Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Реабілітація дітей-аутистів

Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
34
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Зміст
 
1. Теоритичне обгрунтування проблеми ранньго дитячого аутизму
1.1 Загальні відомості про аутизм
1.2 Мовний і психічний розвиток дітей з РДА
2. Реабілітація дітей-аутистів
2.1 Холдинг-терапія
2.2 Навчання за програмою ТЕАССН
2.3 Ігровий метод реабілітації
Висновки
Список використаних джерел
 
Вступ
 
Актуальність дослідження. Тема курсової є дуже актуальною в даний час. З кожним роком людей, хворих на аутизм стає все більше, і вони все більше потребують колекційної та реабілітаційної допомоги.
Існують спеціально організовані установи, в яких надається медична та виховна допомога дітям, хворим на аутизм.
Даний дефект вивчався багатьма вченими, які розглядали дане порушення з різних позицій. Найвідомішими вченими, що займаються даною проблемою були: Л. Каннер, Г. Аспергер, С. С. Мнухін, Л. Уінг, Е. Орніц, К. Джіллберг та інші.
Недостатнє усвідомлення проблеми виховання дітей з раннім дитячим аутизмом, вся важливість корекційної роботи для таких дітей, розуміння причин виникнення даного захворювання, роль батьків для виховання дітей, хворих раннім дитячим аутизмом, недостатня кількість і поширеність методик корекційного впливу, дозволили визначити нам актуальність даної проблеми та сформулювати тему дослідження: «Фізична реабілітація дітей, що страждають раннім дитячим аутизмом».
Мета дослідження полягає у вивченні проблеми виникнення раннього дитячого аутизму, з класифікаціями даного психічного розладу і з особливостями розвитку психіки таких дітей і відповідно з цими даними – розгляд можливих шляхів реабілітації РДА.
Об'єктом дослідження є захворювання – ранній дитячий аутизм.
Предметом дослідження є реабілітаційна робота з дітьми з раннім дитячим аутизмом.
У дослідженні ми виходили з гіпотези, згідно з якою психічний розвиток дітей, хворих раннім дитячим аутизмом, може відносно нормально розвиватися за наявності правильно організованої реабілітаційної допомоги, яка б враховувала специфічність даного дефекту і особливості протікання психічних процесів у даного контингенту дітей.
У відповідності з поставленою метою та висунутою гіпотезою було сформульовано такі завдання даного дослідження:
1) вивчити сутність раннього дитячого аутизму:
а) причини виникнення;
б) особливості розвитку психіки таких дітей;
в) класифікації РДА
2) розглянути шляхи реабілітаціїї раннього дитячого аутизму
 
1. Теоритичне обгрунтування проблеми ранньго дитячого аутизму
 
1.1 Загальні відомості про аутизм
 
Термін аутизм (від грец. Autos – сам) ввів в 1912 році Е. Блейлер для позначення особливого виду мислення, яке регулюється емоційними потребами людини і не залежить від реальної дійсності.
Походження аутизму може бути різним. У легкого ступеня він може зустрічатися при конституційних особливостях психіки (акцентуація характеру, психопатія), а так само в умовах хронічної психічної травми (аутистичний розвиток особистості). А може виступати як груба аномалія психічного розвитку (ранній дитячий аутизм).
РДА або синдром Каннера – це аномалія психічного розвитку, що складається головним чином в суб'єктивній ізольованості дитини від зовнішнього світу.
Під назвою «синдром РДА» був вперше описаний Л. Каннер у 1943 році. Незалежно від Каннера синдром був описаний в 1944 році Г. Аспергером і в 1947 році С. С. Мнухін [4].
В даний час найбільш значимими в клінічній картині синдрому Каннера вважаються наступні ознаки:
1. Аутизм як гранична («екстремальна») самотність дитини, формує порушення його соціального розвитку поза зв'язком з рівнем інтелектуального розвитку;
2. Прагнення до постійності, що проявляється як стереотипні заняття, опір змінам в оточуючому середовищі;
3. Особлива характерна затримка і порушення розвитку мови, також поза зв'язком з рівнем інтелектуального розвитку дитини;
4. Ранній прояв (до 2, 5 років) патології психічного розвитку (причому ця патологія більшою мірою пов'язують із особливим порушенням психічного розвитку, ніж його регресом).
Раніше вважалося, що 5 з 10 тисяч чоловік страждають аутизмом, але останні епідеміологічні дослідження, проведені з використанням діагностичних критеріїв ДСМ 3-Р, дали результати, що удвічі перевищують попередні показники: 10 осіб з 10 тисяч.
Якщо замість медичного визначення аутизму використовувати визначення аутизму, яке пропонують педагоги, то загальне число хворих буде рівним 20 осіб з 10 тисяч [20].
За класифікацією ДСМ-4 (як і в МКБ-10) аутизм визначено в категорію під назвою «первазивним порушенням розвитку», між категоріями розвитку «розумова відсталість» і «специфічні порушення в розвитку».
При «розумовій відсталості» розвиток сповільнюється. Людина, що страждає розумовою відсталістю, розвивається в тих же напрямках, що і нормальний, але повільніше.
При «специфічних порушеннях» у розвитку спостерігається уповільнене або неправильний розвиток, який стосується тільки одного конкретного навику.
Людина, яка має первазивні порушенням розвитку, також може бути і розумово відсталою, але це зовсім інша проблема, яка існує незалежно від первазивного порушення розвитку. Термін «первазивні порушення» вказує на те, що порушене щось глибоко всередині і що це зачіпає людини в цілому.
У 1943 році американський клініцист Л. Каннер, узагальнивши спостереження паралельних випадків, вперше зробив висновок про існування особливого клінічного синдрому з типовим порушенням психічного розвитку, назвавши його «синдром раннього дитячого аутизму». Доктор Каннер не тільки описав сам синдром, але і виділив найбільш характерні риси його клінічної картини. На це дослідження в основному спираються і сучасні критерії цього синдрому, який отримав згодом другу назву –
Фото Капча