гал ревком, що знаходився у Тернополі, видав наказ щодо переходу до нього усієї повноти влади, об’єднання Галицької республіки з радянською Україною. Водночас робилися спроби організувати численні комуністичні та комсомольські організації. 6 вересня 1920 р. В. Задонський написав листа в. Леніну та Ф. Дзержинському: ” У нашій політиці я також взяв найрішучіший та відвертий курс на розв’язування революції. Намагаюся скрізь, зокрема навіть демагогічно, підкреслити робітничо-селянський характер радянської влади. Підняв шалену кампанію супроти інтелігенції. У Росії або на Україні за це назвали б махновцем. Але тут, нині, – це необхідне. У маси кинули гасло “Руйнуй усе старе, жени, знищуй поміщика, його економів і прихвоснів, розбирай землю, не чекаючи докладних інструкцій, грабуй буржуазію у с моєму сущому сенсі цього слова, з виселенням із квартир, залучення до громадянських робіт і т. ін.. ”.

Однак під тиском польських військ червоні частини стрімко відкочувалися на схід. 20 вересня Задонський із