Регіональні аспекти розвитку туристичної індустрії

видів послуг у туризмі. На них припадає і основна частка в структурі ціни туру. Залежно від тривалості, дальності подорожі, вона (в більшості випадків) коливається від 20 до 60 %.

Різні види транспорту використовуються туристичними організаціями для перевезення туристів під час здійснення подорожі.

Основна частка в загальній структурі транспортних послуг належить авіаційному транспорту. Перевезення туристів повітряним транспортом здійснюється чартерними і рейсовими літаками.

Розваги - це головний мотив туризму і без них не обходиться практично жодна поїздка. Люди відправляються в дорогу за новими незабутніми враженнями, позитивними емоціями і гострими відчуттями. Для задоволення цих та інших потреб - працюють розважальні заклади, проводяться різнопланові заходи, спеціально створюються засоби розваг [4].

1.4.Форми організації виробництва у туристичній індустрії

За територіальними ознаками можна виділити різні види туризму, до найважливіших з яких належать приміський, внутрішньо-регіональний, внутрішньодержавний та міжнародний туризм.

Приміський туризм - виїзди за місто в період відпусток або на вихідні дні.

Це можуть бути виїзди на природу, поїздки в приміські бази відпочинку, пансіонати, відвідування історичних, культурних місць, розташованих поблизу міста та ін.

По тривалості подорожі цей вид туризму розподіляється на маршрути вихідного дня (короткотривалі подорожі), подорожі околицями міста від 2 до 7 днів (середньотривалі подорожі) і поїздки на термін більше 7 днів (довготривалі подорожі).

Внутрішньорегіональний туризм - поїздки та подорожі в межах певного регіону. Регіоном може бути як область, так і територіальна спільність комплексу областей, об'єднаних загальними культурно-історичними, природно-кліматичними, економічними або іншими особливостями.

Перевагами в роботі туристичного підприємства при цьому виді туризму є досконале знання туристичних можливостей та умов регіону, широка можливість використання транспортних маршрутів, відносно низькі ціни на послуги, достатньо високий попит населення на подібні подорожі.

Внутрішньодержавний туризм - подорожі, обмежені державними кордонами країни для громадян з постійним місцем проживання у цій країні. 

Приміський, внутрішньорегіональний та внутрішньодержавний туризм прийнято називати внутрішнім туризмом.

Внутрішній туризм - тимчасовий виїзд громадян конкретної країни з постійного місця проживання в рамках національних кордонів цієї країни для відпочинку, задоволення пізнавальних інтересів, занять спортом та з іншою туристичною метою.

Міжнародний туризм - поїздки з туристичною метою за межі країни постійного проживання. В міжнародному туризмі виділяють дві його форми - іноземний (в'їзний) і зарубіжний (виїзний), які різняться між собою за напрямками туристичних потоків. Один і той самий турист може бути класифікований як в'їжджаючий і виїжджаючий одночасно залежно від того, стосовно якої країни фіксується його переміщення. Розрізняють країну походження туриста, яку він залишає, і країну призначення, куди він прибуває. В першому випадку мова йде про виїзний, в другому - про в'їзний туризм.

Для туристичних підприємств при організації міжнародної туристичної діяльності велике значення мають існуючі міждержавні угоди і обмеження, які об'єднують різні країни.

За формою власності туристичні підприємства є:

• Державні;
• Приватні;
• Колективні;
• Комунальні;
• Спільні;
• Іноземні;
• Сімейні.

Виразом спеціалізації туристичної діяльності є функціонування різноманітних і спеціалізованих засобів розміщення (готелі, кемпінги, мотелі тощо), реалізація різних форм обслуговування в закладах гостинності і розваг у відповідності до зростаючого набору видів туристичних послуг і подорожей. Процес спеціалізації приводить до ускладнення господарських зв'язків між підприємствами, які беруть участь в обслуговуванні туристів, з огляду на що, виникає необхідність в кооперуванні спеціалізованих виробництв.

Кооперування в індустрії туризму є формою організації постійних економічних зв'язків між спеціалізованими, але самостійними підприємствами по виробництву і реалізації туристичних послуг і товарів.

В практиці функціонування туристичної індустрії кооперування відбувається у формі довгострокового договірного співробітництва на предметній, функціональній, регіональній, міжгалузевій, національній, міжнародній основі. Найчастіше ініціаторами кооперування виступають безпосередньо суб'єкти туристичної діяльності, оскільки саме вони створюють, пропонують і реалізують туристичний продукт. Фактично, кооперація — не самоціль, а засіб підвищення якісних показників туристичного сервісу, економії часу, сил і коштів.

Бурхливий розвиток туризму в 70-ті pp. спричинив активний процес концентрації виробництв туристичної індустрії. Перш за все, концентрація призводить до збільшення середнього розміру підприємств. Вона відбувається як шляхом збільшення окремих виробничих одиниць, так і шляхом об'єднання широкого кола спеціалізованих підприємств і пов'язана з диверсифікацією туристичної діяльності окремих суб'єктів. В економіці диверсифікація розуміється як розширення сфери виробництва /торгівлі виробником/ торговцем за рахунок включення до неї нових продуктів. Вона може відбуватися шляхом придбання фірм, які вже діють на тих ринках, куди збирається проникнути компанія, або через розширення власних потужностей. Диверсифікація дозволяє зменшити ризик підприємницької діяльності шляхом перерозподілу інвестицій та інших ресурсів між декількома напрямами діяльності, а саме шляхом виробництва різних товарів і послуг. В туризмі диверсифікація дозволяє вирішити проблеми залежності від одного ринку, ємність якого починає скорочуватися (наприклад, скорочення ринку в'їзного туризму в Грецію відбувалося паралельно з розвитком ринків Туреччини, Кіпру, Єгипту, Туніса); врівноваження сезонних коливань попиту; забезпечення простору для росту фірми (особливо при освоєнні нових напрямів та відкритті нових туристичних ринків) [5].

1.5. Міжгалузеві зв’язки туристичної індустрії

Зв'язки туристичної індустрії з господарством поділяються за характером, напрямом, інтенсивністю тощо. За характером виділяють виробничо-технологічні, ресурсно-енергетичні, організаційно-управлінські, інформаційні зв'язки. За напрямом - прямі та зворотні, за інтенсивністю - безпосередні та опосередковані. Наявність прямих та зворотніх безпосередніх зв'язків дає змогу виділити галузі виробництва, що безпосередньо впливають на розвиток та функціонування туристської сфери. Для забезпечення цього функціонування можливе створення організаційно-виробничих структур, свого роду «функціональних каналів», за допомогою яких діє цей зв'язок: народні промисли - сувенірна торгівля (загальноміська та в готелях); АПК - об'єкти харчування (загального користування та закрита мережа); будівництво - об'єкти туристської інфраструктури; сфера обслуговування, інші галузі невиробничої сфери та інженерна інфраструктура загального користування - об'єкти індустрії туризму; транспорт та транспортна мережа - транспортні послуги індустрії туризму. 

Три перші виконують виробничо-постачальні функції і можуть мати масштабні горизонтальні зв'язки, що охоплюють значну територію. Вони формують регіональні територіально-господарські системи того чи іншого таксономічного рівня залежно від розгалуженості, дальності зв'язків та складу об'єктів. Об'єкти четвертого «каналу» локалізовані на певній території (населений пункт, агломерація), вони безпосередньо задіяні в туристській сфері і формують місцеві (або локальні) територіально-господарські системи. Транспорт входить до обох систем, пов'язуючи їх в єдину господарську систему країни, до складу якої включаються також виробництва, що забезпечують функціонування всього народного господарства. Вони зв'язані з індустрією туризму здебільшого опосередкованими через виробництва першої групи зв'язками, а також безпосередніми прямими та зворотними зв'язками. Наприклад, машинобудування випускає транспортні засоби, що використовуються в туризмі. Комплекс із забезпечення конструкційними матеріалами та сировиною постачає свою продукцію індустрії туризму як безпосередньо (миючі засоби - хімічна, меблі - деревообробна), так і через інші галузі (металеві конструкції використовуються будіндустрією, продукція хімічної промисловості - в сільському господарстві, інших галузях), його продукція широко використовується в народних промислах та сумірному виробництві. Паливно-енергетичний комплекс, що постачає енергію всьому народному господарству, через інженерні комунікації забезпечує й індустрію туризму. 

Таким чином, серед галузей, що забезпечують функціонування туристської сфери, можна виділити галузі регіональної орієнтації (народні промисли, будівництво, деякі види АПК та невиробничої сфери, галузі промислового виробництва), що мають широкі розгалужені зв'язки, дальність яких обумовлена техніко-економічними характеристиками, та галузі місцевої орієнтації (сфера обслуговування населення, приміський АПК, галузі соціальної сфери). 

За тіснотою зв'язків і відповідними напрямками мультиплікаційних впливів галузі господарського комплексу можна поділити на ті, що працюють на всю індустрію туризму (будівництво, галузі невиробничої сфери тощо), і ті, що працюють на певні галузі індустрії туризму (АПК - харчування, транспорт - транспортні послуги, культура, мистецтво - екскурсійне обслуговування та організація дозвілля тощо) [1].

Туристичний сектор як частина сфери послуг - одна з найбільш трудомістких галузей. У ній зайнятий кожен 16-й працівник у світі. Оскільки можливості механізації процесів обслуговування в туристичній сфері досить обмежені та і у більшості випадків недоцільні, значення трудових ресурсів у розвитку туристичної господарської діяльності надалі зберігатиметься. Проте, характер праці змінюється. Якщо раніше для обслуговування туристів можна було обмежитись персоналом, який наймався на сезон і виконував роботу, що не потребувала високої кваліфікації, то з розвитком продуктивних сил, зростанням культурного рівня і запитів самих відпочиваючих стала зростати необхідність і у висококваліфікованих кадрах. Ще більшою мірою це стосується організації в'їзного туризму. Сучасний фахівець, що працює в міжнародному туризмі, має володіти двома-трьома іноземними мовами, сучасними інформаційними технологіями, бути обізнаним в багатьох питаннях, що стосуються функціонування туристичної сфери, мати широкий кругозір. Окрім того, високі вимоги ставляться і до його особистих якостей, рис характеру, зовнішності, загальної ерудиції [6].

Література

1. Любіцева О.О. «Ринок туристичних послуг»;
2. Дядечко Л.П. «Економіка туристичного бізнесу»;
3. Устименко Л.М., Афанасьєв І.Ю. «Історія туризму»;
4. Кифяк В.Ф. «Організація туристичної діяльності»;
5. Конспект лекцій «Менеджмент туризму»;
6. Авторський колектив: Коваль П.Ф., Алєшугіна Н.О., Андрєєва Г.П., 
7. Зеленська О.О., Григор’єва Т.В., Пархоменко О.Г., Дудко В.Б., 
8. Михайловський М.О., Бондар С.І. «Навчальний посібник»: Ніжин, Видавництво Лук’яненко В.В., 2010. – 304 с.