Режим дня в житті школяра

Інколи діти прагнуть, прийшовши зі школи, відразу ж сісти за уроки. Це прагнення заохочують деякі батьки. У дітей же таке бажання викликається їх невмінням перемкнутися з одного виду діяльності на інший. Правильний розпорядок дня вимагає, щоб після школи дитина відпочила, погуляла і лише потім почала готувати уроки. Вчитель повинен роз'яснити батькам, скільки часу йде на приготування уроків у середньому і які відхилення від цього часу допустимі для дітей з урахуванням їхніх індивідуальних особливостей і темпів розвитку. Довго сидіти за приготуванням уроків – це ще не означає добре їх приготувати. Нескінченне сидіння за уроками, які можна зробити набагато швидше, зазвичай пояснюється нестійкістю уваги дітей, невмінням зосередитися на одному предметі. У цьому випадку дитина напише, наприклад, рядок, а потім відвернеться і розпочне розповідати про те, що було сьогодні в класі; знову повернеться до письма, знову відвернеться – почне стругати олівця та ін. Звичайно, це відбивається на якості виконання завдання. Щоб привчити дитину до посидючості, батьки ставлять перед нею завдання – укластися в певний час, ставлять перед нею годинник; вона ж, дивлячись на годинник, вчиться розподіляти свої заняття за часом.

Не всі діти однаково розвиваються, деякі навіть у першому класі слабо засвоюють учбовий матеріал, починають відставати. Цей недолік міг би бути подоланий з часом, однак деякі батьки, виявляючи велике нетерпіння, годинами сидять із дитиною, буквально вдовблюючи в її голову урок. Дратуючись, вони починають кричати на сина або дочку, називати їх тупицею. В результаті справа йде ще гірше, дитина починає ненавидіти навчання, а іноді і школу, як винуватицю своїх невдач. Терпіння батьків, доброзичливий тон – важлива умова успішної допомоги дитині в навчанні.

Головне завдання батьків – проконтролювати, коли дитина сіла за уроки, чи все зробила, підказати, де шукати відповідь на питання, але не давати готової відповіді, виховуючи у дітей самостійність.

Як уже наголошувалося, шкільна оцінка грає значну роль у житті дитини і сім'ї; саме шкільна оцінка часто являється причиною сварок між членами сім'ї і мірилом цінностей у вихованні дитини.

Типові ситуації, пов'язані з шкільною оцінкою, які можуть скластися в сім'ї:

- дитина не хоче робити уроки самостійно і чекає батьків доти, поки вони не повернуться з роботи;

- дитина виконує домашнє завдання але вчитель оцінює виконане завдання поганою оцінкою;

- під час виконання домашнього завдання дитина відволікається, робить помилки, неохоче доводить почату справу до кінця;

- дитина пише погано, неакуратно, а переписувати завдання не хоче;

- дитина приходить додому із черговою поганою оцінкою;

- дитина одержує погану оцінку, але говорить батькам, що одержала відмінну оцінку. Це повторюється досить часто;

- дитина звинувачує вчителя в тому, що він несправедливий в оцінці її знань.

Ефективність учбової діяльності школяра залежить не лише від системи добре засвоєних знань, володіння прийомами розумової діяльності, але й від рівня самооцінки. Існує тісний зв'язок між успіхами в учбовій діяльності і розвитком особистості дитини.

Самооцінка в молодшому шкільному віці формується в основному під впливом вчителя. Особливе значення діти надають інтелектуальним можливостям і тому, як їх оцінюють інші. При цьому їм важливо, щоб позитивна оцінка була загально признана. Самооцінка і пов'язаний з нею рівень досягнень є особистими параметрами розумової діяльності і дозволяють судити про те, як відбувається процес розвитку особистості молодшого школяра під впливом учбової діяльності.

Загальновідома методика А. І. Ліпкиної «Три оцінки». Учням пропонується виконати будь-яке письмове завдання. Робота оцінюється трьома оцінками: адекватною, завищеною і заниженою. Перед роздачею зошитів із проставленими оцінками учням говорять: «Три вчительки із трьох різних шкіл перевіряли ваші роботи. У кожної склалася власна думка про виконане завдання, тому вони поставили різні оцінки. Обведіть кружками ту оцінку, з якою ви згодні». Потім проводиться індивідуальна бесіда з кожною дитиною, в ході якої з'ясовуються відповіді на питання:

1. Яким учнем ти себе вважаєш: середнім, сильним або слабким?

2. Які оцінки тебе радують, які засмучують?

3. Твоя робота заслуговує оцінки «6», а вчителька поставила «8». Ти зрадієш цьому чи засмутишся?

В ході бесіди дорослий прагне не нав'язувати свою думку. Рівень самооцінки визначається за наступними показниками:

а) збіг або неспівпадіння самооцінки із оцінкою вчителя;

б) характер аргументування самооцінки: аргументування, спрямоване на якість виконання роботи;

в) стійкість або нестійкість самооцінки про яку судять за ступенем збігу характеру виставленої учнем самому собі оцінки і відповідей на питання.

Самооцінка може бути адекватною, завищеною або заниженою.

Якщо у дошкільників наявність завищеної самооцінки є нормальним явищем, за умови, що вона виявляється непостійно (не у всіх тестуваннях), то у школярів завищена самооцінка (також, як і занижена) вимагає уваги педагога, психолога і батьків.

Таким чином, ми розглянули основні напрями роботи батьків, які допоможуть дитині добре вчитися.

Підсумки зборів

Як допомогти дитині у навчанні? Як покращити її успішність? Відповіді на ці запитання ви знайдете, користуючись такими порадами.

Поговоріть із дитиною про її ставлення до навчання: чому вона вчиться, чого боїться найбільше (розчарувати батьків, зробити помилку, не отримати