Роль соціології у соціальній роботі

Політику стосовно наркотиків можна також умовно розділити на три типи:

ліберальна;

репресивна;

рестриктивна (стримуюча).

Українська антинаркотична політика найбільш близька до рестриктивної.

На міжнародному рівні антинаркотична політика визначається міжнародними угодами. Зараз у світовому співтоваристві йде процес уніфікації підходів до проблем поширення наркотичних засобів і попередження захворюваності наркоманією. Історично перші міжнародні ініціативи були розпочаті на початку ХХ ст., серед яких першим міжнародним форумом була «Шанхайська опіумна комісія» (1909 р.), у роботі якої взяли участь 13 держав. З 1921 р. міжнародний контроль за наркотиками здійснювався в рамках Ліги Націй.

У 1925 р. були прийняті Женевська угода про заборону виробництва, внутрішньої торгівлі і використання очищеного опіуму і Міжнародна конвенція з опіуму. У 1931 р. була прийнята Міжнародна конвенція з обмеження виробництва і регулювання розподілу наркотиків і Бангкокська угода. У 1936 р. у Женеві було укладено Міжнародну конвенцію про заборону незаконної торгівлі наркотичними речовинами. З 1946 р. міжнародний контроль за наркотиками здійснюється в рамках і під егідою ООН. Дотепер ООН розробила систему двосторонніх і багатосторонніх міжнародних договорів, що регулюють різноманітні сторони протидії наркотизму, деякі з них підтримує Україна. Це, насамперед Єдина Конвенція про наркотичні речовини 1961 р., Конвенція про психотропні речовини 1971 р. і Міжнародна Конвенція про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 р.

Аналіз міжнародних документів дозволяє виділити два основних напрямки української політики попередження поширення наркотиків і їхнього немедичного вживання:

Рішуча і жорстка боротьба з незаконним поширенням наркотиків, із їх нелегальним ринком. У цій частині Конвенції вважають за необхідне введення в національні законодавства численних складів злочинів, що передбачають відповідальність за операції з наркотиками. Сюди також можна віднести систематичне нарощування міжнародних зусиль з контролю над потоками наркотиків, розробку і впровадження різноманітних розвідувальних та охоронних систем на усіх видах транспорту, проведення пошукових, оперативних заходів тощо.

Гуманізація ставлення до осіб, які страждають наркоманіями. Тут рекомендуються різноманітні види заміни кримінального покарання лікуванням, розробка і застосування реабілітаційних та профілактичних заходів. Проте цей напрямок визначений як бажаний; тут державам надана свобода у прийнятті рішень.

На національному рівні українська антинаркотична політика реалізується у формі законодавчого регулювання суспільних відносин. Відмітною рисою подібного регулювання є те, що відповідні законодавчі норми розкидані по різних галузях права. Сюди входять різноманітні кодекси (кримінальний, адміністративний і ін.) та інструкції, що регламентують широкий спектр діяльності, так чи інакше пов’язаної з адиктивними речовинами, а також комплексні програми, прийняті Верховною Радою України.

На регіональному рівні антинаркотична політика реалізується у формі місцевих програм і заходів, до яких відноситься діяльність численних державних установ, у першу чергу – це Комітет у справах сім’ї та молоді, і громадських організацій, фондів і реабілітаційно-профілактичних центрів.

 

 

Соціальне консультування – це особлива форма надання соціальної допомоги шляхом психологічного впливу на людину або малу групу в цілях їх соціалізації, відновлення і оптимізації їх соціальних функцій, орієнтирів, вироблення соціальних норм спілкування.

Соціальне консультування – це вид соціальної роботи, в якому соціальний працівник допомагає клієнту вивчити і зрозуміти існування проблеми і розглянути різні відповіді, які можуть бути надані для вирішення. Соціальний працівник рекомендує будь-які дії, які розглядаються і дає поради, вказівки на альтернативу надання допомоги, забезпечує необхідною інформацією. Психологічне консультування в сім’ї допомагає узгоджувати, задовольняти потреби, які пов’язані з сім’єю, оптимізувати сімейну структуру, сприяє розвитку сім’ї, допомагає в подоланні сімейних конфліктів, вихованні дітей.

Виділяють наступні напрями соціального консультування:

медико-соціальне;

психологічне;

соціально-педагогічне;

соціально-правове;

соціально-управлінське;

соціально-інноваційне та ін.

Організація соціального консультування включає в себе регіональні центри соціального консультування і спеціалізовані служби (служби сімейної консультації, подружньої консультації, психологічної допомоги і консультування, телефон довіри, служби в медичних установах і громадських організаціях).

Консультування може здійснюватися як з усією сім’єю, так і з окремими її членами на різних етапах досвіду. Таким чином, консультування – це взаємодія учасників цього процесу, яка відбувається за їх згодою, на основі позитивної мотивації та учасників усвідомлю вальної мети – розв’язання проблем сім’ї та її членів. На даний час дуже поширеним видом психологічної консультативної допомоги являється телефон довіри. Особливо часто по таку допомогу звертаються підлітки та молодь, які потрапили у скрутну життєву ситуацію і через це не бачать свого майбутнього, тобто самі не спроможні знайти вихід з цього становища.

Телефон довіри працює за анонімним режимом з боку клієнта, який звертається по допомогу і зберігає конфіденційність інформації. Проблеми сім’ї з якими звертаються по телефону до консультанта: дитячо-батьківські проблеми сімейно-інтимні проблеми, втрата сенсу життя, невдачі у житті і роботі, відчуття безцільності існування, непотрібності, самостійності у повній і неповній сім’ї, ранні сексуальні проблеми у дівчат та хлопців, кризи особистості. Телефон довіри – короткочасна допомога, яка може у будь-яку мить бути перервана тим, хто дзвонить. Але його позитивна сторона для клієнта – відсутність страху прийти особисто на консультацію, гарантоване невтручання у долю клієнта.

Телефонне консультування має свою специфіку: консультант здійснює консультування і не бачить реакції співрозмовника, його самого, що ускладнює контакт з ним. У такому спілкуванні важливо виявляти тактовність, компетентність, доброзичливість, симпатію, стримати свої емоції і терпляче слухати співрозмовника, скеровуючи його на сутність проблем. Про людину можна одержати дані за її емоційним станом: важливість проблеми для неї, її настрій, мета дзвінка. Така робота передбачає допомогти людям знайти душевну рівновагу, почуття безпеки, навчити їх долати стресові ситуації, труднощі, поважати і розуміти себе та близьких людей. Завдяки телевізійним передачам молодь може знайти вирішення своїх проблем і місце у суспільстві.

Специфіка функцій соціального консультанта вимагає органічного єднання особистісних та професійних якостей широкої освіченості, а тому підготовка такого фахівця має грунтуватися на фоні практичної психології. Професійні стандарти таких фахівців базуються на кодексі етики та професійних умінь, грунтуються на фундаментальних загальнолюдських цінностях, враховують унікальність кожної особистості, її права та можливості.

Прикладами можуть слугувати кодекси етики соціального працівника СЩА та Канади, в яких наголос робиться на клінічній соціальній роботі чи на соціальному розвитку. Створений і кодекс етики соціального консультанта та соціального педагога Росії та України, офіційно схвалений Асоціацією соціальних працівників та соціальних педагогів усіма регіональними підрозділами.

Навіть порівняно невеликий досвід розвитку соціальної роботи в Україні свідчить, що співпраця соціальних консультантів спрямована на об'єднання людей безпосередньо там, де вони живуть. Вона відкриває великі перспективи та має конкретний результат: перемагають загальнолюдські цінності, милосердя, послаблюється соціальне напруження. Соціальні консультанти створюють реально діючий механізм соціального захисту, підтримки, що допомагає державним та суспільним структурам наблизитись до кожної конкретної сім'ї, до кожної людини, яка є найбільшою цінністю оновленого суспільства.

Результат соціального консультування – підвищення життєвого рівня усіх людей незалежно від віросповідання та національності.. Кожна людина право на належне повноцінне існування. Важливо зазначити, що така професія, як соціальний консультант, є необхідноюи для нашого суспільства у сучасний складний період розбудови української держави, коли виникає багато проблем і люди потребують підтримки та допомоги.

 

 

Андрущенко В. П., Бех В. П., Лукашевич М. П., Мигович І. І., Пінчук І. М. Соціальна робота. – К. : УДЦССМ, 2001.

Лукашевич М. П. Теорія і методи соціальної роботи: Навчальний посібн. – 2-е вид., доп. і випр. – К. : МАУП, 2003.

Мигович І. І. Соціальна робота як наука, навчальна дисципліна і професія. // Науковий вісник УжДУ. Серія – соціальна робота, № 1, 1998.

Теорії і методи соціальної роботи: Підручник/ За ред. Т. В. Семигіної, І. І. Миговича. – К. : Академвидав, 2005.

Тюптя Л. І., Іванова Т. І. Соціальна робота: теорія і практика. – К., 2005.