Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Радянсько-польська війна

Предмет: 
Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
55
Мова: 
Українська
Оцінка: 

збройні сили буржуазно-поміщицької Польщі, Врангеля і Японії повинні були згуртовано діяти на заході, півдні і на Далекому Сході. Антанта намагалася втягнути у війну також Грузію, Азербайджан, Вірменію, які в той час знаходилися під владою буржуазних націоналістів.

Однак народи Закавказзя не допустили участі цих країн у новій антирадянській війні.
Чисельність сил інтервентів і білогвардійців, які виступили у 1920 році проти Радянської Росії, перевищувала 1 млн. чоловік. План польського головнокомандування, схвалений Антантою, передбачав на першому етапі воєнних дій розгром 12-ої і 14-ої радянських армій і захоплення України.
До початку наступу польські війська були зведені у шість армій. На їх східному фронті було зосереджено 148, 5 тис. штиків і шаблів, 4157 кулеметів, 894 снарядів.
Інтервентам протистояли радянські війська Західного (командир В. М. Гіттіс, член Реввійському І. С. Ушлихт) і Південно-Західного (командир А. І. Єгоров, член Реввійському Р. І. Берзін) фронтів загальною кількістю 65, 2 тис чоловік з 3208 кулеметами і 666 снарядами.
На цих фронтах польських військ було зосереджено в 2 рази більше, ніж радянських. На Україні, де ворог готувався нанести головний удар, його сили перевищували радянській війська більше, ніж в чотири рази.
З ціллю створити більш сприятливі умови для наступу на Україні, противники на початку березня провели локальні наступи у Білорусії. Війська Пілсудського зайняли Мозур, Калиновичі і Овруч, перерізавши залізницю, яка з’эднувала Західний і Південно-Західний фронти Червоної Армії.
17 квітня головнокомандуючий польською армією Пілсудський віддав наказ наступу на Україну. Вторгнення розпочалося 25 квітня.
Комуністична робітнича партія Польщі рішуче виступила про антирадянської війни. Знаходячись у підпіллі, вона закликала маси до повалення антинародного керівництва Польщі і до захисту Радянської Росії. Польські робітники, говорилося у її зверненні “До пролетарів усіх країн”, не мають нічого спільного із наступом польського мілітаризму на Радянську Росію. Польські комуністи найрішучішим способом осуджують цю війну, яка відбувається в інтересах керівників світового капіталу. “В образі Червоної Армії вони бачать вони бачать не загарбників, які загрожують нашій свободі, а союзників у нашій революційній боротьбі за свободу” [29; 134].
Поряд із польською армією виступили українські буржуазні націоналісти. 27 квітня була підписана таємна “політична конвенція” з Польщею і 24 квітня – “воєнна конвенція”, яка отримала назву “Варшавський договір”. За цим договором петлюрівці поступалися буржуазно-поміщицькій Польщі більше 100 тис. квадратних кілометрів української території з населенням чисельністю 5200 тис. чоловік. За наказом Петлюри угрупування Тютюнника, Струка, Заболотного та інших ватажків посилили свої дії у радянському тилу.
Війська 12-ої та 14-ої радянських армій зустріли удари противника. Однак під натиском перевищених сил польських інтервентів вони змушені були з боями відходити на схід. 7 травня інтервенти зайняли Київ.
Услід за польськими військами поверталися поміщики і капіталісти. Окупанти вивозили промислове обладнання, грабували населення; каральні органи підпалювали села, розстрілювали чоловіків і жінок “за непокору”. Скрізь насаджувалася польська адміністрація. В обличчі окупантів на Україну повернулася Директорія із отаманом Петлюрою. Однак “влада була примарною, фактично вона розповсюджувалася лише на райони Вінниці, де зосередилось “керівництво” Петлюри.
Напад буржуазно-поміщицької Польщі на Радянську Росію знову висунуло на перший план оборону країни. “Все для фронту, все для розгрому ворога” – таке було головне гасло дня. 30 квітня 1920 року ВЦК і Раднарком опублікували звернення “До всіх робітників, селян і чесних громадян Росії”. 23 травня були опубліковані тези ЦК РКП (б) “Польський фронт і наші завдання”. В цих документах викривалися цілі Антанти у новій війні і розкривався справедливий, оборонний характер боротьби Радянської Росії.
Мобілізація комуністів в Москві розпочалася 1 травня і була проведена строком в один тиждень. На фронт було направлено 513 комуністів. Петроград дав Червоній Армії близько 700 комуністів, Тула – 107, Тверь – 400, Самара – 100, Самбірська губернська організація РКП (б) – 95.
Найбільшу роботу з мобілізації сил на протидію загарбникам провела партійна організація України, де розгорталися жорстокі бої. 27 квітня ЦК КП (б) України об’явив повністю мобілізованими партійні організації Київської, Волинської і Подільської губерній, а на початку липня мобілізація була розповсюджена на Чернігівську, Миколаївську і Одеську губернії.
Активно брали участь у боротьбі проти інтервентів комуністи Білорусії. До початку 1920 р. значна частина цієї країни була окупована польськими військами.
Всього з квітня по листопад 1920 р. по всій країні було проведено п’ять партійних мобілізацій, які дали фронту 24244 комуніста, не враховуючи мобілізованих в Україні та інших прифронтових районах.
Протягом 1920 р. до Червоної Армії увійшло більше 1 млн. чоловік, і її чисельність досягла 5, 5 млн. бійців.
30 квітня Раднарком зобов’язав народні комісаріати надавати допомогу Західному фронту усіма доступними засобами. Рада праці і оборони взяла під свій особистий контроль їх роботу з обслуговування діючої армії.
У результаті великої організаторської роботи комуністичної партії, Рад, профспілок і комсомолу з мобілізації всіх сил і засобів протидії ворогові були створені необхідні умови для переходу Червоної Армії від оборони до нападу. І 28 квітня 1920 р. політбюро ЦК КРП (б) обговорило розроблений план воєнних дій Західного і Південно-Західного фронтів проти армії Пілсудського. Бойовий удар планувалося нанести у Білорусії, північніше Полісся. Допоміжний удар
Фото Капча